В «Ізоляції» її роздягали, зв’язували скотчем, обливали водою й били струмом. Якщо вона кричала недостатньо голосно, струм збільшували.
Їй підпилювали зуби металевим напилком, викручували соски й намагалися засунути пляшку у вагіну. Лікар приводив її до тями нашатирем, коли вона непритомніла.
Наталія просила застрелити її. Їй відповідали, що вона має страждати.
Після одного з катувань Наталію на всю ніч закували у вузькій камері, де вона могла тільки стояти з піднятими руками.
Іншого разу її привели в душ і сказали, що зараз її зґвалтують 15 солдатів. Побачили, що в неї менструація, і передумали.
росіяни тримають її в тюрмах понад сім років. Зараз вона в колонії в Сибіру. Їй дали 18 років.
The New Yorker пише про українок з однієї камери в ростові. До цього багатьох із них росіяни катували в Донецьку.
Медикиню «Айдару» Лілію Прутян росіяни взяли в полон біля Петрівського. Того ж дня один із російських солдатів її зґвалтував.
До Лілії підійшли троє. Один сказав: «Ти маєш зрозуміти. Ми три місяці були в полі». Лілія плакала й просила, щоб це був один із них.
У Донецьку сиділи й кухарки «Азову». росіяни судили їх як членів «терористичної організації».
Марина Текін після окупації Маріуполя сама прийшла до російського фільтраційного центру. Її обіцяли відпустити додому. А потім погрожували відрізати пальці, якщо вона не зізнається, що фашистка.
Після кількох тюрем Марину привезли до тюрми в Донецьку. Її та інших жінок з «Азову» змусили повзти по бетонній підлозі до підвалу. Там уже сиділи понад десять українок. На всіх було шість ліжок і кілька брудних матраців.
Жінок змушували співати російський гімн. За помилку били гумовими кийками з металом усередині.
Охоронці щодня йшли коридором і навмання били полонених. Одного ранку Марина почула від охоронця: «Я, бля*ь, за*бався стільки їх бити».
У сусідній камері росіяни били українського військового. Він стогнав від болю, співкамерники просили лікаря. «Постукайте, коли помре», — відповідав охоронець. Наступного дня з камери винесли тіло.
У підвалі не було води й раковини. Замість туалету — зливна труба в підлозі. Жінки залишали трохи рідини з борщу, щоб змивати за собою.
Прокладки робили зі своїх футболок. Мило ділили між собою. У душ їх майже не водили. Через тиждень у багатьох гноїлися руки й ноги.
Кухарка «Азову» Ірина Могітич каже, що вони гнили живцем. Коли вона просила лікаря, медсестра відповіла: «У концтаборі лікарі не передбачені».
Одна з наглядачок душила жінок пакетом на голові й погрожувала розстріляти. На допитах охоронці били їх за будь-який рух на стільці.
26-річну Ірину Навальну привели в камеру з пакетом на голові. Вся спина й сідниці були в фіолетових синцях. росіяни звинуватили її в підготовці вибуху в Маріуполі й записали її «зізнання» на відео.
Перед цим її били й катували електрошокером, погрожували мамі й бабусі. Бабуся Ірини іноді приносила льодяники. Жінки розбивали одну цукерку камінцем і ділили між усіма.
64-річна вчителька англійської Валентина Заярна прихистила чоловіка, якого знала як Діму. Вона не знала, що це підполковник Денис Сторожук, який втік з Азовсталі до здачі українських військових.
Валентина поїхала забрати для нього пакунок у Донецьку. Там її затримала ФСБ. росіяни побили її сина й погрожували відправити його до психлікарні, якщо Валентина не підпише зізнання. Вона погодилась, а потім проковтнула жменю таблеток. Валентина вижила. Їй дали 12 років.
Ірина Куліш із Запорізької області до окупації продавала овочі на ринку. Хтось доніс росіянам, що вона підтримує Україну. росіяни затримали її й звинуватили в підготовці вибуху.
В Ірини Паркінсон. У тюрмі руки почали тремтіти так сильно, що вона не може нормально спати. росіяни перевезли її через понад 20 тюрем і СІЗО.
29-річній Катерині Коровіні зі Старобільська дали 10 років за 12 доларів на українські потреби. Катерина каже, що допомагала цивільним. ФСБ заявила, що гроші пішли військовим, і звинуватила її у «фінансуванні тероризму».
Після 14 місяців у донецькому підвалі частину жінок перевезли до ростова.
Вони приїхали виснажені і в синцях. Заступник начальника СІЗО зайшов кричати на них. Побачив жінок у синцях і замовк. Наказав дати гарячий душ, нормальну їжу й сигарети тим, хто курив.
У ростові була вода й туалет. Жінки читали, писали листи, співали, танцювали, вчили англійську, вигадували сюжети фільмів і говорили про дітей та родини.
На дні народження робили торт із печива й згущеного молока. У вересні 2024 року кількох жінок повели до медпункту. Їх роздягнули до білизни й шукали на тілі синці. Якщо знаходили, змушували підписати, що вони не мають претензій до тюрми.
Через кілька годин охоронці зачитали список на обмін. Жінок з «Азову» й «Айдару» забирали. Цивільні залишалися.
Наталія Власова тримала в камері пакет із чистим одягом на випадок обміну. Її ім’я знову не назвали.
Цієї весни її перевели в колонію в Кемерово, у Сибіру. Коли Наталію затримали, її доньці було чотири роки. Зараз їй одинадцять.

На фото - Лілія Прутян.
Тимофій Милованов