Вже вдруге на базі Чернігівської філії Київського славістичного університету пройшла міжнародна наукова конференція «Сучасний світ: нові можливості, нові загрози».
У рамках заходу відбувся й круглий стіл за актуальною темою «Відносини України, Росії, Білорусі – історія, сучасність, перспективи». Поважні науковці, представники посольства Республіки Білорусь, Міністерства закордонних справ України, місцевої влади обговорювали шляхи взаємовигідної співпраці трьох сусідніх держав, розширення транскордонного співробітництва. Забувши про регламент, оратори дискутували, сперечалися, цитуючи класиків та істориків, оперуючи статистичними даними й цифрами. Зокрема, кандидат історичних наук, доцент кафедри міжнародних відносин ЧФКСУ Андрій Костирєв розмірковував про проблеми російсько-української політичної комунікації, наголошуючи, що росіяни донині не мають повної об’єктивної інформації про Україну. А відтак, не знають достеменної правди про свого сусіда. Чого дивуватися? Українці й самі себе ще не розпізнали, й за 20 років Незалежності політична еліта так і не визначилася, куди ж вести країну і її народ. Можливо, тому виступ завідувача кафедри суспільних дисциплін Чернігівського обласного інституту підвищення кваліфікації і перепідготовки працівників освіти, кандидата історичних наук, доцента Михайла Коропатника так збентежив мою душу й побудив ще раз уважно перечитати «Записки українського самашедшего» Ліни Костенко. Науковець цитував пронизливі рядки геніальної поетеси, змушуючи учасників заходу вкотре розмірковувати про перспективи нашої держави й майбуття нації: «…В Третє тисячоліття українці в’їхали з тим самим возом проблем, з набором дрімучих стереотипів, з комплексом меншовартості. Світ приймає нові виклики, вирішує нагальні проблеми, а вони все борсаються в тих самих, старих, нецікавих і неактуальних для світу… Вони переслідують нас, терзають, вони шматують нас і виснажують, ми з ними боремося віками, але ж збоку їх не видно, і ми гинемо на своєму вівсяному полі, невідомо чим для світу розтерзані…».
Подібні заходи переконують, що порятунок держави – в руках її громадян, самих українців. Важливо не проґавити слушний час.
А, за словами завідувачки кафедри країнознавства Київського славістичного університету, кандидата історичних наук, доцента Олени Брайчевської, єдність політичної еліти – запорука економічного успіху країни.

Ольга Чернякова, «Європейська Україна».
Фото автора