Оскільки грошей на всіх не вистачає, щоденний штурм аеропорту вирішує також проблему бунтів легіонерів ДНР.
Котрий вже тиждень не вщухає інтенсивне перемир’я на територіях, захоплених терористами. Найгарячіші точки режиму тиші – Дебальцеве, Попасна, Красний Партизан, Никишино і Донецький аеропорт.
Не було дня, щоб денеерівці, озброєні за останнім словом російської техніки, не спробували взяти те, що залишилось від терміналів донецького летовища.
Навіть за найскромнішими підрахунками кожного дня терористи лишають мертвими та пораненими десятки своїх поплічників. Частину тіл ніхто й не намагається забрати, бо страшно. Решту все ж забирають, наповнюють тілами морги, ховають у донецькій землі, вивозять на цвинтарі у РФ. Такий собі процес безперервної обробки матеріалу.
Питання "навіщо їм аеропорт" виглядає дещо риторичним, бо ясно, що це поле битви – стратегічне. І з точки зору контролю території, і з точки зору раптової появи авіації у "мирних протестувальників", і з точки зору можливого наступу ДНР та російських військ на вже звільнені українські землі.
Однак щоденні бої мають і інші, більш прагматичні смисли. Утилізація – один з них. Хто автор ідеї про те, що кращій спосіб позбутися раша-інфікованих хворих – це перетворити їх на фарш, не відомо. Але якщо такий конвеєр працює, то це точно комусь потрібно. Можливо, отці-засновники ДНР позбавляються там конкурентів з мало контрольованих угрупувань, а, може, РФ дає вказівки, яких саме бойовиків треба доправити у пекло через термінали донецького аеропорту.
Однак очевидно, що має місце і художня самодіяльність. Так би мовити, ініціатива з місць. Бо найманці – це гроші, і ополченці – це так само гроші. Є певна місячна платня, яку отримують бійці ДНР. Нестача сотні-другої людей вже за тиждень може набити кишені організаторів на зайві двадцять-тридцять тисяч доларів. З урахуванням того факту, що воєнторг тимчасово закритий, грошей на всіх не вистачає, щоденний штурм аеропорту вирішує також проблему бунтів легіонерів. Немає людини, немає проблеми. Це класика жанру.
Для лідерів бандформувань ласий шматок також гроші, обіцяні сім'ям загиблих. В ЗМІ промайнуло, що спонсори передають 800 тисяч гривень за кожного загиблого. Але джерела з того боку повідомляють, що до сімей реально доходить не більше 130 тисяч гривень. Навіть самі бойовики підтверджують 427 загиблих за останні дні з їх боку. Маштаби "навару" бандитських ватажків можете й самі порахувати.
Є й ще один спосіб використання штурмів аеропорту. Йдеться про призабуту у нас, але добре розкручену у РФ схему "навкруги – вороги". Якщо б не було української армії в аеропорту, то ДНР щодня мала б купу питань без відповідей. Про соціальну політику, про пограбування, мародерства, зникнення пересічних громадян, пенсії, про стрілянину на вулицях, про воду, газ, сміття, про неспроможність кухарки керувати складними системами охорони здоров'я, освіти, відбудови інфраструктури. А так – відповідь є. Бо ж "війна все спише".
Бої в аеропорту дозволяють щиро дивитися в очі голодуючим та розводити руками: "Ми б хоч завтра, але – бачте – війна...То ж треба затягнути пояси. Треба почекати... От переможемо укрів, а тоді вже й процвітання не за горами".
Тижні зо два тому у ДНР було розповсюджено інформацію про те, що аеропорт вони узяли. Прихильники ДНР раділи. Але недовго. Оскільки бої все одно було чути. Палким вболівальникам було сказано: "Так, ми його взяли, але кляті укри намагаються відбити все назад".

Отже, навіть якщо б в аеропорту не було української армії, можна бути впевненими: вони б її вигадали. Й штурмували б безупинно, кожного дня. Бо для внутрішнього споживання – і для задурення людей, і для "економії коштів" армії ДНР, й для зведення рахунків – кращу казочку складно вигадати.

Олена Стяжкіна, newsru