Український інститут національної пам’яті продовжує дослідження, присвячені трагедії знищення Корюківки Чернігівської області 1–2, 9 березня 1943 р., яка є унікальним військовим злочином та злочином проти людяності навіть за мірками нацистського терору на окупованих територіях СРСР та Європи.
Одним із важливих напрямів цієї роботи є встановлення конкретних винуватців Корюківської трагедії. Так, ще в січні цього року Український інститут національної пам’яті надіслав запит через Міністерство закордонних справ України та Посольство України у Федеративній Республіці Німеччині щодо даних про організаторів масових знищень у березні 1943 р. нацистськими окупантами мирного населення у містечку Корюківка Чернігівської області.
У відповіді Центрального відомства з розслідування злочинів націонал-соціалістичного режиму ФРН за підписом головного прокурора Курта Шрімма від 16 квітня 2013 р. повідомлено, що вбивство жителів Корюківки здійснила зондеркоманда 4а (Sonderkommfndo 4a). Мета каральної акції – знищення населеного пункту як помста та засіб залякування (як відомо, уніч на 27 лютого 1943 р. загони радянського партизанського з’єднання Олексія Федорова розгромили окупаційний гарнізон у м. Корюківка та звільнили заручників). Це нова інформація, яка дає можливість тепер встановити назву карального формування, яке здійснило цей злочин.
Айнзатцгрупи поліції безпеки та СД (нім. Einsatzgruppen der Sicherheitspolizei und des SD) були створені нацистським режимом як оперативні військово-терористичні частини для ліквідації населення, знищення військовополонених на окупованих територіях. Поділялися на зондер- (нім. Sonderkommando) та айнзатцкоманди (нім. Einsatzkommando), підпорядковувалися Головному управлінню імперської безпеки Німеччини (РСХА), долучалися до армійських частин. Створені у вересні 1938, діяли на окупованій гітлерівськими військами території Чехословаччини, а потім в Польщі. Кожна айнзатцгрупа налічувала від 800 до 1200 добровольців СС, гестапо і СД. Усі вони проходили короткотермінову спецпідготовку, навчалися тактиці каральних «акцій» щодо великих груп людей. За приблизними підрахунками, жертвами діяльності айнзатцгруп на території СРСР стали 2 мільйони осіб.
Айнзатцгрупа «С», що діяла на території України, знищила 975 тисяч осіб. У березні 1943 р. її очолював бригадефюрер СС, генерал-майор поліції Макс Томас, а штаб знаходився у Полтаві.
Саме до її складу входила зондеркоманда 4а. Одним із її найвідоміших злочинів став масовий розстріл у 29 і 30 вересня 1941 р. у Бабиному Яру на околиці Києва майже 34 тисяч євреїв. На час Корюківської трагедії зондекоманду 4а очолював штурмбаннфюрер СС Теодор Хрістенсен, її штаб був у Харкові.
Треба врахувати, що особовий склад таких зондеркоманд був не чисельний і її члени були розкидані у різних гарнізонах. Тому їхні представники на виконання наказів про знищення населення, військовополонених постійно залучали військовослужбовців підрозділів німецьких і угорських армійських частин, каральні формування та колаборантів із числа місцевої допоміжної поліції, підпорядкованої німецькій військовій адміністрації та німецької цивільної окупаційної адміністрації (райхскомісаріати). Містечко Корюківка Чернігівської області входила до території відповідальності 399-тої головної польової комендатури, яка знаходилася у місті Конотоп Сумської області і була підпорядкована VІІ відділу при штабі групи армій «Південь» збройних сил нацистської Німеччини.
Таким чином, ще потребує дослідження на основі документів встановлення складу карального загону на чолі з представниками зондеркоманди 4а, який знищив Корюківку.
В інформації Центрального відомства з розслідування злочинів націонал-соціалістичного режиму ФРН також вказано, що відповідальними за знищення Корюківки разом із її мешканцями (віддав наказ) був тодішній начальник штабу 399-ї головної польової комендатури Байєр Бруно Франц (1888 р. нар., уродженця німецького міста Касселя, який помер у 1961 р.) та каральна група (Strafkommando) 399-ї головної польової комендатури. У листі головного прокурора Курта Шрімма щодо долі організатора масового вбивства Байєра повідомлено наступне: «Він проходив у нас за справою під актовим номером 204 AR-Z 269/60. У справі були ціла низька злочинів, здійснених на території сьогоднішньої України. У подальшому її вели різні прокуратури, але при цьому не був названий ні обвинувачуваним, ні підсудним, ймовірно через те, що він помер на початку 1961 року».
Німецькі дані підтверджують російську інформацію, надану Українському інституту національної пам’яті наприкінці 2012 р. про Байєра Бруно Франца, який віддав наказ знищити Корюківку. Про це йшлося в офіційному листі ФСБ РФ за підписом його директора, генерала армії Олександра Бортнікова на ім’я директора Українського інституту національної пам’яті Валерія Солдатенка.
Важливим є також підтвердження Центральним відомством з розслідування злочинів націонал-соціалістичного режиму ФРН масштабів Корюківської трагедії висновку Чернігівської обласної комісії з встановлення і розслідування злочинів німецько-фашистських загарбників у Корюківці від 17 грудня 1943 р. та оцінок та розрахунків українських істориків – майже 7 тисяч осіб мирного населення.
Український інститут національної пам’яті продовжує пошук відомостей про обставини й винуватців Корюківської трагедії, дослідницьку роботу щодо знищення нацистськими карателями населених пунктів із їхніми мешканцями та інші злочини проти цивільного населення до 70-ї річниці визволення України від окупантів.

Довідково:
1 березня 1943 року нацистський каральний загін із міста Щорс прибув до селища міського типу Корюківка. Містечко було оточено. Всіх мешканців групами по 50–100 чол. зганяли у великі будинки і розстрілювали.
Одночасно до 10 машин із карателями прочісували всі хати й околиці населеного пункту і вбивали жителів у як помешканнях, так і на вулицях.
Після знищення всіх знайдених корюківців карателі містечко спалили. Очевидці казали, що дим і заграву від пожеж було видно у Щорсі, Сосниці, Холмах.
Акцію проведено 1 і 2 березня 1943 р. Пізніше, 9 березня карателі повернулися, щоб допалити селище і добити вцілілих.
Наслідки нацистського злочину: вбито близько 7 тис. мешканців. В Акті Чернігівської обласної комісії з встановлення і розслідування злочинів німецько-фашистських загарбників у Корюківці від 17 грудня 1943 р. вказано, що 1 і 2 березня 1943 р., за підрахунками, здійснено вбивство 6700 чоловік, спалено 1290 будинків. Проте, реальна кількість загиблих, за оцінками дослідників і місцевої влади, є більшою від встановленої комісією. Порахувати всіх через спалення у будинках та велике число неофіційних поховань без зовнішніх ознак навесні-влітку 1943 р. було просто неможливо. Ускладнює оцінку втрат і те, що внаслідок цього злочину повністю припинили існування цілі родини і династії, про які вже нема кому згадати.
Корюківська трагедія 1–2, 9 березня 1943 р. за своїми масштабами є найбільшою кривавою каральною акцією нацистів знищення населеного пункту разом із цивільним населенням у Другій світовій війні в Європі (1939–1945).

Український інститут національної пам’яті