1893, 13 грудня – в Тростянці на Сумщині народився Микола Хвильовий (Микола Григорович Фітільов), український прозаїк, поет, публіцист, один з основоположників пореволюційної української прози.

Син дворянина. Учасник Першої світової війни, з якої вийшов переконаним більшовиком. У квітні 1919-го вступив до КП(б)У.

З 1921-го мешкав у Харкові, активно друкувався. Входив до багатьох літературних організацій – «Гарт» (1923), «Урбіно», «ВАПЛІТЕ» (Вільна академія пролетарської літератури) (1925), «Пролітфронт» (1930).

Впроваджував у життя політику «українізації». В памфлетах «Геть від Москви!», «Україна або Малоросія?», «Орієнтація на психологічну Європу» виступав проти русифікації української радянської культури.

«Перед нами стоїть таке питання: на яку зі світових літератур взяти курс? В будь-якому випадку, не на російську. Від російської літератури, від її стилів українська поезія повинна втікати якомога швидше, – писав Микола Хвильовий. І пояснював: – Справа в тому, що російська література віками тяжіє над нами, як господар становища, який привчав нашу психіку до рабського наслідування».

Зазнав нищівної критики і звинувачень в антипартійності, «українському буржуазному націоналізмі», намаганні відірвати українську культуру від російської». Був змушений публічно каятися і відмовлятися від своїх поглядів. Однак, попри спроби писати в руслі «партійної лінії», був майже цілком ізольований від літературного життя.

13 травня 1933-го покінчив життя самогубством у Харкові на знак протесту проти свавільного беззаконня радянського тоталітаризму. Безпосереднім приводом став арешт його товариша Михайла Ялового. «Арешт Ялового – це розстріл цілої генерації. За що? За те, що ми були найщирішими комуністами?» – написав у передсмертній записці Микола Хвильовий.

Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам’яті