Олександр Барвінський (1847-1926) - громадський діяч, педагог, історик
1847, 8 червня – в селі Шляхтинці на Тернопільщині народився Олександр Григорович Барвінський, громадський діяч, педагог, історик.
Закінчив філософський факультет Львівського університету. Очолював осередок «Просвіти» у Львові, співпрацював з рядом українських періодичних видань. Згодом – вчитель Тернопільської чоловічої учительської семінарії, професор державної вчительської семінарії у Львові.
Брав активну участь у громадсько-політичному житті Галичини. Голова Українського педагогічного товариства (1891-1896), заступник голови товариства «Просвіта» (1889-1895). Один із ініціаторів реорганізації Товариства імені Т. Шевченка в Наукове товариство імені Т. Шевченка та його голова в 1893-1897 роках. У 1894-му створив кафедру української історії у Львівському університеті, куди запросив викладачем Михайла Грушевського. Засновник політичних об’єднань Католицький русько-народний союз (1896) та Християнсько-суспільний союз (1911). Підготував 24 томи «Руської історичної бібліотеки», яка стала першим серійним виданням історичної літератури українською мовою (книги були заборонені на території Російської імперії). Автор ряду шкільних підручників.
Депутат Палати послів австрійського парламенту (1891-1907) та Галицького сейму (1894-1904). Кавалер орденів Залізної корони ІІІ класу та Червоного Хреста ІІ класу.
Олександр Барвінський відзначався непримиренною позицією щодо москвофілів та панславізму, рішуче відстоював ідеали соборної України. При цьому вважав можливим компроміси і співпрацю з поміркованими поляками та австрійським урядом, через що як політик втрачав популярність серед галицьких українців.
За доби Української революції – делегат Української Національної Ради ЗУНР (1918-1919), деякий час очолював Державний Секретаріат освіти і віросповідань в уряді Костя Левицького. Відійшов від політичної діяльності після окупації Галичина поляками.
Помер 25 грудня 1926-го у Львові, похований на Личаківському кладовищі.
«Багато терня і каміння стрічав цей невтомний діяч-українець на довгому шляху своєї громадської праці. Але заслуги його на полі української культури величезні й безсумнівні», – писав про нього Богдан Лепкий.
Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам’яті
Закінчив філософський факультет Львівського університету. Очолював осередок «Просвіти» у Львові, співпрацював з рядом українських періодичних видань. Згодом – вчитель Тернопільської чоловічої учительської семінарії, професор державної вчительської семінарії у Львові.
Брав активну участь у громадсько-політичному житті Галичини. Голова Українського педагогічного товариства (1891-1896), заступник голови товариства «Просвіта» (1889-1895). Один із ініціаторів реорганізації Товариства імені Т. Шевченка в Наукове товариство імені Т. Шевченка та його голова в 1893-1897 роках. У 1894-му створив кафедру української історії у Львівському університеті, куди запросив викладачем Михайла Грушевського. Засновник політичних об’єднань Католицький русько-народний союз (1896) та Християнсько-суспільний союз (1911). Підготував 24 томи «Руської історичної бібліотеки», яка стала першим серійним виданням історичної літератури українською мовою (книги були заборонені на території Російської імперії). Автор ряду шкільних підручників.
Депутат Палати послів австрійського парламенту (1891-1907) та Галицького сейму (1894-1904). Кавалер орденів Залізної корони ІІІ класу та Червоного Хреста ІІ класу.
Олександр Барвінський відзначався непримиренною позицією щодо москвофілів та панславізму, рішуче відстоював ідеали соборної України. При цьому вважав можливим компроміси і співпрацю з поміркованими поляками та австрійським урядом, через що як політик втрачав популярність серед галицьких українців.
За доби Української революції – делегат Української Національної Ради ЗУНР (1918-1919), деякий час очолював Державний Секретаріат освіти і віросповідань в уряді Костя Левицького. Відійшов від політичної діяльності після окупації Галичина поляками.
Помер 25 грудня 1926-го у Львові, похований на Личаківському кладовищі.
«Багато терня і каміння стрічав цей невтомний діяч-українець на довгому шляху своєї громадської праці. Але заслуги його на полі української культури величезні й безсумнівні», – писав про нього Богдан Лепкий.
Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам’яті
Теґі:
