Незалежність і територіальна цілісність України були визнані міжнародною спільнотою ще у 1990-х. РФ не стала винятком – на словах Москва не мала територіальних претензій до нашої держави. Однак після приходу до влади Путіна у Кремлі прокинулися старі імперські амбіції.

Путінське керівництво вирішило перевірити реакцію світу на одностороннє застосування Росією силових методів проти своїх сусідів. Восени 2003 року нікому не відомий острівець Тузла у Керченській протоці став символом рішучості нашого народу відстоювати свою свободу і незалежність.

До 1925 року коса Тузла була прямим продовженням Таманського півострова. Шторм розмив косу, і відтоді Тузла стала островом. У 1941-му його адміністративно включили до Криму, разом із яким передали до складу України в 1954 році. Належність острова до складу УРСР фіксували всі радянські топографічні карти. Після розвалу Радянського Союзу о. Тузла набув стратегічного значення, адже відводив судноплавний канал Керченської протоки цілковито до територіальних вод України.

Москву дратувала необхідність сплачувати Києву за прохід своїх суден з Азовського моря. 29 вересня 2003-го влада Краснодарського краю розпочала будівництво дамби з метою з’єднати російський берег із Тузлою. Це дало б підстави оголосити український острів російською косою і претендувати на спіль- ну власність над судноплавним каналом між Тузлою і Кримом. Російське керівництво сподівалося, що Україна розгубиться і не зможе відстояти свої права, але трапилося інакше.

На Тузлі оперативно розмістили український прикордонний загін, який переконливо за- свідчив готовність зі зброєю захищати свою землю. Про конфлікт на Тузлі повідомляли ключові світові ЗМІ; в Україні піднялася потужна громадянська кампанія на захист острова від російських зазіхань. У патріотичному пориві об’єдналися Схід і Захід нашої держави. Тож 22 жовтня будівництво дамби було зупинено — всього за 100 метрів від української території.

Максим Майоров, Український інститут національної пам’яті
«Україна єдина», 2 жовтня 2015 р.