13 травня 1943 року загинув Василь Івахів (псевдоніми – Рос, Сом, Сонар), крайовий військовий референт ОУН Північно-Західних Українських Земель (1942—1943), організатор і перший командир УПА на північно-західних українських землях (1943), підполковник УПА (посмертно), відзначений Золотим Хрестом бойової заслуги 1 кл. (посмертно).

Василь народився 18 квітня 1908 року у с.Подусільна Перемишлянського району на Львівщині. З дитячих років був пластуном, входив до 20 куреня ім. П. Орлика (Рогатин) Пласту. Закінчив гімназію, старшинську школу польської армії. За політичні переконання і членство в Організації українських націоналістів був заарештований польською поліцією, засуджений до 6 років ув’язнення, на волю вийшов у січні 1936 року. Вдруге був заарештований у серпні 1938 року, звільнився у вересні 1939-го.

Василь Івахів брав участь у ІІ Великому Зборі ОУН у Кракові у квітні 1941 року, делегати якого головою ОУН обрали Степана Бандеру. Був викладачем на старшинських курсах ОУН в Кракові (31.03—3.04.1941), де отримав звання поручника. Влітку 1941 року Івахів керував підстаршинською школою ОУН в Поморянах Львівської обл. У 1941—1942 був ув’язений в німецьку тюрму.

Після звільнення займався утворенням перших відділів Української повстанської армії, був першим шефом штабу УПА, який знаходився в районі Костополя на Рівненщині.

13 травня 1943 року під час бою з німецьким підрозділом поблизу села Чорниж Маневицького району Волинської області Василь Івахів загинув геройською смертю.

Вістка про загибель Василя Івахіва увічнена у пісні «Гей на Півночі, на Волині». Її донині співають як неофіційний гімн УПА в різних куточках світу. Виникло кілька різних варіантів виконання слів, але у всіх згадується про Василя Івахіва.
Довгий час пісню сприймали як народну, насправді ж її автором є побратим Василя Івахіва по національно-визвольній боротьбі – Василь Прийма на псевдо Чорногора. Василь Прийма згодом емігрував за кордон, де вивчився на священика. Свою душпастирську працю розпочав у південно-західній Франції в м. Люрді, де взявся за організацію українських емігрантів. Організував 30 місійних станиць, де проводив богослужіння та національні святкування. Завдяки його старанням українська громада збудувала в м. Тулузі пам’ятник Т. Г. Шевченку, а в 1982 р. в м. Люрді, на вулиці Україна побудовано храм Пресвятої Діви Марії і в кафедральному костелі “Розер” споруджено каплицю “Вівтар України”. Стараннями отця Василя церква в Люрді стала центром національного і релігійного життя українців.





Леся БОНДАРУК, Український інститут національної пам’яті