Картини українських художників часто навіюють смуток і тривогу за країну. Але є мистецтво, яке відображає український світогляд і в той же час є світлим, яскравим та оптимістичним. Це петриківський розпис. Він зародився в селянській хаті на Дніпропетровщині, а нині став національним брендом української культури й частиною нематеріальної спадщини ЮНЕСКО. Виставка сучасних зразків петриківського розпису відкрилася в Чернігівському Колегіумі. На ній представлено понад 70 робіт шести художниць із Петриківки та Львова.
Казкові жар-птиці, дивовижні квіти, чисті яскраві кольори. Деякі роботи традиційні, інші передають сучасне бачення цього мистецтва. Так, львів’янка Наталія Малярчук створила кілька картин на майданівську тематику. Тут і палаючі діжки, й шини, й кидання коктейлів Молотова поєднано з візерунками та символами петриківського розпису. Є навіть розписані петриківськими квітами каски.
— На Майдані я не була через те, що хворіла від початку цих подій до кінця. То я таким чином через мистецтво була з ними. Намалювала, виклала в Інтернет – і мої роботи поширювали, виставляли на аватарки в соцмережах. А потім мені навіть запропонували зробити листівку «Слава Україні!», повісили її на ялинку. Таким чином я підтримувала майданівців, — розповідає Наталія Малярчук.
У роду майстрині є вихідці з місцевості, розташованої трішки південніше села Петриківки. Саме від них, вважає пані Наталія, вона могла запозичити той потяг до народного малярства.
А ось майстрині з самої Петриківки Олені Ярмолюк любов до мистецтва передав рідний дядько, народний майстер України Федір Панко. «Але як вийшла заміж, присвятила себе сім’ї й не малювала 15 років», — розповідає вона. Тільки коли діти подорослішали, пані Олена почала серйозно займатися розписом. За це вона вдячна іншій майстрині, Галині Назаренко, а своєму чоловікові — за підтримку. До речі, він займається фермерством, вирощує яблука. Та, попри велику кількість домашніх клопотів, Олена Ярмолюк знаходить час на мистецтво.
— Я дуже люблю малювати квіти: маки, майори, мальви. Маки символізують кров, сонях – сонце, калина – це дівоча краса. Зозуля на калині або півень – плин часу; волошки – чистота душі; дуби – міць, сила, воля, — розповідає майстриня. — Картина повинна народитися ще в уяві. А потім переноситься на полотно. Щодня треба працювати, тому що рука не повинна розслаблятися.
Пані Олена розповідає, що в Петриківці майже всі жителі володіють азами цього розпису, якого навчають там із дитячого садочка. Малюють усі – й жінки, й діти, й чоловіки.
Ще одна петриківська майстриня Галина Назаренко тяжіє до релігійних тем. На її картинах — Різдво, Великдень, Покрова, янголи. Жінка розписувала три церкви.
— У першому храмі, який я розписувала, почала багато спілкуватися з батюшкою. Я його настільки поважаю, настільки це хороша людина, що він дуже змінив мій світогляд, — говорить вона.
Серед робіт Галини Назаренко на виставці представлено триптих «Рушник України», де зображено Святу Покрову, осінні листочки та квіти. Особливість роботи в тому, що вона виконана на полотні і має великий, не характерний для петриківського розпису, розмір.
— Закінчила художнє відділення Миргородського керамічного технікуму. Потім вийшла заміж і повернулась у Петриківку. А чим там можна займатися? Звісно, що малювати. Чоловік мене підтримав із виставкою, адже для її організації треба вкласти великі кошти. Чоловік — фермер. Завдяки йому в мене відбулося 25 персональних виставок, 13 разів виставлялася за кордоном, — розповідає пані Галина.
На відкритті виставки багато говорили про значення петриківського живопису для культури України та його походження. Голова осередку Національної спілки майстрів України Володимир Мороз підкреслив, що в радянські часи намагалися знищити петриківський розпис, і навіть нині у школах частіше згадують про російську хохлому, хоча потрібно більше звертати увагу на своє, українське. Куратор проекту «Петриківка – душа України» Ніна Бруневич розповіла, що виставку до Чернігова привезли відразу після Грузії, де вона викликала чималий інтерес:
— У планах – виставки в Україні та за кордоном. Сприймають петриківське малярство з великим інтересом, особливо діаспора. Ми не просто демонстрували живопис, а й намагалися донести, яка у нас щира, миролюбна країна.
Мистецтво петриківського розпису було народжене багато віків тому в селянській хатині-мазанці. Коли господиня хотіла її прикрасити, малювала квіти – над піччю, над вікнами чи дверима. Кожного Великодня вона білила піч і робила новий малюнок. Для петриківки характерні біле тло й використання чотирьох основних кольорів: синього, жовтого, зеленого та червоного. Елементи малюнка слід виводити одним мазком: і ніжну пелюстку квітки, і гнучке стебло рослини, легким дотиком передавати і твердість плоду, і м’якість ягоди. Для зображення ґрон калини, винограду, горобини майстри часто користуються таким «інструментом», як власний палець.
На долю одних майстринь випало творити це мистецтво, на долю інших – зберегти. А ми можемо його побачити. Після урочистого відкриття виставки майстрині провели для бажаючих повчитися майстер-клас із петриківського живопису. Малювати жар-птиць училися вихованці Чернігівської художньої школи та інші відвідувачі. Робити правильні мазки досить складно, проте задоволення від роботи отримуєш величезне.

Вікторія ГАВРИК, Хвиля Десни