1897, 17 серпня – у Києві народився Андріан Федорович Марущенко-Богдановський, підполковник Армії УНР.

Доброволець Першої світової війни. Був тричі поранений, за військові заслуги нагороджений сімома орденами, дослужився до звання прапорщика,

Під час Української революції – хорунжий полку імені Наливайка (1917), молодший старшина Гайдамацького коша Слобідської України (1918), помічник командира 1-го кінного Лубенського полку Дієвої армії УНР (1919). Взяв участь у Першому Зимовому поході. Пізніше – ад’ютант командира і начальник штабу 1-ої бригади Окремої кінної дивізії (1920-1921). У 23 роки став підполковником.

«Тиф косив своє «жниво» серед оборонців України, які не мали ліків і не могли їх одержати з-за кордону через заборону держав, які підтримували Денікіна, – писав у спогадах Андріан Марущенко-Богдановський про перебування Армії УНР у «трикутнику смерті» в листопаді 1919-го. – Треба було мати залізні нерви, щоб не збожеволіти від рапортів, доповідей та звітів про жахливий стан у частинах… Терен перебування армії щогодини зменшувався… Орієнтацій і думок було багато: одні носили в кишенях російські наплічники, показуючи їх з усміхом; інші розходилися по дядьках, підробляючись під селян і робітників… Тільки незначний відсоток стояв на твердому ґрунті «битися за Україну, битися до загину».

І відзначав високий моральний дух 2-го кінного Переяславського полку, в якому командував збірною сотнею і прикривав залишки армії в упертих ар’єргардних боях: «вони не могли знести ворожого панування і на загальному зібранні старшини одноголосно постановили: «Смерть фізична приємніша, ніж моральна». І вирушили у Зимовий похід по тилах Добровольчої армії.

В еміграції мешкав у Польщі. Навчався в Українській господарській академії в Подебрадах, закінчив Гірничо-ливарну академію в Кракові. Працював на вугільних копальнях. Автор «Матеріалів до історії Лубенського імені запорозького полковника Максима Залізняка полку».

Помер у 1940-му в Польщі від сухот.

Сергій ГОРОБЕЦЬ,
Український інститут національної пам’яті