реклама партнерів:
Головна » 2018 » Вересень » 2 » Підземний Батурин: Мазепинські вали та сходи в таємницю

Підземний Батурин: Мазепинські вали та сходи в таємницю


2018 » Вересень » 2
Автор: Черняков
Коментарі: 0
Переглядів: 36
КУЛЬТУРА


Археологи досліджують "глибинну" історію Гетьманської столиці

Місто Батурин Чернігівської області - особливе для кожного українця. Тут народилася ідея української державності, і тут же на тривалий період її було "кинуто у летаргічний сон". Та минув час, і все стало на круги своя. Тепер спалена вщент у 1708 році Гетьманська столиця відроджується як історичний центр Гетьманщини, як місце, де творилася Українська держава, як святиня, окроплена кров'ю наших предків, що хотіли самі господарювати на своїй землі, пише Укрінформ

Значний внесок у відновлення історичної правди зробили вітчизняні археологи. І, насамперед, чернігівські, які досліджують Батурин із 1995 року. Коли їх сюди привезли вперше, вони мало що знали про це славне і трагічне місце. Та, копаючи з року в рік, відкривали для себе все нові й нові факти гетьманської величі та варварського знищення міста, досліджували його колишнє планування, вивчали побут давніх жителів тощо. Завдяки цьому було відтворено і в 2000-х роках відбудовано центральну частину Гетьманської столиці. Внесок дослідників підземних шарів у цю справу - просто неоціненний. Тому кореспондент Укрінформу вирушила в Батурин саме до них.

ВУЛИЦЯМИ XVII СТОЛІТТЯ

На колишній автостанції Батурина, куди доїжджає маршрутка з Чернігова, мене зустрічає науковий керівник Батуринської археологічної експедиції, старший науковий співробітник Національного університету "Чернігівський колегіум ім. Т.Г. Шевченка" Юрій Ситий. З перших хвилин знайомства зауважую, що переді мною загартований "у полях" археолог, для якого понад 30-градусна спека і розжарений асфальт, що ним доводиться йти на розкопки - не варті уваги дрібниці. Тому я теж відключаюся від зовнішніх подразників, умикаю диктофон і прискорюю ходу. Адже екскурсія підземним Батурином розпочинається відразу, а розкопів має бути шість.
Юрій Миколайович досліджує Батурин 23-й рік. І тому не просто знає тут всі входи і виходи, а й, схоже, бачить перед собою те місто, що було спалене 1708 року. Принаймні, так здається, коли слухаєш його розповідь, а історією в Батурині "дихає" кожна вуличка, кожен клаптик землі.

- Стародавнє місто складалося з замку - Цитаделі (це був укріплений двір господарів), укріпленої навколо нього фортеці площею 26 га (ми ось у неї зайшли і йдемо вулицею XVII століття), неукріплених Посаду і Подолу в заплаві річки. Ось там, де автомобіль проїжджає, були ворота Новомлинські, з іншого боку - Замкові. Окрім Посаду й Подолу, за територією міста розташовувались окремі садиби козацької старшини. Найвідоміша - це Гончарівка, де стояв маєток гетьмана Івана Мазепи. Були також садиби Кочубея на Чорній річці та інші, які важко виявити археологічно. Ось тут, на перехресті двох вулиць XVII століття, є величезна западина колодязя. Вона була розкопана під час археологічних досліджень, потім засипана, і зараз - під асфальтом. Дорога від Ніжинських воріт упиралася в церкву - духовний центр міста. Собор був повністю розкопаний 2008 року, а потім засипаний піском. Ця частина міста була відведена під цвинтар, тож навколо собору утворилося до семи горизонтів різночасових поховань - від 1625 р., коли Батурин був заснований поляками, і до 1803-го, коли була зведена Воскресенська церква-усипальниця Кирила Розумовського і цвинтар перенесли до неї, - розповідає на ходу мій учений гід.

А я собі міркую, що раніше, схоже, було заведено віками ховати людей на одних і ти же місцях. Цікаво, чому? Може, щоб не забруднювати інші земельні ділянки? Тривалість життя тоді була коротшою, ніж зараз, а люди - мудрішими, от, мабуть, і берегли свою землю-годувальницю.

Нещодавно й у Чернігові археологи знайшли семиярусний цвинтар. Новина швидко поширилася в Україні, а керівник тієї експедиції Олена Черненко потім ніяковіла через те, що ця знахідка прозвучала у ЗМІ як сенсаційна.

Отже, йдемо далі. Юрій Миколайович розповідає, що на цвинтарі свого часу археологи знайшли поховання і останки жертв Батуринської трагедії 1708 року. Чому не десь у ровах чи в спалених хатах, а саме на кладовищі - тому що загиблі були належним чином поховані козаками. Повернувшись із Мазепою в Батурин з походу до шведів, ті побачили винищене місто й не могли піти звідси, кинувши тіла своїх родичів і земляків напризволяще. Вони рознесли їх по сімейних кладовищах, що тоді були біля храмів, і як належить віддали землі.

ЗЛИВИ ПРОВАЛЮЮТЬ ПІДЗЕМНІ ХОДИ

Дорогою до першого розкопу археолог показує мені в городі місцевих жителів западину колодязя часів гетьмана Кирила Розумовського. Він за парканом, але провалля видно з вулиці. Якщо підійти, то можна зазирнути на 4-метрову глибину. Господарі садиби тримаються від ями подалі і близько вже нічого не садять.

Давні колодязі й підземні ходи в Батурині провалюються від дощів. Особливо у цьому році - після весняної повені й літніх злив. Постійно, зазначає Ситий, валиться хід біля Будинку культури - той самий, через який князь Меншиков заслав своїх людей усередину фортеці. Цього року обвалилось підземелля й на території Цитаделі.

- Ці ходи - на великій глибині. Вони врізаються у глину, яка має міцність. Проте ходити ними неможливо, - ходи завалені ґрунтом, що осипається зверху. Розповідають, що біля клубу і ходили, і лазили на 20-30 м. Але я вам скажу, що жодна людина не залізе в завал ходу навіть на 5 м. Нам у 2008 році довелося лазити в підземний хід у церкві, де він провалився. Але то був уже не хід, а земля, що вивалилася над ним. Сам хід виявився неширокий, заввишки 2 м і людина цілком могла ним пройти, - розповідає Юрій Миколайович.

- А чи можна ці ходи відкопати для туристів, хоча б частково? - цікавлюся.

- Можна, та що там знайдеш?

- Але ж інтерес ходу не в тому, щоб у ньому щось знайти, а щоб ним пройти.

- Місцеві жителі думають інакше. Вони вважають, що саме в підземних ходах мають бути сховані скарби Мазепи. І лізуть туди, коли щось провалиться, сподіваючись вийти з набитими золотом кишенями, - сміється археолог.

- Ніхто, гадаю, там не загинув?

- Є розповіді, що діти лазили і зникали. Буває, дитина зникне, і ніхто не знає, де поділася, а її просто привалило. Дорослі поодинці не лазять, а діти лізуть куди хоч. І в Чернігові таке є - на Єлецькій горі, - згадує про сумне археолог.

За його словами, ходи в Батурині не збереглися, як, скажімо, в тій же Лаврі чи Антонієвих печерах тому, що вони мали нерелігійне значення і не підтримувалися мешканцями-ченцями. До того ж, місто переживало періоди занепаду. Самі ж ходи копалися як фортечні, про всяк випадок, і про них мало хто знав. Тому їх з роками й засипало землею. Хоча глина в Батурині така міцна, що в ній можна викопати ціле підземне місто, зазначає Ситий.

ПЛАСТИ ІСТОРІЇ ТА ЗЕРНОВІ ЯМИ
Ось і перший розкоп. Він неподалік Воскресенської церкви, роботи на ньому вже закінчені. Тут, розповідає Юрій Миколайович, археологи працювали упродовж двох сезонів. Сподівалися натрапити на вуличну забудову мазепинського часу або на цвинтар. А знайшли більш ранню забудову ще XIII сторіччя. Торік відкопали два житла: 1239 року, яке було спалене під час монгольського погрому, і друге, що з'явилося на його місці майже відразу й проіснувало до 1275 року. В ході цьогорічної експедиції в одній зі стародавніх господарчих ям дослідники знайшли горщик середини XIII століття, який вдалося склеїти до первозданної форми.

У згаданому розкопі - кілька невеличких ямок. І кожна розповідає про свою епоху.

- У цій ямці - XIX сторіччя, у тій - XVIII. Ми знайшли тут усе - від XIII століття і до сьогодні - усі нашарування, які утворилися за час життя людини на цій території, - інформує археолог.

- Яке значення цього розкопу? - запитую.

- В усіх розкопах - уся історія. Вона підсумовується, аналізується, входить до звіту і стає науковою інформацією. От, наприклад, до минулого року ми вважали, що Батурин загинув у 1239 році і не відновлювався до 1625-го. А ці дві житлові споруди в одному котловані дозволили нам сказати, що частина населення пережила той монгольський погром, а місто проіснувало ще до 1285 року - доки тут знову не пройшли монголи й не зруйнували його остаточно. Поляки почали відроджувати Батурин у 1625 році на старих укріпленнях, які залишились від попередників (ми їх бачили у рельєфі). Це тому, що вони робилися на найзручніших для оборони ділянках, - розказує науковець.

Розкопуючи Батурин, археологи натрапляли на укріплення різних періодів: раннього залізного віку, давньоруського - початку XII ст., польського 1625 р. і мазепинського часу. Можна уявити, скільки пластів історії було піднято і досліджено!

Від першого розкопу йдемо на територію Воскресенської церкви і археологічного музею. Тут Юрій Миколайович звертає увагу на ділянку музейної території, що просіла разом із викладеною тротуарною плиткою.

- Це наш розкоп просів, - з гордістю, як мені здалося, каже він.

І пишатися дійсно є чим. Адже тут, під цвинтарем XIX - поч. XX ст. було знайдене місце зберігання гетьманських хлібних запасів - величезні зернові ями XVII ст.

- Знаючи, що в Батурині є великі запаси продовольства (і не тільки зерна), Мазепа вів сюди шведів на перезимівлю. Та коли вони прийшли й побачили спалений Батурин, то шведи мусили йти далі - в Ромни, Полтаву по харчі, - розповідає мій гід.

- Як ви зрозуміли, що тут були зернові запаси?

- За величезною шароподібною формою ям із вузькою горловиною. У тих місцях, де глини в земляному шарі небагато, яму обмазували глиною і обпікали, щоб не проникали шкідники. А тут, у Батурині - суцільна глина, тому її використовували як природний зберігач зерна. Глибина таких ям зазвичай 2 м, але тут були й по 4 м. За собором Живоначальної Трійці ми знайшли таку яму аж на 8 кубів - величезний був розкоп, - згадує Ситий і заводить мене в Музей археології Батурина - Національного історико-культурного заповідника "Гетьманська столиця".

КУЛЬТУРНІ ШАРИ, УТВОРЕНІ... СМІТТЯМ

Даний музей був створений на основі матеріалів, знайдених чернігівськими археологами в Батурині і відкритий Президентом Віктором Ющенком у День соборності України 22 січня 2009 року. Наповнення його надзвичайно цікаве.

Тут, зокрема, можна побачити розріз валу на замку, де умовно показано три батуринські пожежі - 1239, 1648 і 1708 років, фотографії розкопок різних часів та культурних шарів у натуральну величину (а точніше, товщину), знімки рову мазепинського замку з дерев'яними конструкціями та залишки тієї деревини, кахлі для оздоблення печей XVII ст., знахідки періодів неоліту, бронзи, залізного і давньоруського часів, слов'янської культури та багато-багато іншого. Юрій Миколайович про них може із захопленням розповідати годинами, бо майже все тут пройшло через його руки.

Неабияку цікавість викликають скляні колби-колонки з імітацією нашарування ґрунтів, які розповідають про життя у різні історичні періоди. Та інформація про те, що ті шари утворюються від сміття, яке після себе залишають люди, несподівано підіймає настрій. Яке тоді було сміття? - дивуюся.

- Вони тягли дерево, шкіру, кістки тварин і все викидали. І такий шар може утворитися як за 5 років, так і за 500, залежно від роду сміття. Якщо використовувались камені, то вони відразу створювали значний культурний шар, а шкіра перегнивала й залишала тоненький прошарок. У цих шарах видно також періоди запустіння. Оранжеве - то чиста земля, тобто, шар, занесений піском, - розширює мій кругозір Юрій Миколайович.



- А які знахідки підземного Батурина вважаються найціннішими?

- Для археолога такого поняття немає. Маленький уламок горщика, який датує яму, такий же цінний, як і срібне кільце, віднайдене у верхніх шарах. Коли матеріалів величезна кількість, тоді людина вирішує, що потрібно, а що ні. А є речі, які датують. От як ці скляні браслети XII-XIII століть, що датують і шар, і поховання, і будівлі, - пояснює фахівець.

- Чи звикаєте ви до знахідок, чи щоразу реагуєте емоційно?

- Ніколи не звикаємо і завжди радіємо. Коли гребеш землю день, другий, третій і нарешті знаходиш цвях - радість неймовірна. А щоб студентів заохотити до пошуків, ми за знахідку даємо банку згущеного молока. І студент тоді радіє не тільки знахідці, а й можливості поїсти солодкого, - по-батьківськи тепло говорить про своїх основних копачів викладач.

"СОЛОДКЕ ЩАСТЯ"

До речі, студенти завжди складають більшу частину Батуринської експедиції, де вони відробляють практику. Цього року експедиція налічує близько 45 чоловік, 30 із яких - студенти-магістри "Чернігівського колегіуму" та першокурсники Глухівського національного педуніверситету ім. О. Довженка. Працюють тут і добровольці-волонтери, які цікавляться історією і люблять у ній "погребтися". Долучаються, буває, й дилетанти, яких просто кличе інтерес до самого археологічного процесу. І, звісно, є начальство. Кожним розкопом керує досвідчений археолог-професіонал. Він стежить за роботою, замальовує розкоп і знахідки, фотографує, складає звіт тощо.

З ними усіма зустрічаємось неподалік будинку Кочубея. Тут, у парку, археологи знайшли якийсь фундамент. У великому розкопі хлопці кидають землю лопатами, а в меншому дрібним інструментом навприсядки щось розчищають дівчата.

- Ми знайшли тут фундамент будівлі другої половини XVIII сторіччя, датуємо за кахлями, типовими для цього періоду. Поки невідомо, що це за будівля, у нас є лише один її розмір - ширина 10 м. Тут одна стіна, а в тому шурфі, де дівчата - ми "спіймали" іншу стінку. Є припущення, що тут була кухня - ми бачимо щось схоже на фундамент печі, знаходимо рештки великої кількості посуду, кісток, луски рибної і т.д. А про призначення всієї будівлі сказати важко, - говорить керівник розкопу, аспірант Інституту археології Національної академії наук України Андрій Потапенко.

За його словами, будівлі довкола будинку Кочубея зводилися в часи Розумовського. Вони були потрібні для розміщення адміністрації, яка керувала відбудовою спаленого Батурина. Оскільки будинок Кочубея був єдиною пристойною спорудою, що вціліла, то тут і розмістили персонал. У міру його збільшення розширювалось і тутешнє будівництво.

На розкопі, біля якого стоїмо, археологи працюють уже другий рік. Нині він масштабний, однак все одно не надто результативний. Тому після закінчення експедиції його засиплють, а наступного року відкопають знову для продовження досліджень.

Ловлю себе на думці, що я ніколи не замислювалася над тим, що археологічні знахідки закопують і відкопують часом по кілька разів. Це ж скільки важкої і, здавалося б, зайвої праці! Але інакше, виявляється, не можна. Тому що залишені під відкритим небом рештки давніх споруд можуть бути зруйновані людьми або перепадами температур чи іншими природними факторами.

- Ми наносимо на план, відтворюємо садибу Розумовського і можемо розповісти, скільки тут було будівель, де стояла церква і таке інше. Якщо робитиметься реконструкція садиби Розумовського, ми зможемо намалювати ту церкву і вказати місце, де вона стояла", - пояснює значення досліджень Ситий.

На зазначеному розкопі студенти працюють у тіні під деревами. Однак коли надворі спека понад 30°, це не дуже рятує. З хлопців, які орудують лопатами, піт тече струмками. Підходжу, знайомлюся. Переді мною чернігівський магістр Кирило Биш, за час експедиції він працював уже на трьох ділянках.

- Вам подобається археологія чи дуже важко? - запитую.

- На будь-якій фізичній роботі важко, але воно того вартує. Тому що знахідки - це завжди цікаво, з них багато чого можна дізнатися.

- Особисто ви щось знаходили?

- Кілька монет. А всі разом - горщик давньоруського часу (XIII ст.) з уламками скляного браслета всередині. Найцікавішим, звісно, був той браслет із різнокольорового скла, що виблискувало на сонці. Дивно, що у наш час не роблять таких прикрас, - зазначає студент.

- Практика для вас - річ обов'язкова. Чи не впливає це на інтерес до того, що ви робите?

- Та ні. Багато хто їздить сюди за власним бажанням, і колишні студенти залюбки долучаються упродовж 5-6-10 років.

Дякую Кирилові і підходжу до дівчат. Вони вперше в археологічній експедиції, і тим їхні відчуття мені цікаві.

- Прекрасно себе почуваю, хочеться повернутися сюди ще і ще, - говорить Валерія з Глухівського педуніверситету.

- Настрій чудовий! Коли хтось щось знаходить, ми одразу збігаємось докупи, дивимось, що воно таке. Якщо не розуміємо, яке це століття, йдемо до начальника розкопу, і він уже коментує, - розповідає Юля з чернігівського вишу.

- Дуже цікаво. Особливо, коли копаєш і тут - бац, знаходиш якусь річ. А коли тобі за це ще згущенку дають, це взагалі захоплює, - ділиться враженнями Марина теж із глухівського педагогічного.

За час експедиції дівчина працювала на розкопі під Цитаделлю, де знайшла цікаві речі - монетку та сережку, а також три дні вигрібала сміттєву яму XIX століття. Діставала звідти розбиті глечики та миски. За знахідки під Цитаделлю "заробила" дві банки згущенки. І така вона не одна - дехто за день мав щастя отримати аж три банки.

ТУТ ПРАЦЮЮТЬ НЕ ЗА ГРОШІ

Прощаюся зі студентами і біжу на Ситим далі. Дорогою намагаюся знайти дуб, через дупло якого Мотря з Мазепою обмінювались любовними записками. Вікових дерев у тому місці кілька, та меморіальна плита з текстом ніжного листа Мазепи "розповідає", що вона стоїть на місці того дуба. Виходить, його вже немає?..

Парк закінчується, і ми знову на асфальті під пекучим сонцем. Виходимо за місто й на пустирі за придорожнім готелем бачимо ще один розкоп. Там хлопці смажаться "за повною програмою". У керівникові розкопу впізнаю давнього знайомого, старшого наукового співробітника "Чернігівського колегіуму" Олександра Терещенка. Для мене відкриттям стає те, що він гарно малює, а для археологів - що він добре співає під гітару.

У дослідженні Батурина Олександр бере участь із 2005 року. У цій експедиції керує розкопом житлового будинку заможної родини кінця XVII ст., який стояв за 2 км від центру міста і теж згорів під час Батуринської трагедії 1708 року. Тут знайдено велику кількість кераміки, кахлі поч. XVIII ст., кілька розірваних і цілих гарматних ядер, якими ворог стріляв у це обійстя.

- З інформації, яку вже маємо, можна робити певні висновки про конструкцію даної будівлі. Це був великий будинок досить небідної родини розміром, приблизно, 7х7 метрів. У нього була підземна частина (підкліт) - льох чи господарське приміщення і надземна - 1-2 поверхи. У льоху, який ми розкопуємо, є викладена з цегли піч. Глибина розкопу - 2,85 м (це з результатами минулого року, коли ми тільки почали тут копати), - розповідає Терещенко.

- Сашо, ви - професійний археолог і, бачу, любите свою роботу. За що ви її любите? - цікавлюся.

- Просто люблю, як люблять кохану дружину. Тут працюють не за гроші, а тому, що подобається. Тут залишаються тільки люди захоплені. Знахідки - це буденність. Це для вас у музеї кожна знахідка - шматок минулого. А в мене минуле вимірюється не шматками, а постійним процесом дослідження. Тому я однаково піднімаю з землі і якусь черепушку, і срібну монетку. Тому що одне без одного - це просто красиві чи некрасиві речі. А коли усе в комплексі - це велике полотно, на якому ми бачимо минуле, - красномовно ділиться відчуттями фахівець.

З-поміж хлопців, що працюють на розкопі, знаходжу волонтера, який копає з доброї волі. Він - учитель історії зі села Черневе Глухівського району Сумщини.

- Я тут уже втретє, працюю під час своєї відпустки й мені дуже подобається. Крім того, це досвід, - говорить Сергій Просяник.

- Експедиція закінчується, і ви вже можете порівняти її з попередніми. Чим далі, то все менше знахідок?

- Особисто для мене найбагатшою на знахідки була перша експедиція 2015 року, куди я потрапив ще студентом. Ми розкопували собор Живоначальної Трійці, збудований Мазепою. Відкопали фундамент храму, знайшли кладовище XVII-XVIII століть з великою кількістю поховань і багато цінних речей - монети, хрестики, шматок ікони, підкови взуття...

- Чи говорять між собою археологи, що все найцінніше вже знайдено? Чи кінця-краю немає?

- Кінця-краю немає, - відповідає молодий чоловік.

Годинник добігає 15-ї, важкий робочий день закінчено, і всі, хто працював на розкопі, збираються в табір. Його розбито на березі Сейму, де можна нарешті освіжитися й відпочити. Я туди сьогодні не потраплю, бо ми надто далеко зайшли. Тому поспішаю далі за своїм ученим гідом.

"В ГОСТЯХ" У ГЕТЬМАНА

Якимись кущами прямо з траси заходимо на територію легендарної Гончарівки - місця розташування заміського маєтку Івана Мазепи. Потрапляємо в ярок і на насипний, вочевидь, вал. Це, виявляється, неабияка пам'ятка. Бо саме цим валом із кількома теж земляними бастіонами для гармат була оточена територія маєтку гетьмана площею 9 га. Особливість цього укріплення в тому, що воно було повністю земляним без будь-яких дерев'яних конструкцій. Тому що останні при попаданні ворожого ядра розліталися і вбивали людей. А тут ядра просто застрягали в землі.

- Така система укріплення - без дерева - наприкінці XVII ст. була використана тут уперше в Україні. На той момент це вважалось передовою технологією оборони. Хоча садибу все одно знищили в 1708 році. Скоріш за все, Мазепа, коли йшов на з'єднання зі шведами, забрав усю артилерію і залишив свій дім без оборони. Тобто, він фактично пожертвував своїм майном заради спільного блага", - розповідає Юрій Миколайович.

Він вважає, що якби на тому валу зрубати дерева, а на трасі поставити інформаційний банер, то сюди б заїжджали туристи.

Місце справді цікаве, бо навіть з деревами вал із бастіоном, на якому стою, добре видно. Хоча значна частина валу, довжина якого в мазепинські часи становила 900 м, не збереглася. Знищив пам'ятку кар'єр цегельного заводу.

Досліджуючи Гончарівку, археологи спочатку дивувалися: чому Мазепа огородив 9 га території, в той час як під забудову відводився лише гектар? А потім здогадалися: це робилося спеціально, щоб гарматні ядра супротивника не долітали до будівель. Ось так усе було продумано.

Окрім решток валу з бастіонами туристові на Гончарівці дивитися ні на що. Хоча тут стоять перший дерев'яний хрест жертвам Батуринської трагедії, встановлений рухівцями в 90-х роках минулого століття, та кілька кам'яних "баб" - скульптур, виготовлених колись у Седневі спеціально для Батурина. Пам'ятаю, їх тоді критикували, і тепер бачу, за що. Проходимо повз них просто в лісові хащі, де навіть немає стежок. А йдемо ж "у гості до Мазепи".

Його маєток на Гончарівці археологи досліджують багато років. Коли в університетах було більше студентів, то в експедиції їх налічувалось понад сотню. Наявність робочої сили дозволила розкопати й дослідити житловий будинок гетьмана, знайти й замалювати інші будівлі.

Підходимо до зарослої бур'янами і кущами великої ями. Мій супутник іронізує з такого мого дилетантського визначення побаченого, бо це не яма, а розкопаний і досліджений ще в 1995 році котлован мазепинського палацу. Свого часу будинок мав розмір 15х20 м і на поверхні займав площу 350 кв. м. У XIX ст., коли сюди приїжджали історики, тут ще був цоколь першого поверху, перекриття підвалу і цегляні стіни. За XIX-XX ст. всю цеглу люди вибрали на свої потреби. Не гребував нею і Кирило Розумовський під час будівництва своїх флігелів. Відтак, до нашого часу залишився тільки сам котлован із підмурками на глибині 2 м.

- Ми цей котлован відкопували 3 роки й не закопували, бо планувалось відтворення всієї садиби. За тим планом, що був у Президента Ющенка, у 2008 році мала бути відбудована Цитадель, у 2009 - Гончарівка. Тоді ми всі сили спрямували сюди, відшукували все, що можна було знайти, відкопували сходи, і сам Ющенко спускався у мазепинські підвали. Але фінансування того року так і не надійшло, - розповів Ситий.

За роки досліджень чернігівські археологи прошурфували всю територію Гончарівки. Вони знайшли тут вартівню, "хату покоїва", як, очевидно, називався будинок для гостей, довго шукали дерев'яну церкву. А ось торік у кущах натрапили на фундамент розміром 2х2 м. Цього літа продовжили копати і знайшли там ще один. Вирішили, що це рештки колодязя, накритого дахом, на що вказують розміщені довкола стовпи-опори. Та наприкінці експедиції, вже після мого приїзду, несподівано відкопали сходи, що ведуть углиб, та цегляні лутки дверей. Відтак, з'явилась нова таємниця, яку тепер кортить розгадати. Що то за споруда, куди ведуть ті сходи? Може, там підземний хід, аби вивести гетьмана з маєтку за форс-мажорних обставин... Страшенно цікаво! Та археологам доведеться запастися терпінням і чекати наступного року й нової експедиції.

А цього сезону вони загалом дослідили шість об'єктів. Ми побували на чотирьох із них, бо всі шість за день не здолали би. Хоча впевнена, оті два - знайдена на Посаді спалена садиба з химерними пічними кахлями та розкопані археологом-ентузіастом господарські ями VIII сторіччя на Горбанівці - такі ж цікаві об'єкти, як і ті, що ми обійшли.

- Археологічні роботи - вони як цеглинки, що одна до одної складають будинок. Тут вони допомагають нам отримати уявлення про той чи інший куточок міста і загалом про історію Батурина. Ми вивчаємо щільність забудови території, наскільки поширилась трагедія 1708 року, підсумовуємо результати археологічних досліджень різних років і пишемо книжку про Батурин гетьманський. Хоча роботи в ньому ще не на одне покоління археологів. Коли планувалося відведення земель під заповідник "Гетьманська столиця", то звучала цифра 285 га. Затверджена, звісно, не така, але якщо їх досліджувати, то копати можна тисячі років, - каже на прощання Юрій Миколайович.

Загалом керівник експедиції викликав у мене щире захоплення - як людина, безмежно віддана своїй професії. Його підлеглі підтверджували це, згадуючи сказану ним фразу: "Я жодного дня в житті не працював, бо займався і займаюся улюбленою справою. Виняток - 2 роки служби в армії". Приблизно такими ж я побачила й інших чернігівських археологів. Люди високоосвічені, ідейні, натхненні, і вся оця спека, тяжка праця і бруд для них - ніщо порівняно з тим, що вони знаходять і які знання залишають своєму народові і людству в цілому.

Юрій Миколайович виводить мене на трасу, де стоїть відремонтована й охайна зовні зупинка з написом "Батурин". Усередині ж - купа сміття, і складеного в пакети, і вже розкиданого. Я намагаюсь не звертати на нього уваги і зупиняю машину до Чернігова. І вже потім згадую: культурні шари минулих поколінь утворені зі сміття... Яким же товстелезним шаром у підземній історії виглядатиме наша урбанізована цивілізація - копати-не перекопати!

Наталія Потапчук, Чернігів-Батурин
Фото автора




QR-код посилання на сторінку
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.





Коментарі

avatar

Останні новини

19:05
19-Вер-2018
Зухвала операція Ізраїля в Сирії увійде в історію війни в повітрі!
Ця зухвала операція увійде в історію війни в повітрі!

ВПС Ізраїлю непомі
15:53
19-Вер-2018
Чернігівщина отримала двісті «пакунків малюка»
З початку місяця до областей України почали надходити «пакунки малюка» для передачі п
15:48
19-Вер-2018
На Закарпатті українцям видають угорські паспорти під присягу та шампанське
У консульстві Угорщини в Береговому громадянам України видають угорські паспорти. Про
15:35
18-Вер-2018
Хвора російська дипломатія та забуті зобов’язання Кремля
Далекого грудня 1994 року між Україною, США, Великобританією та Російською Федерацією
09:45
18-Вер-2018
І все-таки шкодують: як на Росії відреагували на розрив «дружби» з боку України
Після тривалих «роздумів» та «образ», які лунали в бік України, гучні заяви, що «їм»
09:42
18-Вер-2018
«Чернігів стародавній» запрошує науковців на «Карнабідівські читання»
Термін подання заявок продовжений до 24 вересня

Наукова конференція запл
22:04
17-Вер-2018
Вселенський патріархат заявив про невизнання анафеми гетьмана Івана Мазепи
Вселенський патріархат не визнавав канонічною анафему, яка була накладена на українсь
21:20
14-Вер-2018
Розлучення у Христі: Російська церква не братиме участі в структурах, де головує Константинопольський патріархат
Російський патріарх Кирил більше не буде молитися за здоров'я константинопольського к
13:21
13-Вер-2018
«День, коли обвалився світ». Благі одкровення нічних голосів
Днями, вперше в нашій державі, зусиллями Міжнародної літературно-мистецької Академії
13:16
13-Вер-2018
На Майдані Незалежності відкриють виставку про «Празьку весну»
50 років тому для придушення «Празької весни» Радянський Союз ввів у Чехословаччину б
Усі новини