Планові комуністичні репресії 1937-1938 років на Чернігівщині – пам’ятаємо!
Політичні репресії 1937-1938 років займають особливе місце в політиці державного терору комуністичного режиму впродовж довгих 1917-1991 років. Ці жахи залишилися в пам’яті як «великий терор». Вони символізують абсолютну беззаконність та абсурдність з позицій здорового глузду, планування за чіткими лімітами(!) репресій влади, яка у будь-яку хвилину без суду, без права на захист перетворювала будь-кого у «ворога народу», людина зникала в «нікуди». А всі на «волі» потім десятиліттями гадали: його вбили чи ув’язнили?
Не оминуло це лихо від комуністичної держави і Чернігівщину.
ПІДГОТОВКА ТА ПЛАНУВАННЯ РЕПРЕСІЙ
5 серпня 1937 року в області була створена «трійка» — такий собі позасудовий каральний орган, який вирішував долю людей, у складі першого секретаря обласного комітету Комуністичної партії (більшовиків) України, обласного прокурора і начальника управління НКВС по області.
Для проведення державного терору в регіоні створили 7 міжрайонних оперативних чекістських груп (всього в УСРР – 45), які базувалися в Чернігові, Конотопі, Ніжині, Глухові, Прилуках, Ромнах, Городні.
Первинний план репресій, який червона Москва дала на Чернігівщину, виглядав так: підлягали до розстрілу 300 осіб та ув’язнення — 1300 осіб.
У 1937 році ліміти (саме таким терміном називалися планові показники скільки покарати) на арешти і розстріли на прохання місцевих катів з НКВС збільшувалися шість разів. У 1938 році теж ліміти збільшували, так у лютому вони просили їх збільшити на 300 душ, а на 1 квітня 1938 року вже на 1200 по першій категорії (розстріл) та 2500 по другій (ув’язнення) – всього 3700 чоловік.
НА НАШУ ДУМКУ, саме тоді у радянській правоохоронній системі остаточно вкоренилася та дійшла до нашого часу в залишковому вигляді (так би мовити рудиментарно) система планових репресій: плани на затримання (оформлення протоколів), штрафів та інших видів покарань. Природно, що правоохоронці зобов’язані тільки реагувати на реальні порушення та злочини, а якщо є план і його треба за вимогою керівництва виконувати, то це вже приводить до неминучих нелюдських і протизаконних репресій.
МАСШТАБИ РЕПРЕСІЙ
У 1937 році в Чернігівській області за неповних шість місяців комуністичні кати розстріляли 1700 осіб і прирекли на різні терміни ув’язнення ще 3250 осіб.
Як відмітила відома чернігівська історикиня Тамара Демченко, згідно з іншими даними, з 9 серпня 1937 року до 26 вересня 1938 року «трійка» винесла вироки 8108 заарештованим, причому лише 8 осіб було звільнено, 4367 осіб вбито, ув’язнено — 3733 особи.
Ще один факт: у вересні 1938 року Олексія Федорова було обрано першим секретарем Чернігівського обкому КП(б)У. За підрахунками Віталія Росстального, лише за 21 вересня 1938 року Федоров підписав 11 документів, якими засуджено до розстрілу 196 людей, до виправно-трудових таборів – 101 особу. 26 вересня 1938 року – 7 документів, за якими 81 особу приречено на смерть, 28 осіб – до виправно-трудових робіт. 30 жовтня 1938 року Федоров підписав 5 документів. Доля занесених до списків людей визначилася таким чином: 20 осіб – до розстрілу, 18 осіб – до виправно-трудових таборів.
Отже, тільки з досліджених документів тепер відомо: Олексій Федоров безпосередньо причетний до вбивства 297 осіб, ув’язнення у сталінських таборах – 147 осіб.
Його «роботу» влада належно оцінила: на V обласній партконференції, яка відбулася 8–10 березня 1940 року, Федорова було знову обрано першим секретарем. На цій посаді він зустрів 22 червня 1941 року.
КОГО РЕПРЕСУВАЛИ
«Ворогами народу» вважали усіх, хто якось відрізнявся у загальній масі – всіх, хто ще нещодавно був позбавлений лише виборчих прав («куркулі», духовенство, т.зв. «бувших» – чиновники, представники станів та заможні люди тощо періоду царизму), «криміналітет» (тобто запідозрені у невдоволенні владою), хто брав участь в українських органах влади і політичних партіях часів 1917–1920 років, армії УНР тощо.
Ще один напрям репресій – за національною ознакою. Так, станом на 4 січня 1938 року на Чернігівщині чекісти вишукали та заарештували 873-х поляків, нібито причетних до діяльності «польської розвідки в СРСР». Так виконувався оперативний наказ НКВС СРСР № 00485 від 11 серпня 1937 року. А станом на грудень за 6 місяців 1937 року в області репресовано 32 німці, з них розстріляно 29 осіб, ув’язнено 3 особи. Загалом постраждали всі національні меншини.
Проте, найбільше репресували саме українців — понад 90%. Звідки висновок — в Україні це був удар російського червоного імперіалізму проти Української нації.
Ще один окремий напрям репресій — разом із нещасними, яких називали «ворогами народу», репресували членів їх родин: станом на 7 грудня 1937 року в області заарештовано 189 дружин репресованих. У 1938 році у дитячих будинках на Чернігівщині держава примусово утримувала 200 дітей (всього в Україні – 2000 осіб).
Сталінські репресії, серед них і «великий терор» були засуджені самою комуністичною державою (XX з’їзд КПРС у 1956 році), хоч політика державного терору продовжувалася до краху цього злочинного режиму. М. Хрущов наголосив тоді на проблемі реабілітації партійних і військових діячів, репресованих при Сталіні. Однією з найголовніших причин було бажання комуністичної владної еліти забезпечити собі безпеку, гарантії від регулярних чисток, які були за кремлівського диктатора. Диктатура, тоталітарний режим, за логікою власного збереження та утримання влади передбачали періодичні криваві «заміни» кола «соратників» – владного оточення, прибирання використаного інструменту – виконавців злочинів, а також колабораціоністів, які їм же вірно служили (Юрія Коцюбинського та подібних).
До речі, завдяки політиці самозбереження комуністичної владної еліти після смерті Сталіна країна та світ хоч щось взнав з офіційних джерел про «Великий терор».
Важливо наголосити, що найбільше постраждав від політичних репресій саме народ — селянство, робітники, інтелігенція, одним словом прості люди — понад 90%. Тоді як жертви з кола осіб, що належали до комуністичного режиму — до 2-3% від загальної кількості максимум.
ЯК КАТИ ХОВАЛИ ЖЕРТВ РЕПРЕСІЙ
У Чернігові чекісти здійснювали розстріли за вироками «трійки» у підвалах Управління НКВС по Чернігівській області (зараз це будинок міської санепідемстанції) або у Чернігівській в’язниці. Трупи жертв спочатку таємно ховали на кладовищах обласного центру, а потім, коли вбивства стали масовими, вантажівкою відвозили для таємного поховання до лісу біля села Халявин Чернігівського району Чернігівської області. У більшості випадків в обласному центрі страчували репресованих із усієї Чернігівщини.
На цьому місці із кінця 1980-х — початку 1990-х років встановлено пам’ятний знак «Жертвам сталінських репресій 30-40-х — початку 50-х років ХХ століть».
ЧОМУ ТАК ВАЖЛИВО ПРО ЦЕ ЗНАТИ, ПАМ’ЯТАТИ ТА РЕГУЛЯРНО ПРОВОДИТИ ВШАНУВАННЯ ВІД ЩИРОГО СЕРЦЯ ЖЕРТВ ПОЛІТИЧНИХ РЕПРЕСІЙ КОМУНІСТИЧНОГО РЕЖИМУ
Збереження пам’яті про все зло політичних репресій, в тому числі і «великого терору», та всіх інших злочинів комуністичного режиму, його засудження, щире вшанування пам’яті їх жертв захищають наші загальнолюдські (християнські) цінності, створюють умови для унеможливлення повторення таких трагедій в майбутньому.
Пам’ятаємо!
Ніколи знову!
Сергій БУТКО, Український інститут національної пам’яті
Не оминуло це лихо від комуністичної держави і Чернігівщину.
ПІДГОТОВКА ТА ПЛАНУВАННЯ РЕПРЕСІЙ
5 серпня 1937 року в області була створена «трійка» — такий собі позасудовий каральний орган, який вирішував долю людей, у складі першого секретаря обласного комітету Комуністичної партії (більшовиків) України, обласного прокурора і начальника управління НКВС по області.
Для проведення державного терору в регіоні створили 7 міжрайонних оперативних чекістських груп (всього в УСРР – 45), які базувалися в Чернігові, Конотопі, Ніжині, Глухові, Прилуках, Ромнах, Городні.
Первинний план репресій, який червона Москва дала на Чернігівщину, виглядав так: підлягали до розстрілу 300 осіб та ув’язнення — 1300 осіб.
У 1937 році ліміти (саме таким терміном називалися планові показники скільки покарати) на арешти і розстріли на прохання місцевих катів з НКВС збільшувалися шість разів. У 1938 році теж ліміти збільшували, так у лютому вони просили їх збільшити на 300 душ, а на 1 квітня 1938 року вже на 1200 по першій категорії (розстріл) та 2500 по другій (ув’язнення) – всього 3700 чоловік.
НА НАШУ ДУМКУ, саме тоді у радянській правоохоронній системі остаточно вкоренилася та дійшла до нашого часу в залишковому вигляді (так би мовити рудиментарно) система планових репресій: плани на затримання (оформлення протоколів), штрафів та інших видів покарань. Природно, що правоохоронці зобов’язані тільки реагувати на реальні порушення та злочини, а якщо є план і його треба за вимогою керівництва виконувати, то це вже приводить до неминучих нелюдських і протизаконних репресій.
МАСШТАБИ РЕПРЕСІЙ
У 1937 році в Чернігівській області за неповних шість місяців комуністичні кати розстріляли 1700 осіб і прирекли на різні терміни ув’язнення ще 3250 осіб.
Як відмітила відома чернігівська історикиня Тамара Демченко, згідно з іншими даними, з 9 серпня 1937 року до 26 вересня 1938 року «трійка» винесла вироки 8108 заарештованим, причому лише 8 осіб було звільнено, 4367 осіб вбито, ув’язнено — 3733 особи.
Ще один факт: у вересні 1938 року Олексія Федорова було обрано першим секретарем Чернігівського обкому КП(б)У. За підрахунками Віталія Росстального, лише за 21 вересня 1938 року Федоров підписав 11 документів, якими засуджено до розстрілу 196 людей, до виправно-трудових таборів – 101 особу. 26 вересня 1938 року – 7 документів, за якими 81 особу приречено на смерть, 28 осіб – до виправно-трудових робіт. 30 жовтня 1938 року Федоров підписав 5 документів. Доля занесених до списків людей визначилася таким чином: 20 осіб – до розстрілу, 18 осіб – до виправно-трудових таборів.
Отже, тільки з досліджених документів тепер відомо: Олексій Федоров безпосередньо причетний до вбивства 297 осіб, ув’язнення у сталінських таборах – 147 осіб.
Його «роботу» влада належно оцінила: на V обласній партконференції, яка відбулася 8–10 березня 1940 року, Федорова було знову обрано першим секретарем. На цій посаді він зустрів 22 червня 1941 року.
КОГО РЕПРЕСУВАЛИ
«Ворогами народу» вважали усіх, хто якось відрізнявся у загальній масі – всіх, хто ще нещодавно був позбавлений лише виборчих прав («куркулі», духовенство, т.зв. «бувших» – чиновники, представники станів та заможні люди тощо періоду царизму), «криміналітет» (тобто запідозрені у невдоволенні владою), хто брав участь в українських органах влади і політичних партіях часів 1917–1920 років, армії УНР тощо.
Ще один напрям репресій – за національною ознакою. Так, станом на 4 січня 1938 року на Чернігівщині чекісти вишукали та заарештували 873-х поляків, нібито причетних до діяльності «польської розвідки в СРСР». Так виконувався оперативний наказ НКВС СРСР № 00485 від 11 серпня 1937 року. А станом на грудень за 6 місяців 1937 року в області репресовано 32 німці, з них розстріляно 29 осіб, ув’язнено 3 особи. Загалом постраждали всі національні меншини.
Проте, найбільше репресували саме українців — понад 90%. Звідки висновок — в Україні це був удар російського червоного імперіалізму проти Української нації.
Ще один окремий напрям репресій — разом із нещасними, яких називали «ворогами народу», репресували членів їх родин: станом на 7 грудня 1937 року в області заарештовано 189 дружин репресованих. У 1938 році у дитячих будинках на Чернігівщині держава примусово утримувала 200 дітей (всього в Україні – 2000 осіб).
Сталінські репресії, серед них і «великий терор» були засуджені самою комуністичною державою (XX з’їзд КПРС у 1956 році), хоч політика державного терору продовжувалася до краху цього злочинного режиму. М. Хрущов наголосив тоді на проблемі реабілітації партійних і військових діячів, репресованих при Сталіні. Однією з найголовніших причин було бажання комуністичної владної еліти забезпечити собі безпеку, гарантії від регулярних чисток, які були за кремлівського диктатора. Диктатура, тоталітарний режим, за логікою власного збереження та утримання влади передбачали періодичні криваві «заміни» кола «соратників» – владного оточення, прибирання використаного інструменту – виконавців злочинів, а також колабораціоністів, які їм же вірно служили (Юрія Коцюбинського та подібних).
До речі, завдяки політиці самозбереження комуністичної владної еліти після смерті Сталіна країна та світ хоч щось взнав з офіційних джерел про «Великий терор».
Важливо наголосити, що найбільше постраждав від політичних репресій саме народ — селянство, робітники, інтелігенція, одним словом прості люди — понад 90%. Тоді як жертви з кола осіб, що належали до комуністичного режиму — до 2-3% від загальної кількості максимум.
ЯК КАТИ ХОВАЛИ ЖЕРТВ РЕПРЕСІЙ
У Чернігові чекісти здійснювали розстріли за вироками «трійки» у підвалах Управління НКВС по Чернігівській області (зараз це будинок міської санепідемстанції) або у Чернігівській в’язниці. Трупи жертв спочатку таємно ховали на кладовищах обласного центру, а потім, коли вбивства стали масовими, вантажівкою відвозили для таємного поховання до лісу біля села Халявин Чернігівського району Чернігівської області. У більшості випадків в обласному центрі страчували репресованих із усієї Чернігівщини.
На цьому місці із кінця 1980-х — початку 1990-х років встановлено пам’ятний знак «Жертвам сталінських репресій 30-40-х — початку 50-х років ХХ століть».
ЧОМУ ТАК ВАЖЛИВО ПРО ЦЕ ЗНАТИ, ПАМ’ЯТАТИ ТА РЕГУЛЯРНО ПРОВОДИТИ ВШАНУВАННЯ ВІД ЩИРОГО СЕРЦЯ ЖЕРТВ ПОЛІТИЧНИХ РЕПРЕСІЙ КОМУНІСТИЧНОГО РЕЖИМУ
Збереження пам’яті про все зло політичних репресій, в тому числі і «великого терору», та всіх інших злочинів комуністичного режиму, його засудження, щире вшанування пам’яті їх жертв захищають наші загальнолюдські (християнські) цінності, створюють умови для унеможливлення повторення таких трагедій в майбутньому.
Пам’ятаємо!
Ніколи знову!
Сергій БУТКО, Український інститут національної пам’яті
Теґі:
