Незабаром весь цивілізований світ святкуватиме 75-у річницю перемоги над нацизмом у Європі. Більшість країн – 8 травня, країни колишнього СРСР – переважно 9-го. В Україні, яка відходить від одіозних радянських стандартів, урочистості відбуваються і 8-го, і 9-го травня.
Але совкові традиції міцно засіли у свідомості багатьох громадян. І якщо цивілізоване людство поблажливо ставиться до розбіжностей у датах святкування (Генеральна Асамблея ООН у 2004-му офіційно проголосила днями пам’яті та примирення обидві дати – 8 і 9 травня), то вихідці з СРСР часто сприймають поширення урочистостей на 8 травня як зраду. Тим більше, що східний сусід перетворив «Велику Перемогу» у справжній культ, використовуючи як ідеологічну основу своєї агресивної мілітарної політики та курсу на відтворення імперії. Тому в сучасній Росії святкування 9 травня набуло небаченої помпезності і часто виходить далеко за рамки здорового глузду. Всі заслуги і перемоги приписуються виключно сталінському режимові, геть ігноруючи не лише допомогу союзників, але й вклад інших народів СРСР. Широкого поширення набувають агресивні гасла («Можемо повторити»). Виправдання минулих і нинішніх злочинів, пропаганда мілітаризму, шовінізм, неосталінізм сучасної Росії є нічим іншим, як знущанням над пам’яттю загиблих. І спричинило появу терміну «Побєдобєсіє» – узагальнюючої назви гіпертрофованої «переможної» істерії, що вже став інтернет-мемом.
Тож напередодні чергової річниці перемоги над нацизмом зайвий раз нагадаємо про те, як завершувалася війна в Європі і про таємний бік політики СРСР.

Весною 1945-го німецькі війська, попри відчайдушний спротив, зазнавали поразок на всіх напрямках. «Коричнева чума» на той час допекла всіх, Гітлер чудово розумів, що жахливі злочини його особисто та нацистського режиму не залишають йому жодних перспектив Тож для Гітлера про капітуляцію не могло бути й мови.
Однак після самогубства фюрера 30 квітня ситуація кардинально змінилася, керівництво Третього Райху різко стало зговірливим і надалі події розгорталися із швидкістю снігової лавини.
2 травня капітулював берлінський гарнізон. 4 травня – німецькі війська в Голландії, Данії, Швеції, Північно-Західній Німеччині. 5 травня припинила опір група армій G (Баварія і Західна Австрія), і того ж дня Третій Райх розпочав перемовини про капітуляцію на Західному фронті – у штаб-квартиру Верховного головнокомандуючого експедиційними силами союзників в Європі Дуайта Ейзенхауера в Реймсі (Франція) за наказом голови німецького уряду грос-адмірала Карла Деніца прибув грос-адмірал Ганс-Георг фон Фрідебург. Союзники категоричні: лише повна і беззастережна капітуляція на Заході та Сході, все інше взагалі не обговорюється.
Із спогадів Ейзенхауера: «Водночас нас повідомили, що німецький уряд наказав усім підводним човнам повернутися в порти. Я відразу ж повідомив про все це радянське Верховне Головнокомандування та просив призначити офіцера як російського представника на можливих переговорах із Деніцем. Я інформував росіян, що не прийму жодної капітуляції, якщо вона не передбачатиме одночасну капітуляцію всюди. Радянське Верховне Головнокомандування призначило генерал-майора Суслопарова своїм представником. Фельдмаршал Кессельрінг, який командував німецькими військами на західному фронті, також надіслав мені повідомлення з проханням дозволити прислати до нас свого уповноваженого, щоб домовитися про капітуляцію. Оскільки права Кессельрінга поширювалися лише на захід, я відповів, що не вестиму жодних переговорів, якщо на них не йтиметься про всі німецькі війська на всіх фронтах».

Німців це не влаштовує, їх мета – врятувати можливо більше німців від Червоної Армії, військовослужбовці якої, за потурання керівництва СРСР та нацьковані кровожерливою радянською пропагандою, не просто мстилися німцям за пролиту кров на рідній землі, а й чинили нечувані злочини, всю свою лють спрямовуючи на беззахисне мирне населення та біженців. Відтак нацисти були згодні на все, аби тільки не здаватися «совєтам».
Наступного дня, 6 травня, на перемовини прибув начальник Оперативного штабу Вермахту генерал-полковник Альфред Йодль, він знову пробує досягти компромісу, аби уникнути капітуляції на Сході. Ейзенхауер: «Нам було ясно, що німці прагнули виграти час, аби перевести за нашу лінію фронту якнайбільше німецьких солдат. Я попросив генерала Сміта [який безпосередньо вів перемовини] передати Йодлю, що коли вони негайно не припинять висувати різні причини й тягнути час, то я закрию весь фронт союзників, аби надалі не пропускати ніяких німецьких біженців через нашу лінію фронту. Я не терпітиму подальшого зволікання».
Впевнившись, що діалогу не виходить, німці викидають «білий прапор». Деніц назвав поведінку Ейзенхауера справжнім шантажем, однак інших варіантів вже не залишалося. Отже, західні союзники повелись гідно й максимально врахували інтереси СРСР, відкинувши всі пропозиції сепаратного миру. Це вже пізніше, під час «холодної війни», вони дізнаються «багато нового» про себе і свою позицію від радянських пропагандистів…

Увечері 6 травня, як тільки Німеччина погодилася на беззастережну капітуляцію, до штаб-квартири Ейзенхауера викликали представників союзницьких командувань. Церемонію підписання призначено на 2:30 ночі

Далі буде


Сергій ГОРОБЕЦЬ,
Український інститут національної пам’яті
На фото: Верховний головнокомандувач експедиційними силами союзників в Європі Дуайт Ейзенхауер в Реймсі