Ті, хто називає себе політологами, є дуже політичними особистостями, вони постійно присутні не екранах телевізорів, у радіоефірі, на інтернет-сторінках. На їхні висловлювання часто посилаються політики, їм вірять досить багато активних виборців, особливо з числа тих, вік яких 50-ят і старше. Але чи заслуговують вони на нашу довіру?
Вже доводилося писати, що за весь період сучасної історії незалежної України жоден катастрофічний прогноз щодо перспектив її розвитку так повністю, на щастя, і не реалізувався.
Ми доволі успішно подолали драматичні 1990-ті роки, пережили 1999 рік, коли в Україні лютувала найбільша у 20-му столітті посуха і було зібрано лише 17 млн. тон зерна.
Наш народ ціною великих жертв все ж зумів виправити трагічну виборчу помилку від 7 лютого 2010 року. Нам вдалося ціною великих жертв і втрати приблизно 7% української території зупинити російської агресора.
Схоже на те, що ми зможемо дати раду і соціально-економічним викликам дуже важкого 2015 року, а саме високій інфляції та прогресуючому безробіттю. Але чи допомагають нам у цьому ті, які називають себе політологами?
Однозначно можна стверджувати – не дуже.
Чому, на нашу думку, це відбувається:
1) Більшість політологів залежні від фінансово-промислових груп та політичних сил, інтереси яких часто дуже далекі і навіть протилежні українським національним інтересам.
2) Фахова підготовка на базі філософських факультетів університетів не є достатньо якісною. Їхні випускники часто не вміють аналізувати реальні політичні та соціально-економічні процеси, що відбуваються у країні і світі, хоч і блискуче знають зміст різних політологічних теорій. Отже, ці політологи-філософи замість пізнання реального світу створюють штучні конструкції, що не витримують перевірки життям.
Останнім часом робляться спроби готувати політологів на базі історичних факультетів університетів. Щонайменше таке навчання організовано у Києво-Могилянській академії, Ніжині та Чернівцях. Є надія на покращення фахової підготовки політологів.
Проте, без вирішення проблеми їхньої політичної залежності ситуація не покращиться і питання, що є у заголовку цієї публікації залишиться критично актуальним.

Леонід Лапай для «Європейської України».