29 січня у культурно-мистецькому центрі «Інтермеццо» відбувся поетично-музичний вечір, у жанрі, за визначенням самих гостей – текстово-музичного тарамбурама.
Як виявилося, це була перша спроба поетів та музикантів винести свої тексти у супроводі гітари, сопілки та баяна на розсуд публіки.
Вражали присутніх пошуком «Порогу чутливості»: Максим Савчук, Ярослав Гадзінський, Станіслав Черкас, Сашко Головерда.
– «Поріг чутливості» – це найменша величина, мінімальна сила – пояснив Ярослав Гадзінський – що уможливлює вияв певної ознаки або якості.
«Поріг чутливості» – це і певна боротьба зі застарілими стереотипами, це поезія перехідного економічного хаосу та інформаційного засилля Інтернету та ЗМІ.

Наступний текст, виголошений Максимом Савчуком, став своєрідним гаслом вечора:
Здатність сумувати за тим, чого ніколи не було;
вигадувати красиві рідні міста;
згадувати палкі кохання, які так і не трапилися;
чи просто вірити в те, що ти віруючий –
це спроби видозміни і моделювання свого минулого, теперішнього і, перш за все, внутрішнього. Ця властивість людської сутності і є джерелом живлення для творчості, вона її серце і святий олтар, вона за порогом матеріального, буденного, а тому – за межами прямого болю.
Усі способи вираження такої моделі – речі другорядні, тому часом нагадують спроби передати колір вітру чи голос сонця.
Але ми віримо, що наші тексти і музика – не найгірша з таких спроб.

ЯРОСЛАВ ГАДЗІНСЬКИЙ – поет-урбаніст, супроводжує свої виступи грою на гітарі, фотограф-аматор, лауреат конкурсу «Молоде вино», «Любіть Україну», «Смолоскип». Автор двох поетичних збірок: «48200» (Штрих-код України), Ніжин, 2004. та «Мареwwwо», «Смолоскип» 2008. Його тексти увійшли до антології поезії двотисячників «Дві тонни» видавництва «Маузер», 2007 яку можна придбати у книжковому відділі КМЦ «Інтермеццо».

Доллі
Після мене хоч суцільний день,
небесного моху старе піддашшя,
золотоокого дракона осінній клен
і бенгальський вогонь з його пащі.

Очисні споруди на берегах Лети-
то самотні душі скіфських очеретів,
без птахів гнізда,ніби покинуті гетто,
Лежать розібрані тенти парків і лісів.

Паморозь зіркою розбилась об асфальти,
вмить спинили колір шалені трави,
на таємну вечерю сумно очікує мати,
у вікні лампадка, на столі холонуть страви.

Над тим хлівом кришаться веселки,
таємне світло сочиться крізь дошки.
Відображення зірки на банях церкви;
чи буде важкою хурделиці ноша,о Боже?

Він народився, а навколо клоновані вівці,
кінчиться історія, волхви зірок недолічаться.
Сліди Доллі на снігу- як спорожнілі очниці.
На крилах різдвяних янголів- трансгенна живиця.

«Спадщина політиків»
Іще один солдат з України
помирає від ран в Іраку,
кахлів сліпучі світлини.
На денці - безбарвний накип.

Не пов`язана з долею зірка,
розлітається без бажань.
На долонях льодяники згірклі,
І згортаються тіні в скрижаль.

Тих нервових дерев заплутана стежка
у безвість веде несусвітньої тиші.
На вологих дошках тьмяніють рештки
фарби. Крізь рани - обріям ближче.

Покришка місяця котиться в прірву,
відпали від ран зболілі світлини.
Зникають назавжди льодяники згірклі
у віконному склі Господньої слини.

Максим Савчук. Тексти цього молодого поета надруковані у журналі «Літературний Чернігів».

ти справді міцна, як «чернігівське» влітку,
ти трохи притрушена пудра солодка.
ти маєш мене, як мій дядечко тітку,
коли після сварки розбито дві морди.
ти схожа на ту, що у пісні «Поліна»,
загорда від частих ВКонтакті відвідувань.
ти більше безбожна, аніж божевільна.
ти - тема моїх журналістських розслідувань.
***
Може, просто півкроку – багато так,
Може, справді не місце нерівностям,
І забули про це, і дурні відтак.
Може, серцю забилися клапани,
А театр не для нас – не актори ми.
Поцілунки поміж циферблатами
Розчинилися – повідомили.

Того ж дня, по закінченню мистецької частини, хлопці вшанували пам’ять Героїв Крут.

Джерело: прес-служба "Інтермеццо"