Повстанський отаман, підполковник Армії УНР Ананій Волинець
1941, 14 травня – загинув Ананій Гаврилович Волинець, повстанський отаман, підполковник Армії УНР.
Народився 13 жовтня 1894-го в селі Карбівка на Вінниччині. Вже під час навчання в Верхньодніпровському середньому сільськогосподарському училищі проявив себе свідомим українцем. За фахом агроном. Можливо, деякий час працював сільським учителем.
У 1917-му вступив в Українську партію соціалістів-революціонерів. Секретар ревкому в Гайсині, заступник повітового комісара Тимчасового уряду, начальник повітової міліції. Організовує загони Вільного козацтва.
У листопаді 1918-го звільняє Гайсин від гетьманської адміністрації і очолює Гайсинський курінь Національної гвардії. Незабаром його реорганізували в 61-й Гайсинський полк, а командир отримав звання підполковника. Успішно воював із більшовиками в рідному краї на чолі повстанського загону, який налічував кілька тисяч селян і козаків. У визволених містах встановлював українську адміністрацію, видавав часопис «Повстанець».
Після поразки визвольних змагань перебирається в Західну Україну. Кілька місяців провів в ув’язненні в Рівному. Входив до Української народної партії (1923-1928), працював у редакції тижневика «Дзвін», член Волинського українського об’єднання (1931-1939). Співпрацював із підпіллям Тараса Бульби-Боровця. Останній писав про нього у спогадах: «Волинець був нашим симпатиком та дуже добрим моїм дорадником у багатьох справах… Це була високо інтелігентна і далекозора людина, гнучкий тактик. Я дуже багато від нього навчився у галузі воєнно-політичної тактики».
В жовтні 1939-го, після окупації Західної України радянською владою, був заарештований. Незабаром його відпустили, але після доносу заарештували повторно.
Розстріляний 14 травня 1941-го у Вінниці.
Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам’яті
Народився 13 жовтня 1894-го в селі Карбівка на Вінниччині. Вже під час навчання в Верхньодніпровському середньому сільськогосподарському училищі проявив себе свідомим українцем. За фахом агроном. Можливо, деякий час працював сільським учителем.
У 1917-му вступив в Українську партію соціалістів-революціонерів. Секретар ревкому в Гайсині, заступник повітового комісара Тимчасового уряду, начальник повітової міліції. Організовує загони Вільного козацтва.
У листопаді 1918-го звільняє Гайсин від гетьманської адміністрації і очолює Гайсинський курінь Національної гвардії. Незабаром його реорганізували в 61-й Гайсинський полк, а командир отримав звання підполковника. Успішно воював із більшовиками в рідному краї на чолі повстанського загону, який налічував кілька тисяч селян і козаків. У визволених містах встановлював українську адміністрацію, видавав часопис «Повстанець».
Після поразки визвольних змагань перебирається в Західну Україну. Кілька місяців провів в ув’язненні в Рівному. Входив до Української народної партії (1923-1928), працював у редакції тижневика «Дзвін», член Волинського українського об’єднання (1931-1939). Співпрацював із підпіллям Тараса Бульби-Боровця. Останній писав про нього у спогадах: «Волинець був нашим симпатиком та дуже добрим моїм дорадником у багатьох справах… Це була високо інтелігентна і далекозора людина, гнучкий тактик. Я дуже багато від нього навчився у галузі воєнно-політичної тактики».
В жовтні 1939-го, після окупації Західної України радянською владою, був заарештований. Незабаром його відпустили, але після доносу заарештували повторно.
Розстріляний 14 травня 1941-го у Вінниці.
Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам’яті