20-те століття не було милосердним до східних святинь над Віслою
Той, хто приїжджає у Варшаву, на Східний вокзал, пройшовши кількасот метрів, зможе побачити величезну православну церкву жовтого кольору з кількома банями. Це – кафедральний собор св. Марії Магдалини, нині головна православна святиня польської столиці та й усієї країни. Проте це також – одна з небагатьох пам’яток архітектури, яка зберігалася в Польщі після російського панування. Чому так сталося? Причина – у свідомій політиці «одмосклювання», яка проводилася у міжвоєнний період владою Польщі, яка щойно відродила свою незалежність. Чому влада пішла на такі радикальні кроки, прямо руйнуючи церкви? Шукаючи відповідь на це запитання, варто сягнути в історію, зокрема Польщі 19-го століття, яка знаходилася під владою російських царів. Тоді бути поляком означало бути католиком – і навпаки. Розповідає головний редактор Католицької інформаційної агенції, Марцін Пшецішевський.
– Саме патріотизм був виразом релігійності. Можна говорити про прямий зв’язок патріотизму з вірою поляків у 19-му столітті. Причина проста: на терені Царства польського, яке входило до складу Російської імперії, Римо-католицька церква була єдиною установою, яка несла в собі польську культуру. Мені здається, що істотно підкреслити: це також специфіка тих країн, які колись входили до складу Речі Посполитої: це і Литва, і Україна, і Білорусь, і навіть частина Румунії, де римо-католицизм, греко-католицизм ставали фундаментом формування національної самосвідомості, – звертає увагу Марцін Пшецішевський.

Отож, католик і поляк. Після відомих польських повстань 30-х та 60-х років 19-го століття влада російської імперії провела значний наступ на Польське царство – і саме шляхом експансії православ’я. У конгресовому Царстві Польському, яке було, може, четвертою частиною нинішньої Польщі, у 84 повітових містах і містечках було збудовано православні святині. Східні бані височіли теж поблизу воїнських частин, що знаходилися в «конгресівці». Православ’я навіть тут стало державною релігією, костели переоблаштовували на церкви. Після другого польського повстання Петербург вирішив провести величезну русифікаційну акцію – отож зрозумілим стає ставлення тодішнього польського суспільства до православ’я як такого. В одному з тогочасних губернських документів говорилося: «Російський собор сповіщає усьому світові й непокірним полякам, що на західних землях над Віслою постає потужне православне царство».

Коли у 1915 році велика частина росіян евакуювалася на Схід, а в 1918 році поляки проголосили незалежність, почали стиратися сліди православ’я в Польщі. Почався абсолютно протилежний процес – тепер уже церкви перероблялися на костели. В певному містечку, в одному з таких «новоперебудованих» костелів парафіяни заявили: ми не хочемо молитися у церкві, навіть і переосвяченій. Вони знищили будівлю вщент, а відтак звели нову святиню, уже в римському стилі. А от учителька з міста Плоцьк біля Варшаву у своєму щоденнику у 20-ті роки якось записала: «Минулого тижня наші місцеві православні і росіяни зазнали страшного горя. Військова влада забрала в них будівлю церкви. Їм дозволили взяти вівтар та святі речі, проте люди плакали, особливо ті, що вже тут народилися. Загалом православних у нас – півтисячі людей».

Та не варто забувати, що східні церкви у Польщі – це не тільки російське нововведення. Вони існували тут з початку хрещення Русі, а над Сяном досі знаходиться одна з найстаріших києво-руських митрополій – Перемисько-Сяноцька. Архітектор Конрад Куча-Кучинський розповідає про специфіку будівництва власних, місцевих церков.
– Якщо дерев’яні церкви Підляшшя – на мою думку, дещо вбогі з архітектурної точки зору – намагаються наслідувати муровані московські храми, то церкви на Лемківщині трохи нагадують дерев’яні римо-католицькі костели, – каже дослідник.

Минулий вік у Польщі був важким для православних – розповідає архієпископ Вроцлавсько-Щецинський Єремія:
– Двадцяте століття загалом є важким для всієї Православної церкви у світі. Він не був легким і для польського православ’я. Передусім це пов’язано з відродженням польської держави у 1918 році. Перед цим польські православні були частиною Російської православної церкви, а до середини 17 століття в на території Речі Посполитої існувала митрополія Константинопольського патріархату, – каже архієпископ Єремія.

У 1925 році було проголошено автокефалію Польської православної церкви. Вона налічувала 3,5 мільйони вірян, до її складу входили церкви й монастирі з нинішньої Центральної Польщі, а також із Західної України та Білорусі.

– Дехто бачив Православну церкву в Польщі як результат нищівної політики царської Росії. Це сильно ускладнювало життя православних у Польщі. Хоча, що варто підкреслити, православні не були ворогами Польщі, навпаки, вони були патріотами своєї держави. Після нападу німців на нашу країну в 1939 році православні пліч-о-пліч боронили свої землі із католиками, – каже архієпископ Єремія.

Треба додати, що нищенню церков у міжвоєнній Польщі сприяв невизначений стан Православної церкви. Якщо римо-католиків держава брала до уваги в діалозі, навіть заохочувала їх до цього, то православних – ігнорувала або й дискримінувала. Лише в 1938 році президент Речі Посполитої видав спеціальний декрет, в якому регулювалися відносини із православними. Цей декрет аж до 1991 року був єдиним подібним документом польської влади.

Ігор Ісаєв
Джерело: Польске радіо