Прага після радянського вторгнення 1968 року - одне з міст-символів боротьби за демократію. Нині тут один з найактивніших українських Майданів. У перших лавах - росіянин Павло Коршиков. Про це пише Deutsche Welle.

Недільного полудня під дзиґарями, як завжди, гурт гостей чеської столиці. Чекають на небачене видовисько. Але не менший гурт і неподалік, біля пам’ятника Яна Гуса, де стоїть маленький намет, запнутий українським синьо-жовтим прапором. Чеський рух "Празький Майдан" проводить свою щотижневу акцію на підтримку України і водночас на протест проти байдужого ставлення чеської влади до російської агресії. І в натовпі, і перед мікрофоном лунає як чеська, так і вкраїнська мова. Аж ось перед мікрофон стає худорлявий чоловік у шкіряній куртці і промовляє чистісінькою російською, але зміст ним мовленого так само чистісінько український.



З Росії Путіна до Чехії Гавла
Уже кілька місяців щосуботи і щонеділі виходить на Старомак, як кажуть пражани, 46-річний Павло Коршиков. Росіянин, сибіряк, він уболіває за долю України і не може погодитися з промосковською позицією чеського президента, чеського прем’єр-міністра та деяких інших чеських політиків, які вдають, що Росія не є агресором, а Україна не є жертвою. Не може погодитися й тому, що віднедавна Чехія стала його, Павла Коршикова, другою батьківщиною. Сибірський математик, програміст, він з початком путінської епохи зрозумів, що з демократією покінчено, що путінська Росія невпинно перетворюється на репресивну державу.

Тоді і опинився Коршиков у Чехії, де у нього були друзі. Працював за фахом і не ліз в політику. До осені 2013-го, уточнює найвідоміший у Празі проукраїнський росіянин. Восени Коршиков стажувався в Іспанії і там довідався, що коїться на київському Майдані. Зацікавився. Схотів подивитися на власні очі. У Києві був на Різдво. Нині пригадує, що його найбільше вразило: "Українці на Майдані дискутували, співали, молилися й чекали, що той Янукович почує їхні голоси, а дочекалися кийків й пострілів у спину...".

"Уряд зраджує Україну"
Вернувши до Праги, колишній сибіряк побачив, що й тут, на Старомаку, з’явився "Празький Майдан". Співпраця почалася з того, що Павло Коршиков запропонував празьким майданівцям свої гучномовці. А далі було чимало спільних заходів. У Павловому гаражі виготовляли плакати і транспаранти, мітингували проти продажу Росії французьких "Містралів" і, звичайно ж, виходили по вихідних на Старомнєстський майдан і напинали "майданівські" намети.
"Виходитимемо доти, – каже нетиповий празький росіянин, – доки чеський уряд не зрозуміє, що він зраджує Україну". У чому, на думку Павла Коршикова та його товаришів з чеського проукраїнського руху, полягає зрада? "Та хоча б і в тому, – пояснює він, – що найвищі представники чеської політичної еліти – президент Мілош Земан, прем’єр-міністр Богуслав Соботка, міністр закордонних справ Любоимр Заоралек – уперто твердять, що на сході України маємо не російсько-українську війну, а війну громадянську, що на українських теренах нема російських військ". Далі Павло Коршиков згадує геть промосковську промову Земана на конференції "Діалог цивілізацій", яку організували друзі Путіна і на яку чеський президент приїхав їхнім коштом, згадує, як опирався Богуслав Соботка прийняттю останніх протиросійських санкцій.

Відповіді влади поки немає
Підпис Павла Коршикова стоїть під листом "Празького Майдану", що його надіслано главі уряду Богуславу Соботкові. Вимога підписантів: "Захистіть Україну!". "Чехія, яка на цілий світ славиться своєю зброєю, постачає її курдам. А чому не українцям?", – риторично запитує наш співрозмовник. Виглядає, що його запитання так і залишиться риторичним, бо глава чеського уряду, який досі не спромігся відповісти на листа празьких майданівців, заявив днями: "Нашу допомогу Україні зброєю можна було б сприйняти на даному етапі (під час "перемир’я" на Донбасі. – Ред.) як спробу поглибити певною мірою російсько-український конфлікт".

"А чи змінилося за ті кілька місяців, що існує "Празький Майдан", ставлення типових празьких росіян до України? "Важко сказати, – замислюється Павел. – Більшість росіян, з якими я спілкуюся, уникає цієї теми. Не хочуть говорити. Гадаю, що і "неохота" то є позитивна ознака. Коли в неділю, п’ятого жовтня, ми йшли походом від Старомаку до палацу, в якому працює чеський Кабінет міністрів, минули російський антимайданівський пікет. Стояв він під гаслом "Прага – це не Київ!".