Ім’я Івана Мазепи сьогодні відоме кожному не лише в Україні, а й далеко за її межами. Наприклад, лишень у США назву Мазепа мають чотири населені пункти у штатах Міннесота, Пенсильванія, Північна Кароліна і Південна Дакота. Навіть у ПАР є населений пункт під назвою Мазепа Бей.
Його особистість надихала митців. На різних континентах світу Мазепі присвячено 186 гравюр, 42 картини, 22 музичні твори, 17 літературних творів і шість скульптур. Про нього писали Джордж Байрон, Віктор Гюго, Олександр Пушкін, Тарас Шевченко; складали музичні твори Ференц Ліст, Петро Чайковський, Сергій Рахманінов.
Сьогодні обличчя Мазепи можна побачити і на українських грошах, що свідчить про особливу повагу до цього гетьмана. Але так було не завжди. В Російській імперії Івана Мазепу вважали зрадником і за наказом Петра I проклинали у церквах; за радянських часів його також не шанували. Та яким би не було ставлення до Мазепи, він завжди бентежив уяву людей.
І важко знайти в історії України більш таємничу і легендарну постать.
У наш час багато написано і сказано про івана Мазепу. Навіть школярі середніх класів скажуть, що Мазепа — це гетьман України, згадають його благодійну діяльність, Полтавську битву і перехід на бік Карла ХII, втечу до Османської імперії. Хтось згадає про скарби, затоплені в Дніпрі й досі не знайдені.
Так завжди буває, якщо йдеться про історичних діячів, діячів науки і культури, то викладання у школах та університетах тих чи інших відомостей про них досить «засушене». Але ми дуже мало знаємо про приватне життя цих людей. Тому саме про цей, не менш цікавий бік життя Івана Мазепи і піде мова.
Народився іван Мазепа 1639 року в селі Мазепинцях неподалік Білої Церкви у родині шляхтича Степана Мазепи. Незважаючи на свою природну худорлявість, з дитинства був дужим і спритним. За традицією багатьох шляхетських родин тогочасної України закінчив Київську братську школу. Був дуже здібним учнем і з дитинства мав особливий дар: коли він говорив, усі відчували магічну силу іванового впливу. Після закінчення школи батько влаштував молодого івана на службу до польського короля Яна-Казимира.
Польський королівський двір у той час славився пишними балами не менш ніж французький. Іван привертав до себе увагу жінок. У той час у нього закохалася придворна пані на ім’я Тереза. Але в неї був закоханий пан Броніслав — військовий, що служив при дворі короля і був набагато старший за Терезу. Вона обрала Мазепу, тому між ним і Броніславом виник конфлікт, що переростав у яскраві словесні перепалки. Мазепа був вправніший у дотепах, отож іванові вороги сміялися з його жартів.
Наступною коханкою Мазепи при дворі короля стала молода вдова Юзефіна.
іван здобуває славу коханця, поета і музиканта. і справді, він писав вірші, прекрасно грав на декількох музичних інструментах, найбільше на бандурі. А співом своїм зачаровував слухачів і підкоряв жіночі серця.
Одним з улюблених місць зустрічей івана з Юзефіною був королівський парк, подалі від зайвих очей. Але Броніслав не зміг пробачити Мазепі Терезу і хотів помститися, навіть не знаючи, що побачення у парку призначено не його коханій Терезі, а зовсім іншій — вдові Юзефіні. Тієї ночі, а скоріше ближче до ранку, Броніслав перестріває Мазепу і вирішує здійснити свою помсту. Їхні шаблі схрестилися. І хоч Мазепа вправно володів зброєю, йому ніяк не вдавалося перемогти старого, але досвідченого Броніслава. Очевидно, у цьому бою вони одночасно завдали удари шаблями один одному і впали.
Знайшли їх тільки вранці. Броніслав був мертвий, а Мазепа лежав біля нього з тяжкою раною і непритомний. Придворні лікарі сумнівалися, що він виживе, але поряд з іваном завжди була кохана Юзефіна. Можливо, її кохання і врятувало майбутнього гетьмана. Молоді серця тягнулися одне до одного. Але король Ян-Казимир посилає Мазепу вчитися за кордон. Маючи добре ставлення до Мазепи, король таким чином хотів вгамувати пристрасті, що розгорілися при дворі після цієї трагічної дуелі.
Довелося їхати. Три роки Мазепа перебуває при королівських дворах Німеччини, Австрії, Франції. Проходить навчання у найкращих університетах цих країн, опановує мистецтво дипломатії та придворних інтриг. Йому легко даються вісім європейських мов. Тим часом за Мазепою летить слава підкорювача сердець, дуелянта і поета, яка й надихнула численних європейських митців присвятити йому свої твори.
Через три роки, повертаючись до Варшави, Іван усе ще сподівався на зустріч з Юзефіною. Та відстань загасила колишні почуття чи, можливо, були якісь інші обставини, але, повернувшись, Мазепа довідався, що Юзефіна вийшла заміж за одного з представників багатої родини Потоцьких.
У 1663 році іван Мазепа дізнається, що батько тяжко захворів і повертається додому в Мазепинці. Батько незабаром помер, а іван успадкував родинний маєток і залишився там жити.
Неподалік від маєтку Мазепи було володіння старого польського пана Фальбовського, що жив з молодою дружиною Оленою. Між іваном та Оленою спалахнуло кохання і вони зустрічалися в маєтку Фальбовських у часи відсутності старого пана. Але хтось розповів панові, що до його дружини їздить молодий сусід. Одного разу Фальбовський сказав дружині, що їде у справах на декілька днів. Олена негайно висилає Мазепі листа. Але старий пан зі своїми слугами влаштував засідку на лісовій дорозі, що вела до його маєтку. Ось показався Мазепа, спокійно їдучи на коні до своєї подруги. Він був здивований, побачивши Фальбовського в лісі, але намагався це приховати. Фальбовський сказав, що перехопив і прочитав Олениного листа. У той же час його слуги накинулися на Мазепу, повністю роздягли його і прив’язали до спини коня. Потім почали стріляти з рушниць вгору і бити коня. Переляканий кінь поніс Мазепу в степ...
Минув час, і Іван Мазепа став служити гетьманові Правобережної України Павлові Тетері. Одного разу, виконуючи доручення Тетері, Мазепа повіз листа на Лівобережжя полтавському полковникові Федорові Жученку. Користуючись гостинністю господаря, він надовго затримався в родині Жученків. Настільки надовго, що встиг завести роман зі старшою донькою полковника — Ганною.
Мазепа повертається на Правобережжя і через декілька місяців до нього доходить звістка, що Федір Жученко віддав Ганну заміж за якогось козака на ім’я Петро. Скоро і син у них народився, якого назвали також Петром. Тоді іван не надав цьому значення, але і тоді, і нині існує думка, що батьком цього хлопця був іван Мазепа.
Мазепа одружився з молодою вдовою, донькою білоцерківського полковника Семена Половця, яку також звали Ганна, що на час одруження вже мала сина Криштофа від першого шлюбу. Як відомо, столицею гетьмана Мазепи було місто Батурин, але сам палац, де жила родина гетьмана, містився у селі Гончарівці. У івана з Ганною народилося ще двоє дітей — іван та Варвара. Але ці діти померли у ранньому віці. Та і дружина, Ганна, 1702 року померла після тяжкої хвороби. Мазепі на той час було вже 63 роки.
Минуло два роки по смерті дружини. Іван Степанович, з головою поринувши у державні справи, уже, мабуть, і не думав про любовні пригоди чи одруження.
Часто довгими вечорами іван Степанович грав на бандурі або сідав за стіл і писав вірші. Одного разу Мазепа сидів у себе в палаці, зняв зі стіни бандуру і заспівав. Та несподівано почув, що йому підспівує ніжний жіночий голос. Оглянувся і побачив, що в дверях стояла його хрещениця Мотря, дочка генерального судді Василя Кочубея. Вони довго говорили. Тієї ночі Мазепа не зміг заснути. Думки про Мотрю Кочубеївну не давали йому спокою. Це було кохання, яке так несподівано пробудилося в серці старіючого гетьмана. Звичайно, він міг знайти собі більш прийнятну з точки зору суспільства кандидатуру. Йому було вже 65, а їй — лише 16. Були ще нестарі вдовиці, що підходили йому за віком, але Мазепа нічого не зміг з собою вдіяти.

Вони часто зустрічалися. Іван Степанович запрошує Мотрю з батьками до себе в гості. Кочубеї приїхали, але без Мотрі. Батьки запідозрили про стосунки між Мазепою та Мотрею і не пустили її до нього. Незабаром Мазепа освідчився Мотрі і пропонував їй одружитися. Мотря, не вагаючись, погодилася.
Після цього Мазепа наважився просити руки Мотрі у її батька — свого давнього друга генерального судді Василя Кочубея. Він написав листа з проханням віддати за нього Мотрю.
Відповідь Кочубея була також письмовою, ввічливою але негативною. Він писав, що Мотря занадто молода для шлюбу, до того ж Мазепа є її хрещеним батьком і Церква не зможе благословити цей шлюб.
Але Мотря сама втекла від батьків до Мазепи і вони стали жити разом. Та старий гетьман розумів, що їхнє кохання не має майбутнього: Церква їх не повінчає, а батьки не дадуть благословення. Через деякий час батьки забрали Мотрю і замкнули її в кочубеєвому домі.
Мазепа все ж домовляється зі священиком, щоб той обвінчав його з Мотрею. Але в той час до нього приходить лист від Петра I, який вимагає, щоб український гетьман збирав війська і вирушав на допомогу польському королю Августові II, який збирався протистояти нападові шведського короля Карла ХII.
Мотря знала, що іван Мазепа піде на війну, але зустрітися з ним перед походом їй не вдається, бо батько, Василь Кочубей, зробив усе, щоб така зустріч не відбулася. Вона лише змогла передати йому через служницю свою сорочку і пучечок волосся, щоб гетьман згадував про неї, воюючи у далекій Польщі.
Та Мазепа не мирився з цією розлукою, погрожував Василеві Кочубею розгромити його садибу і силою визволити Мотрю. Боючись такого перебігу подій, дружина Кочубея сховала доньку в одному з монастирів. Військо Мазепи вже рухалось на Польщу, але невеликий загін козаків шукав Мотрю по монастирях. Та все було марно.
Ішов 1706 рік. Кочубей наважується написати цареві Петрові I донос на івана Мазепу. Та Петро I уже звик, що на Мазепу приходять доноси і доручив самому гетьманові упіймати донощиків. Тим часом Кочубеї вже встигли видати Мотрю заміж за молодого полковника Василя Чуйкевича.
Петро I наказав упіймати донощика Кочубея, якого спочатку катували у в’язниці міста Вітебська, а 15 липня 1708 року стратили поблизу Білої Церкви. Самого Мазепи на страті не було, але складно уявити, як могли скластися його взаємини з Мотрею після цієї події. Мало відомо про подальшу долю цієї дівчини. існує декілька версій: за однією з них Мотря пішла в монастир і провела там решту свого життя, а за іншою — після Полтавської битви її разом з чоловіком було вислано на Сибір за те, що її чоловік Чуйкевич підтримав Карла ХII.
Після остаточної розлуки з Мотрею, перебуваючи на Волині, Іван Мазепа познайомився з Анною Дольською. Анна відігравала дипломатичну роль у відносинах гетьмана з Карлом ХII. Це була польська аристократка, що мала великі землеволодіння в Україні. Попри те, що Анна вже пережила двох своїх чоловіків і мала майже 50 років, вона залишалася дуже привабливою і стрункою.
Кохання між Мазепою та Анною Дольською було взаємним, але зустріч їх не була довгою. Мазепу чекала участь у Північній війні, союз з Карлом ХII, Полтавська битва і смерть на чужині.

Олександр СОТУЛЕНКО
Джерело: Українське слово