Перший вечір без повідомлення про повітряну тривогу, без залпів градів, артилерії чи пострілів зброї... Так, ми поїхали. А мій багатостраждальний Чернігів і досі палає. А мої рідні засинають в укриттях.
Я думала, що ми зможемо витримати все: і відсутність води, тепла, газу, електрики. І ми витримували. Стійко і навіть з гумором. Чоловік мотався по місту в пошуках води, хліба, продуктів на кілька сімей з літніми батьками і дітьми. Допомагав просто знайомим.
Але ми не змогли витримати не ці незручності А справжній ЖАХ ВІЙНИ. Наш мікрорайон ЩОДНЯ по кілька разів накриває кількагодинними обстрілами артилерія. Двічі на день (точніше ніч) авіація гула так низько над будинком, що менший син відмовлявся виходити з погреба і говорив, що ночувати тільки там (там було до мінус 5) . А коли просто поруч з нами від бомб згоріло два будинки в 50 метрах від нас, ми перемістилися в інший мікрорайон. Втім, війна не оминула і його. В той день, коли Elena Gulyavskaya запропонувала у неї пожити, її будинок розбомбили. Але у нас вибору не було. Ми вже одно переїхали зі свого мікрорайону, який рашисти тупо нищили в інше місце Бо психологічний стан дитини був вже критичним.
І знову я думала, що протримаємося тут. Чоловік знову мотався містом, допомагав. А я намагалася бути спокійною. Але вночі знову на Чернігів був нальот і десь впала бомба, а будинок аж тряхнуло. Тому ми виїхали. Не так далеко, як хотілось би сховатися Але так вийшло, що машина була не зовсім справна. Добиралися довго. В дорозі ремонтували. Але встигли доїхати.
ПС всі нарікають, що про Чернігів нічого не чутно в Загальноукраїнському марафоні. Але я розумію колег. Змонтувати сюжет чи передати відео за відсутності інтернету та зв'язку зі світлом не можливо . У мене інтернет був ледь-ледь і то останні три дні. Вдома взагалі не було. Тому залишу тут відео будівель свого мікрорайону. Все це СТРАШНО. Суспільне Новини почуйте голос Чернігівців . Ми виживаємо і тримаємось завдяки ЗСУ , волонтерам, владі міста та області.

Ірина Ломонос