У м. Ніжин Чернігівської області на виконання Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» 18 лютого 2016 р. міський голова підписав розпорядження про перейменування 59 вулиць і провулків, що носили імена діячів тоталітарного комуністичного режиму, а також відображали суспільно-політичні події та явища, пов’язані з існуванням цього режиму в Україні (повний список перейменованих урбанонімів Ніжина можна проглянути тут).

З томонімічної мапи міста прибрано імена загальнодержавних радянських діячів Артема (Ф. Сергєєва), І. Бабушкіна, М. Будьонного, Ф. Дзержинського, М. Калініна, В. Куйбишева, М. Семашка тощо, місцевих діячів Н. Єсипенка, М. Лащенка, С. Сивкова, Я. Загуменного й інших; канули в Лето нагадування про комсомольське, піонерське, колгоспне, комінтернівське, червоноармійське минуле Ніжина.

Чи не найбільше суперечок точилося навколо постаті М. Кропив’янського – місцеві ветеранські організації намагалися переконати в його опозиційності до радянського режиму, якому він так ревно служив, задля ствердження якого піднімав збройне повстання в 1918 р. проти української влади за кошти, отримані у Кремлі… Унаслідок перейменування у межах декомунізації ніжинська топоніміка стала більше і яскравіше відображати унікальність і самобутність історичного розвитку цього давнього українського міста; показувати, власне, українське – в т.ч. державницьке – наповнення цієї складової життя міського соціуму.

Слід указати, що декомунізація назв урбанонімів Ніжина є результатом не лише виконання положень декомунізаційного законодавства. Ще під час Революції Гідності на початку 2014 р. було демонтовано з центральної площі пам’ятник В. Леніну, у цей же час були перейменовані площа і вулиця, котрі носили його ім’я. Згодом було демонтувано погруддя М. Кропив’янському, розташоване біля однієї з ніжинських загальноосвітніх шкіл. Інші меморіальні об’єкти нині чекають на рішення Міністерства культури України про зняття їх з державного обліку як пам’яток культурної спадщини України – тільки після цього їх можна буде демонтувати.

Щодо решти урбанонімів міста, то процес підготовки до перегляду назв міських топонімів почався ще в 2013 р. Упродовж наступних 2,5 років спеціальна робоча група, що складалася з ніжинських науковців, краєзнавців, юристів, представників органів місцевого самоврядування здійснила ревізію усіх назв площ, вулиць, провулків міста, визначила доцільність їх упорядкування (реабілітації) й унормування, напрацювала загальні принципи до цього й запропонувала конкретні пропозиції.

Загалом, без урахування «декомунізованих», упорядкування згідно з висновками даної робочої групи в Ніжині ще чекають близько 100 назв. Пріоритетними чинниками під час перейменування було визначено повернення історичних назв (звісно, якщо вони не суперечать сучасному розумінню історії й культури України) та присвоєння імен місцевих суспільно-політичних і культурно-освітніх діячів, що прославили Ніжин, Чернігівщину, Україну загалом. Якраз ці принципи й були використанні під час підготовки вище заданого розпорядження Ніжинського міського голови: частина урбанонімів повернула собі давні історичні назви, з-поміж решти – більшість пов’язана з іменами видатних ніжинців.

Кількарічна підготовча діяльність до процесу реабілітації, упорядкування й унормування топоніміки Ніжина згадана тут не випадково. Адже декомунізація – це перший крок до повного очищення українського суспільства від тоталітарного минулого. В силу різних причин і обставин багато де в усій Україні під дію Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» не потрапили «навколокомунізаційні» назви – інструменти потужного пропагандистського впливу радянської ідеологічної машини: міфологізовані чи вигадані герої та героїчні вчинки, військові діячі часу ІІ Світової війни, насамперед представники вищого командування, із сумнівними досягненнями й заплямованою антиукраїнською довоєнного біографією; діячі культури, котрі сприяли ствердженню тоталітарного режиму, часто взагалі ніяк не пов’язані з Україною (а інколи і з відверто ворожою антиукраїнською позицією). Останнє – відображення потужної політики нищення української ідентичності шляхом заміщенням в українського населення власних культурних орієнтирів на інонаціональні – сумнозвісної русифікації. Адже не секрет, що увічнені в назвах площ, вулиць, провулків тощо українських населених пунктів – це практично стовідсотково діячі російської науки, літератури, мистецтва (звісно, чітко ідеологічно вивірені).

З огляду на зазначене, саме подолання радянської міфологізованої героїки та наслідків русифікації має бути наступним кроком у детоталітаризації суспільної свідомості українців. Як бачимо, на місцях – хоча й спорадично – ця робота ведеться. Але набагато ефективніше й швидше цей процес тривав би за відповідної підтримки з боку держави – як на законодавчому, так і на організаційному рівні.

Сергій Зозуля
керівник Північно-Східного регіонального відділення
Центру пам’яткознавства НАН України і УТОПІК