Про результати вчорашнього Собору УПЦ в Феофанії
Отримую численні запитання щодо результатів вчорашнього Собору УПЦ в Феофанії. Тому мушу пояснити. В канонічному праві немає поняття просто "незалежна церква". Є або автокефальна, або автономна, або внутрішній структурний підрозділ (екзархат чи округ) з правами чи без самоуправління.
1. Поки жодного документу я не побачив, де б був чітко прописаний змінений статус УПЦ відповідно до канонічного права. Немає і акту проголошення незалежності чи виходу зі складу МП. Тож, якщо це не автокефалія, то що? Якщо "структурний підрозділ з правами самоуправління", то у складі якої з помісних церков? Якщо "автономія", то так само - у складі якої з помісних церков? І як в УПЦ відтепер регулюватимуться канонічні і адміністративні відносини з керівними органами цієї кіріархальної помісної церкви? Чомусь я підозрюю, що вона називається Московський патріархат))
2. Щодо поминання чи непоминання московського патріарха, про це я вже писав напередодні Собору, тож відповідь рекомендую подивитись тут:
https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=5140617132723913&id=100003270304592
3. Щодо мироваріння і чи є воно ознакою автокефалії? Це взагалі не принципове питання. Після падіння Візантійської імперії, впродовж XV - XVII століть Київська митрополія, маючи статус автономії у складі Константинопольського Патріархату, користувалась правом самостійного мироваріння, а прерогативою київського митрополита було освячення мира. На це було надане благословення від Константинопольського Патріархату. Навіть після приєднання Київської митрополії до Московського патріархату ця традиція в Києво-Печерській Лаврі зберігалась аж до подій Першої світової війни. Право варіння мира за Київською митрополією було підтверджене навіть на Московському Соборі 1675 року. У Києво-Печерській Лаврі мироваріння здійснювалося в Благовіщенському храмі Митрополичих палат. З 1843 р. звершення чину мироваріння здійснювалось в Трапезній церкві Києво-Печерської Лаври (до речі, сосуди для мироваріння й досі зберігаються у музеї києво-печерського заповідника).
Останнє мироваріння у Києво-Печерській Лаврі звершувалося в 1913 році. 29 січня 1916 р. київський митрополит Володимир (Богоявленський) звернувся до Синоду в Санкт-Петербурзі з повідомленням про те, що в Києві мироваріння не буде звершуватися і просив дозволу надавати миро з Москви. Після відновлення в РПЦ патріаршества в 1917 р. мироваріння звершувалося тільки в Москві. Тож 27 травня 2022 р. вирішено поновити у Київській митрополії традицію, яка практикувалась у ній протягом століть існування у складі чи то Константинопольського, чи то Московського патріархатів.
4. Щодо відкриття українських парафій за кордоном, хотілося б побачити чіткі положення про їхній статус і в яких відносинах вони перебуватимуть від закордонних структур МП. Чи будуть це закордонні єпархії саме УПЦ, чи лише парафії з подвійним підпорядкуванням (УПЦ і МП)? Чи зможе УПЦ для опіки над українською паствою відкривати парафії, благочиння і єпархії на території Росії? І т.д.
5. Можу вітати готовність нарешті до діалогу, хоча, зрозуміло, це непростий шлях. Але якщо нарешті діалог розпочнеться, то це вже позитив.
6. Наразі прийняті рішення мені більше нагадують сценарій автономії 1941 р., коли в єпархіях не поминали московського патріарха, але його обов'язково поминав предстоятель самопроголошеної Української Автономної Церкви і таким чином зберігалась канонічна єдність з МП. Про цей сценарій я вже писав, див. позавчорашній мій пост: https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=5140617132723913&id=100003270304592
Але треба таки дочекатись публікації всього пакету документів вчорашнього Собору в Феофанії, щоб можна було робити остаточні висновки і твердження. З іншого боку, не можна не помітити позитиву у хоч якомусь зрушенні у напрямку унезалежнення від центру держави-агресора. Ці рішення були прийняті виключно завдяки наполегливості митр. Онуфрія, попри шалений спротив промосковського крила архієреїв. Якщо це тільки перший крок до повного унезалежнення, то це вже добре. Головне щоб цей крок не був останнім...
Сергій Шумило,
кандидат історичних наук, доктор теології
1. Поки жодного документу я не побачив, де б був чітко прописаний змінений статус УПЦ відповідно до канонічного права. Немає і акту проголошення незалежності чи виходу зі складу МП. Тож, якщо це не автокефалія, то що? Якщо "структурний підрозділ з правами самоуправління", то у складі якої з помісних церков? Якщо "автономія", то так само - у складі якої з помісних церков? І як в УПЦ відтепер регулюватимуться канонічні і адміністративні відносини з керівними органами цієї кіріархальної помісної церкви? Чомусь я підозрюю, що вона називається Московський патріархат))
2. Щодо поминання чи непоминання московського патріарха, про це я вже писав напередодні Собору, тож відповідь рекомендую подивитись тут:
https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=5140617132723913&id=100003270304592
3. Щодо мироваріння і чи є воно ознакою автокефалії? Це взагалі не принципове питання. Після падіння Візантійської імперії, впродовж XV - XVII століть Київська митрополія, маючи статус автономії у складі Константинопольського Патріархату, користувалась правом самостійного мироваріння, а прерогативою київського митрополита було освячення мира. На це було надане благословення від Константинопольського Патріархату. Навіть після приєднання Київської митрополії до Московського патріархату ця традиція в Києво-Печерській Лаврі зберігалась аж до подій Першої світової війни. Право варіння мира за Київською митрополією було підтверджене навіть на Московському Соборі 1675 року. У Києво-Печерській Лаврі мироваріння здійснювалося в Благовіщенському храмі Митрополичих палат. З 1843 р. звершення чину мироваріння здійснювалось в Трапезній церкві Києво-Печерської Лаври (до речі, сосуди для мироваріння й досі зберігаються у музеї києво-печерського заповідника).
Останнє мироваріння у Києво-Печерській Лаврі звершувалося в 1913 році. 29 січня 1916 р. київський митрополит Володимир (Богоявленський) звернувся до Синоду в Санкт-Петербурзі з повідомленням про те, що в Києві мироваріння не буде звершуватися і просив дозволу надавати миро з Москви. Після відновлення в РПЦ патріаршества в 1917 р. мироваріння звершувалося тільки в Москві. Тож 27 травня 2022 р. вирішено поновити у Київській митрополії традицію, яка практикувалась у ній протягом століть існування у складі чи то Константинопольського, чи то Московського патріархатів.
4. Щодо відкриття українських парафій за кордоном, хотілося б побачити чіткі положення про їхній статус і в яких відносинах вони перебуватимуть від закордонних структур МП. Чи будуть це закордонні єпархії саме УПЦ, чи лише парафії з подвійним підпорядкуванням (УПЦ і МП)? Чи зможе УПЦ для опіки над українською паствою відкривати парафії, благочиння і єпархії на території Росії? І т.д.
5. Можу вітати готовність нарешті до діалогу, хоча, зрозуміло, це непростий шлях. Але якщо нарешті діалог розпочнеться, то це вже позитив.
6. Наразі прийняті рішення мені більше нагадують сценарій автономії 1941 р., коли в єпархіях не поминали московського патріарха, але його обов'язково поминав предстоятель самопроголошеної Української Автономної Церкви і таким чином зберігалась канонічна єдність з МП. Про цей сценарій я вже писав, див. позавчорашній мій пост: https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=5140617132723913&id=100003270304592
Але треба таки дочекатись публікації всього пакету документів вчорашнього Собору в Феофанії, щоб можна було робити остаточні висновки і твердження. З іншого боку, не можна не помітити позитиву у хоч якомусь зрушенні у напрямку унезалежнення від центру держави-агресора. Ці рішення були прийняті виключно завдяки наполегливості митр. Онуфрія, попри шалений спротив промосковського крила архієреїв. Якщо це тільки перший крок до повного унезалежнення, то це вже добре. Головне щоб цей крок не був останнім...
Сергій Шумило,
кандидат історичних наук, доктор теології
Теґі:
