Пропаганда, або як зробити з мухи слона, не маючи навіть мухи
Про загрозу знищення цінних зразків радянського мистецтва – мозаїк, завдяки потужній інформаційній кампанії чули, напевно, всі.
Із повідомлень в медіа вимальовувався образ українських талібів-декомунізаторів, які їх нещадно ліквідують.
Нині в ефірі 5-го каналу мав можливість поспілкуватися із Євгенією Моляр, координатором спеціального проекту Soviet mosaics in Ukraine.
Дізнався від неї, що очолюваний мною Інститут – це політбюро, яке проводить «націоналізацію та клерикалізацію» країни. А також, що від часу початку «варварської» декомунізації виявляється знищено одну (!) радянську мозаїку (див. фото) на фасаді русанівської школи у Києві. Але й один приклад знищення виявився перебільшенням: мозаїку демонтували не через підписаний в кінці травня закон, а через початий у березні ремонт.
ПС. На позицію державного службовця я прийшов із третього сектору та академічної роботи. Ініціював та проводив кампанії з метою адвокації змін на різних рівнях нашої країни. Частина із цієї діяльності стосувалася захисту культурної спадщини – у Львові та Києві.
Прийнятий декомунізаційний закон, серед іншого, мав на меті перевести проблему демонтажу пам’яток тоталітаризму в леґітимне русло.
Українське суспільство прагне позбавитися радянської пропаганди, ігнорувати цей запит на свободу життєвого простору – держава не може і не буде.
Питання демонтажу об'єктів, які становлять мистецьку цінність, і їх подальшої долі вирішуються за участі фахівців та зацікавленої громадськості. Це непроста розмова, адже рішення потребують витрат.
З іншого боку – на жаль, стан збереження пам’яток в країні загалом можна оцінити як критичний, тож декомунізаційний процес може звернути додаткову увагу суспільства й на цю проблему.
Але досягти прийнятного результату можна лише за умови професійної розмови. Зваженої і чесної. З усіх сторін.
Володимир В'ятрович, Голова Українського інституту національної пам'яті
НА ФОТО: Радянська мозаїка на фасаді школи у Києві – єдина, що була «знищена» в місті впродовж останнього часу. Її демонтували через ремонт приміщення школи…
Із повідомлень в медіа вимальовувався образ українських талібів-декомунізаторів, які їх нещадно ліквідують.
Нині в ефірі 5-го каналу мав можливість поспілкуватися із Євгенією Моляр, координатором спеціального проекту Soviet mosaics in Ukraine.
Дізнався від неї, що очолюваний мною Інститут – це політбюро, яке проводить «націоналізацію та клерикалізацію» країни. А також, що від часу початку «варварської» декомунізації виявляється знищено одну (!) радянську мозаїку (див. фото) на фасаді русанівської школи у Києві. Але й один приклад знищення виявився перебільшенням: мозаїку демонтували не через підписаний в кінці травня закон, а через початий у березні ремонт.
ПС. На позицію державного службовця я прийшов із третього сектору та академічної роботи. Ініціював та проводив кампанії з метою адвокації змін на різних рівнях нашої країни. Частина із цієї діяльності стосувалася захисту культурної спадщини – у Львові та Києві.
Прийнятий декомунізаційний закон, серед іншого, мав на меті перевести проблему демонтажу пам’яток тоталітаризму в леґітимне русло.
Українське суспільство прагне позбавитися радянської пропаганди, ігнорувати цей запит на свободу життєвого простору – держава не може і не буде.
Питання демонтажу об'єктів, які становлять мистецьку цінність, і їх подальшої долі вирішуються за участі фахівців та зацікавленої громадськості. Це непроста розмова, адже рішення потребують витрат.
З іншого боку – на жаль, стан збереження пам’яток в країні загалом можна оцінити як критичний, тож декомунізаційний процес може звернути додаткову увагу суспільства й на цю проблему.
Але досягти прийнятного результату можна лише за умови професійної розмови. Зваженої і чесної. З усіх сторін.
Володимир В'ятрович, Голова Українського інституту національної пам'яті
НА ФОТО: Радянська мозаїка на фасаді школи у Києві – єдина, що була «знищена» в місті впродовж останнього часу. Її демонтували через ремонт приміщення школи…
Теґі:
