Путін не втомлюється повторювати, що готовий почати атомну війну
...Путін не втомлюється повторювати, що готовий почати атомну війну проти Америки. Піонтковський вважає, що це можливо. Слава Рабинович - що неминуче. Російський народ тріумфує. Мавпа, що вкрала пістолет, теж може вважати себе найрозумнішою, адже потенційно здатна застрелити винахідника цього самого пістолета. З краденою річчю завжди поводяться з безвідповідальною легкістю.
Це безпосередньо стосується й історії з росіянами та атомною бомбою.
У російській пропаганді ви прочитаєте, що ядерна зброя - це "наше усе". Творіння російського генія!
СУДОПЛАТОВ: НІЛЬС БОР - НАШ АГЕНТ!
Про те, що Берія і Курчатов збирали бомбу за вкраденими в Америці кресленнями, пишуть мало. Хоча, чом би не повихвалятися силою радянської розвідки?
На початку 90-х це і було зроблено. У жовтні 1992 року у "Московских новостях" з'явилася стаття "Секрети Лос-Аламоса, розкриті радянською розвідкою, виявилися неоцінимими для Курчатова і його команди". А трохи пізніше в "Независимой газете" ще категоричніше: "СРСР все-таки вкрав ядерну технологію в американців". Тут же були опубліковані документи, від яких волосся на головах деяких кремлівських правителів стало дибки. Як пишуть російські історики, уряд спробував вилучити наклад. Аргументи були цікаві. Дещо утрирувано вони звучать так: прочитавши це, кожен терорист легко зможе зібрати атомну бомбу самостійно.
Але варто почати. Ледве все стихло, як в 1994-му у США вийшла книга спогадів Павла Судоплатова - того самого головного радянського терориста, на чиїй совісті кров Коновальця, Шумського, Шухевича. У книзі відверто стверджувалося, що майже усі головні ватажки так званого "Манхеттенського проекту" - Роберт Оппенгеймер, Нільс Бор, Енріко Фермі, Лео Сілард та ін. були агентами радянської розвідки. Не мало не багато.
Років на 20 про тему ядерного шпигунства забули. Але восени 2013-го російська редакція Радіо Свобода провела з цього приводу справжнє історичне розслідування. Воно вилилося в авторський цикл програм Володимира Тольця за участю видатних істориків розвідки. Виходили вони в ефір саме у ті дні, коли в Україні вирував Майдан. Про нього в передачах - ні слова. Тоді ніхто і подумати не міг, що шпигунські пристрасті далекої історії наберуть такої інфернальної актуальності сьогодні, змусять по-новому оцінити як героїв, так і жертв тих подій.
У річницю перших ядерних вибухів над Хіросімою і Нагасакі саме час згадати, хто винен у тому, що атомна війна сьогодні знову встала на порядок денний.
ХОЧЕШ У ШПИГУНИ? ЗВЕРНИСЯ У ПАРТКОМ
У Радянському Союзі про "Манхеттенський проект" майже не писалося. Але одному з авторів цих рядків пощастило. Його батько працював в аналогічному радянському проекті, і вдома весь час були перекладені російською мовою мемуари батьків першої атомної бомби - генерала Гровза, нобелівського лауреата Лоуренса та інших. Досі дивує одне: статті й книги про проект до середини 50-х вільно видавалися в Америці, в них згадувалися такі подробиці, за які в СРСР вже тричі розстріляли б. Швидше за все, відчуваючи ейфорію від виграної Другої світової, американці довго не бачили в особі Радянського Союзу майбутнього ворога.
Працювати над атомною бомбою американці й англійці почали ще в 1939 році. У серпні 1941 року Черчилль і Рузвельт домовилися перевести усі роботи у США.
В 1943-му це вилилося в проект "Манхеттен", який очолили Роберт Оппенгеймер і згаданий вже Леслі Гровз. Рузвельт особисто контролював роботи, в яких брало участь близько 125 тисяч осіб. Перші три атомні бомби називалися "Гаджет" (підірвана на випробувальному полігоні), "Малюк" (скинутий на Хіросіму) і "Товстун" (Нагасакі). Усе було дуже засекречено. Але вже в 1941 році радянська агентура сіла на хвіст американським і англійським фізикам. А першу інформацію про це відомство Лаврентія Берії отримало від... Компартії США.
ФБР капітально прогавило. Практично всю війну воно полювало на агентів Німеччини та Японії, а радянських не помічало. Союзники нібито. І ті розвернули скажену діяльність. Вербувати особливо нікого не доводилося, охочі натовпами йшли самі. На 99,9% це були місцеві комуністи. У партійних офісах розміщувалися явки, місця зустрічей агентів з кур'єрами з центру.
Найцікавіше, що гроші (як свідчать архіви радянської розвідки) агентам зазвичай не платили. Комуністи були настільки заморочені сталінською пропагандою, що здавали ворогам усі військові секрети виключно заради перемоги світової революції. В одному з шифрувань в Центр, що збереглося в архівах, резидент нарікає, що інший агент недостатньо активно читає літературу з теорії міжнародного комуністичного руху, і це його, резидента, серйозно занепокоїло. З інших донесень можна зробити висновок, що вони взагалі нічого окрім комуністичної літератури у своєму житті не читали...
У шифрованих донесеннях НКВС американську компартію називали не інакше як "корпорація", американських комуністів - "місцеві земляки". У відомстві Берії взагалі сиділи жартівники. ФБР вони заради конспірації, наприклад, називали "Хатою", а самого Лаврентія Павловича то "Петро", то "Павло".
Будь-який комуніст, який бажав із власної волі стати шпигуном Кремля (таких називали "ініціативниками"), просто йшов і говорив про це своєму парторгу.
Саме так почав свою шпигунську діяльність один з найсерйозніших атомних агентів СРСР Теодор Холл. У 1944 році він закінчив Гарвард у віці 18 років. Після цього отримав роботу в атомному проекті в Лос-Аламосі. Восени 1944 року в якості "ініціативника" вирішив попрацювати на Совєти. Зібравши велике портфоліо з атомних питань, він спочатку показав його в офісі американської Компартії, але там його відфутболили в "Арткіно", контору, що займалася демонстрацією в Америці радянських фільмів, де документами теж не зацікавилися. Після довгих блукань по кабінетах, шпигун, який майже зневірився, все ж випадково потрапив на журналіста "Русского голоса", який виявився агентом-вербувальником НКВС.
Те ж саме відбувалося і в Англії. Трьома роками раніше, влітку 1941-го ще більш відомий у майбутньому агент Клаус Фукс так само з'явився на квартирі свого комуністичного начальника і попросив: "Зв'яжи мене, товариш, будь ласка, з якимось росіянином. Я працюю у Берлінському університеті, де ведуться дослідження для створення бомби величезної дії".
Воістину, кращі шпигуни і зрадники батьківщини виходять з комуністів!
Підлеглим Берії залишалося тільки писати бравурні звіти.
За деякими даними, в 1941году радянська агентурна мережа у США включала 221 агента, з яких більш як 40 були технічними фахівцями. Американський атомний проект був буквально прохідним двором для радянських шпигунів! У різних публікаціях називається безліч імен причетних до нього - це і відома шпигунська пара Коенів, і австрійський фізик і радянський шпигун Енгельберт Брода, і завербований Розенбергами інженер атомного проекту Макнатт. У Британії діяла група Алана Мея, доктор Джон Хічкок Чепин і сила-силенна інших. Серед них були чиновники в міністерствах, співробітники Управління стратегічних служб, учені, адвокати, інженери, журналісти, домогосподарки. Багато хто займався бізнесом, пов'язаним якимсь чином з СРСР.
СІМЕЙНИЙ ПІДРЯД РОЗЕНБЕРГІВ
Звичайно, найвідомішими атомними шпигунами, які працювали на Сталіна, вважається пара Розенбергів - Юліус і його дружина Етель (до одруження Грінгласс). Розенберг був випускником інженерного коледжу і активістом американського комсомолу (виявляється, існував і такий!) Разом з однокурсниками його відправили на оборонні роботи. Весь вільний час Юліус роздумував над тим, як допомогти Радянському Союзу. І (звичайно ж) через компартію США вийшов на резидента радянської розвідки Якова Голоса.
Брат Етель, Девід Грінгласс, який працював на атомному об'єкті Лос-Аламосі, прославився тим, що прийшов на зустріч з шпигунським кур'єром з купою надсекретних паперів. У донесенні кур'єр під пунктом "4" зазначив: "Опис атомної бомби. 22 стр". Простенько та із смаком. Чи не цей документ так налякав в 1992 році російське керівництво?
Сімейно-комуністичне підприємство Розенбергів працювало не покладаючи рук - в Росію йшли креслення і описи приладів, пристроїв для збагачення урану, зразки урану і плутонію, хімічних речовин для детонації бомби. А отже головним, хто опікувався радянською атомною програмою - наркому Лаврентію Берії та академіку Курчатову - залишалося тільки «нарізати салат» з доставлених інгредієнтів та приправляти його згідно із вкраденим рецептом.
Втім, гідну конкуренцію Розенбергам склав Клаус Фукс, який прибув разом з іншими англійськими атомниками у США і розгорнув небувалу діяльність. Російські історики вважають, що саме він був головним постачальником вишень на ядерний торт Сталіна та Берії.
ЯК ВЕРБУВАЛИ КОМУНІСТА ОППЕНГЕЙМЕРА
Але Берії цього було мало. Він націлювався на "святе" - Нільса Бора і Роберта Оппенгеймера. З приводу розробки першого мало що відомо. А ось за право вербування глави "Манхеттенського проекту" довго билися, заважаючи один одному, радянські ГРУ та НКВС. Справа-то видавалася марною. Оппенгеймер сам був комуністом (до 1941 року, поки не очолив роботи з атомної бомби) і жив в оточенні комуністів. Членами партії були його дружина Кетрін, її перший чоловік Джозеф Даллет, який загинув в Іспанії, брат Роберта Френк Оппенгеймер, теж фізик з "Манхеттена", дружина Френка... Але, на подив сталінських шпигунів, "комуніст" Оппенгеймер виявився патріотом Америки, і шляхів, щоб його обламати, не знайшли. Хоча, коли усе радянське атомне шпигунство виплило на чисту воду, комісія з розслідування антиамериканської діяльності попила йому чимало крові.
Зараз у це важко повірити, але у ті роки до самого останнього моменту американські учені (та що учені - держдеп!) не бачив в Радянському Союзі ворога. У жовтні 1945 року, замучені совістю, американські фізики-ядерники через колишнього віце-президента Воллеса спробували вийти на СРСР з пропозицією: віддати власну атомну зброю під контроль спеціально створеної для цього міжнародної організації! Можете собі уявити? А вже у січні 1946-го в АН СРСР прийшла телеграма від Альберта Ейнштейна, Роберта Оппенгеймера і їх колег з пропозицією: давайте, мовляв, співпрацювати, а спершу напишемо загальну книгу про атомну зброю.
Сталін довго вивчав цю телеграму, результатом була відмова "з технічних причин". Що рухало Сталіним? Підозрілість? Страх, що радянські учені після контактів з колегами перекинутися за кордон? Чи просто нічого було запропонувати американцям: адже усе було вкрадене у них?...Очевидно одне - генералісимус і далі покладався на своїх шпигунів-комуністів.
Але мережа вже почала на той час тріщати. І слабкою ланкою виявилася жінка.
СПРАВЖНЯ АМЕРИКАНКА І ДОБРИЙ БЕРІЯ
Елізабет Бентлі була близьким помічником, а потім і коханкою старого радянського агента в США, який займався ядерним шпигунством, Якова Голоса. А коли він несподівано помер від інфаркту, керівництво мережею перейшло до неї. Москва їй вірила, вважаючи переконаною комуністкою. Але там не врахували одного. Уся ця "американська" комуністична шайка-лійка атомних шпигунів складалася з емігрантів - євреїв, які втекли з Німеччини, угорців, хорватів, норвежців, наших співвітчизників. Усі вони, як говорять, справою віддячили країні, що прихистила їх.
І тільки Елізабет була стовідсотковою американкою. Потомственою. Її давні предки були з числа перших американських поселенців. У шифруваннях в Центр співтовариші Ліз по шпигунській діяльності нарікали на її зарозумілість: "Вона схильна розрізняти нас і земляків". Мало того, американських комуністів вона прямо називала "бандою іноземців".
Було ще одно: вона самовіддано любила Якова Голоса і саме заради нього готова була вірити і в Сталіна, і у біса, і в комунізм. А коли він помер, усе це втратило для неї значення. Звиклі мати справу із зомбі нквдісти занервували: вони спробували умастити її грошима - нещасними 200 доларами на місяць, в той час як вона була успішною бізнес-вумен. Потім спробували злякати тим, що віднімуть бізнес. Знову промах - тільки розсердили. Не розуміючи, що відбувається, у розвідколах СРСР навіть серйозно обговорювали ідею підібрати і прислати з СРСР для Ліз заміну Голосу - "хорошого мужика", який зуміє утішити нещасну вдову.
Нарешті, резидент радянської розвідки Горський написав у Центр: "Враховуючи те, що Мирна (Елізабет) може дуже серйозно нам зашкодити, залишається тільки один найрадикальніший засіб, аби позбавитися від неї". Це був запит на ліквідацію.
І ось тут сталося те, що змінило хід історії. Міністр держбезпеки Меркулов, той самий, жорстокий і цинічний негідник, посилаючись на не менш цинічного негідника Берію, - заборонив ліквідацію агентеси. Це, як говорив Штірліц, був провал. Через деякий час, Елізабет здала ФБР усю мережу, після чого, по суті, і почалася повна зачистка у США як радянських шпигунів, так і комуністів в цілому.
Доброта (чи що там воно було) вийшла Берії та Меркулову боком. Провал агентурної мережі став приводом звинуватити обох у шпигунстві на користь США. За що їх швиденько і розстріляли.
Ім'я Елізабет Бентлі російські історики вже багато років намагаються зганьбити, виставляють її шлюхою, п'яницею (так, пила - але чи не совість її примушувала топити біль у провині?), зрадницею. Якби її тоді "прибрали", як було б добре - "ми б виграли холодну війну".
Одне не спало на думку російським історикам: можливо, Елізабет порвала з НКВД, тому що згадала, що вона справжня американка і у неї є батьківщина?
ГУБИТЬ ШПИГУНІВ ПИВО
Втім, це тільки одна зі сторінок Великого провалу. Перейшов на сторону ворога шифрувальник радянського посольства в Канаді Ігор Гузенко, який "розклався під впливом західного способу життя". Перебіг з кіпою донесень радянської агентури. Здався мучений сумнівами супершпигун Фукс. Англійський детектив Вільям Скардон, не маючи анінайменших доказів його винності, елементарно узяв доктора шпигунських наук " на пушку": запросив у паб і в задушевній розмові запропонував йому очистити душу. Атомний шпигун, ридаючи від розкаяння, з полегшенням покаявся "доброму слідчому"...
Ідеологічний цемент марксизму-ленінізму виявився не таким вже і міцним. Сталін, СРСР і комунізм після Другої світової війни різко стали втрачати привабливість.
Тим часом масштаби радянського атомного шпигунства з кожним викритим агентом Кремля дедалі більше вражали уяву американської громадськості. Вибух назрівав.
Олії у вогонь додала берлінська криза 1948 року, коли Штати і Ради трохи не схльоснулися в клінчі. Вибух в 1949-му побудованої за американськими калькахми атомної бомби посіяв глибоку депресію. А війна, що почалася в 1950-му на Корейському півострові, практично поховала надії на мир - червона мавпа підняла руку з атомною бомбою над кожною американською сім'єю. Радянський Союз і комуністи вже не здавалися такими душками.
СКАЖЕНИЙ МАК
І одного разу те, що розуміли усі, але боялися собі зізнатися, привселюдно сказав сенатор Маккарті. Розпочатий ним хрестовий похід проти комунізму в Радянському Союзі і нині в РФ називають не інакше як темною епохою маккартизму, шпигуноманії і полювання на відьом. Яка вже тут "манія", якщо самі російські історики стверджують: цифра, яку назвав Маккарті 9 лютого 1950 року, виступаючи у Віллингу, "близька до реальної". А сказав він слова, тепер відомі усім: "У мене на руках список з 205 співробітників Держдепартаменту, які, як виявилося, мають членський квиток, або є безумовно вірними комуністичній партії, але які, незважаючи ні на що, все ще допомагають формувати нашу зовнішню політику".
Ось це зрада так зрада! Куди там нашим проти американців!!
Хороброго (хай і недалекого) сенатора, добровольця Другої світової як тільки у відомому нам трактуванні історії не називають - і п'яницею, і хамом, і політичним невдахою. Але хіба не вірні його слова, сказані в 1948 році: "Сьогодні ми перебуваємо у стані війни - війни, яка почалася десятиліття тому, війни, яку почали не ми, війни, з якої ми можемо або вийти переможцями, або полягти на полі бою. Нинішня війна в Кореї - лише одна з фаз цієї війни міжнародного безбожного комунізму з нашою вільною цивілізацією?" У кожної країни є свій Парасюк, який говорить з трибуни те, що у усіх на думці...
Сьогодні усе бачиться по-іншому.
І ще один урок. Пошуки радянських шпигунів в урядових установах Америки закінчилися все-таки дуже демократичними судами. Більшість з радянських атомних шпигунів отримали цілком стерпні терміни, після відсидки багато хто з них займався бізнесом і громадською діяльністю. Супершпигун Фукс, який здав своїх колег, після десятирічного ув’язнення, спокійно переїхав у НДР, де зайнявся викладацькою діяльністю. Провину багатьох, незважаючи на усі зусилля ФБР, довести в суді так і не змогли, і шпигуни примудрилися дожити в достатку і почестях у США років до 90-а, і тільки після їх смерті, за часів Перебудови, коли були розкриті архіви КДБ, стало зрозуміло, хто є хто.
МІЛЬЙОНИ ЩЕ ЗАПЛАТЯТЬ...
Не повезло тільки подружжю Розенбергів. Вони не розкаялися, як від них чекали, і до кінця заперечували свою провину. Обидва залишалися сталіністами до кінця, і їхня твердість не може не викликати поваги.
Кремль спробував пом'якшити ситуацію, задіявши усі свої пропагандистські можливості. Організовані комуністами демонстрації прокотилися по усій Європі. Прохання про помилування підписали Альберт Ейнштейн, Жан-Поль Сартр, Пабло Пікассо, Папа Римський Пій XII. Але суд був невблаганний: пару Розенберг засудили до страти. І це, як пишуть експерти, був чи не єдиний в Америці випадок смертного вироку за зраду батьківщини! Для порівняння: в Радянському Союзі розстріляних за цією статтею було сотні тисяч, а згаданого нами Лаврентія Берію поквапилися стратити ще до оголошення вироку.
Не можна без сліз читати листи Етель Розенберг, написані перед стратою двом своїм дітям. Вона б могла не залишати їх сиротами, якби розкаялася, але вірність ідеалам комунізму виявилася для неї важливішоюе.
Що ти наробила, Етель! Що ти наробив, Юліусе!
Взаємини окремої людської долі зі світовою історією завжди трагічні. Коли б не Розенберги, Сталін, можливо, не отримав би в подарунок страшну зброю. А отже, не було б Корейської війни, розправи над повсталим Будапештом у 57-му, Праги 68-го, Афганістану. Не гинули б тисячі українців сьогодні від російських снарядів. Світ би швидко поставив на місце кремлівського диктатора, який з'їхав з глузду, і не жив би в страху перед можливою ядерною війною.
Можливо, саме таке майбутнє подумки побачив, роздумуючи довгі дні над вироком Розенбергам, американський суддя Ірвінг Кауфман, коли звертався до підсудних:
"Ваш злочин гірше вбивства. Сплановане вбивство здається дріб'язковим порівняно з вашим злочином. Здійснюючи вбивство, злочинець позбавляє життя тільки свою жертву... Давши росіянам атомну бомбу за роки до того, як вони удосконалили б її самі, ви розв'язали їм руки для агресії в Кореї, що вже забрала 50 000 життів. Мільйони людей ще заплатять своїми життями за вашу зраду. Ваша зрада змінила курс історії…"
До цього нічого додати.
Євген Якунов, Віктор Мішковський, Київ, Укрінформ
Це безпосередньо стосується й історії з росіянами та атомною бомбою.
У російській пропаганді ви прочитаєте, що ядерна зброя - це "наше усе". Творіння російського генія!
СУДОПЛАТОВ: НІЛЬС БОР - НАШ АГЕНТ!
Про те, що Берія і Курчатов збирали бомбу за вкраденими в Америці кресленнями, пишуть мало. Хоча, чом би не повихвалятися силою радянської розвідки?
На початку 90-х це і було зроблено. У жовтні 1992 року у "Московских новостях" з'явилася стаття "Секрети Лос-Аламоса, розкриті радянською розвідкою, виявилися неоцінимими для Курчатова і його команди". А трохи пізніше в "Независимой газете" ще категоричніше: "СРСР все-таки вкрав ядерну технологію в американців". Тут же були опубліковані документи, від яких волосся на головах деяких кремлівських правителів стало дибки. Як пишуть російські історики, уряд спробував вилучити наклад. Аргументи були цікаві. Дещо утрирувано вони звучать так: прочитавши це, кожен терорист легко зможе зібрати атомну бомбу самостійно.
Але варто почати. Ледве все стихло, як в 1994-му у США вийшла книга спогадів Павла Судоплатова - того самого головного радянського терориста, на чиїй совісті кров Коновальця, Шумського, Шухевича. У книзі відверто стверджувалося, що майже усі головні ватажки так званого "Манхеттенського проекту" - Роберт Оппенгеймер, Нільс Бор, Енріко Фермі, Лео Сілард та ін. були агентами радянської розвідки. Не мало не багато.
Років на 20 про тему ядерного шпигунства забули. Але восени 2013-го російська редакція Радіо Свобода провела з цього приводу справжнє історичне розслідування. Воно вилилося в авторський цикл програм Володимира Тольця за участю видатних істориків розвідки. Виходили вони в ефір саме у ті дні, коли в Україні вирував Майдан. Про нього в передачах - ні слова. Тоді ніхто і подумати не міг, що шпигунські пристрасті далекої історії наберуть такої інфернальної актуальності сьогодні, змусять по-новому оцінити як героїв, так і жертв тих подій.
У річницю перших ядерних вибухів над Хіросімою і Нагасакі саме час згадати, хто винен у тому, що атомна війна сьогодні знову встала на порядок денний.
ХОЧЕШ У ШПИГУНИ? ЗВЕРНИСЯ У ПАРТКОМ
У Радянському Союзі про "Манхеттенський проект" майже не писалося. Але одному з авторів цих рядків пощастило. Його батько працював в аналогічному радянському проекті, і вдома весь час були перекладені російською мовою мемуари батьків першої атомної бомби - генерала Гровза, нобелівського лауреата Лоуренса та інших. Досі дивує одне: статті й книги про проект до середини 50-х вільно видавалися в Америці, в них згадувалися такі подробиці, за які в СРСР вже тричі розстріляли б. Швидше за все, відчуваючи ейфорію від виграної Другої світової, американці довго не бачили в особі Радянського Союзу майбутнього ворога.
Працювати над атомною бомбою американці й англійці почали ще в 1939 році. У серпні 1941 року Черчилль і Рузвельт домовилися перевести усі роботи у США.
В 1943-му це вилилося в проект "Манхеттен", який очолили Роберт Оппенгеймер і згаданий вже Леслі Гровз. Рузвельт особисто контролював роботи, в яких брало участь близько 125 тисяч осіб. Перші три атомні бомби називалися "Гаджет" (підірвана на випробувальному полігоні), "Малюк" (скинутий на Хіросіму) і "Товстун" (Нагасакі). Усе було дуже засекречено. Але вже в 1941 році радянська агентура сіла на хвіст американським і англійським фізикам. А першу інформацію про це відомство Лаврентія Берії отримало від... Компартії США.
ФБР капітально прогавило. Практично всю війну воно полювало на агентів Німеччини та Японії, а радянських не помічало. Союзники нібито. І ті розвернули скажену діяльність. Вербувати особливо нікого не доводилося, охочі натовпами йшли самі. На 99,9% це були місцеві комуністи. У партійних офісах розміщувалися явки, місця зустрічей агентів з кур'єрами з центру.
Найцікавіше, що гроші (як свідчать архіви радянської розвідки) агентам зазвичай не платили. Комуністи були настільки заморочені сталінською пропагандою, що здавали ворогам усі військові секрети виключно заради перемоги світової революції. В одному з шифрувань в Центр, що збереглося в архівах, резидент нарікає, що інший агент недостатньо активно читає літературу з теорії міжнародного комуністичного руху, і це його, резидента, серйозно занепокоїло. З інших донесень можна зробити висновок, що вони взагалі нічого окрім комуністичної літератури у своєму житті не читали...
У шифрованих донесеннях НКВС американську компартію називали не інакше як "корпорація", американських комуністів - "місцеві земляки". У відомстві Берії взагалі сиділи жартівники. ФБР вони заради конспірації, наприклад, називали "Хатою", а самого Лаврентія Павловича то "Петро", то "Павло".
Будь-який комуніст, який бажав із власної волі стати шпигуном Кремля (таких називали "ініціативниками"), просто йшов і говорив про це своєму парторгу.
Саме так почав свою шпигунську діяльність один з найсерйозніших атомних агентів СРСР Теодор Холл. У 1944 році він закінчив Гарвард у віці 18 років. Після цього отримав роботу в атомному проекті в Лос-Аламосі. Восени 1944 року в якості "ініціативника" вирішив попрацювати на Совєти. Зібравши велике портфоліо з атомних питань, він спочатку показав його в офісі американської Компартії, але там його відфутболили в "Арткіно", контору, що займалася демонстрацією в Америці радянських фільмів, де документами теж не зацікавилися. Після довгих блукань по кабінетах, шпигун, який майже зневірився, все ж випадково потрапив на журналіста "Русского голоса", який виявився агентом-вербувальником НКВС.
Те ж саме відбувалося і в Англії. Трьома роками раніше, влітку 1941-го ще більш відомий у майбутньому агент Клаус Фукс так само з'явився на квартирі свого комуністичного начальника і попросив: "Зв'яжи мене, товариш, будь ласка, з якимось росіянином. Я працюю у Берлінському університеті, де ведуться дослідження для створення бомби величезної дії".
Воістину, кращі шпигуни і зрадники батьківщини виходять з комуністів!
Підлеглим Берії залишалося тільки писати бравурні звіти.
За деякими даними, в 1941году радянська агентурна мережа у США включала 221 агента, з яких більш як 40 були технічними фахівцями. Американський атомний проект був буквально прохідним двором для радянських шпигунів! У різних публікаціях називається безліч імен причетних до нього - це і відома шпигунська пара Коенів, і австрійський фізик і радянський шпигун Енгельберт Брода, і завербований Розенбергами інженер атомного проекту Макнатт. У Британії діяла група Алана Мея, доктор Джон Хічкок Чепин і сила-силенна інших. Серед них були чиновники в міністерствах, співробітники Управління стратегічних служб, учені, адвокати, інженери, журналісти, домогосподарки. Багато хто займався бізнесом, пов'язаним якимсь чином з СРСР.
СІМЕЙНИЙ ПІДРЯД РОЗЕНБЕРГІВ
Звичайно, найвідомішими атомними шпигунами, які працювали на Сталіна, вважається пара Розенбергів - Юліус і його дружина Етель (до одруження Грінгласс). Розенберг був випускником інженерного коледжу і активістом американського комсомолу (виявляється, існував і такий!) Разом з однокурсниками його відправили на оборонні роботи. Весь вільний час Юліус роздумував над тим, як допомогти Радянському Союзу. І (звичайно ж) через компартію США вийшов на резидента радянської розвідки Якова Голоса.
Брат Етель, Девід Грінгласс, який працював на атомному об'єкті Лос-Аламосі, прославився тим, що прийшов на зустріч з шпигунським кур'єром з купою надсекретних паперів. У донесенні кур'єр під пунктом "4" зазначив: "Опис атомної бомби. 22 стр". Простенько та із смаком. Чи не цей документ так налякав в 1992 році російське керівництво?
Сімейно-комуністичне підприємство Розенбергів працювало не покладаючи рук - в Росію йшли креслення і описи приладів, пристроїв для збагачення урану, зразки урану і плутонію, хімічних речовин для детонації бомби. А отже головним, хто опікувався радянською атомною програмою - наркому Лаврентію Берії та академіку Курчатову - залишалося тільки «нарізати салат» з доставлених інгредієнтів та приправляти його згідно із вкраденим рецептом.
Втім, гідну конкуренцію Розенбергам склав Клаус Фукс, який прибув разом з іншими англійськими атомниками у США і розгорнув небувалу діяльність. Російські історики вважають, що саме він був головним постачальником вишень на ядерний торт Сталіна та Берії.
ЯК ВЕРБУВАЛИ КОМУНІСТА ОППЕНГЕЙМЕРА
Але Берії цього було мало. Він націлювався на "святе" - Нільса Бора і Роберта Оппенгеймера. З приводу розробки першого мало що відомо. А ось за право вербування глави "Манхеттенського проекту" довго билися, заважаючи один одному, радянські ГРУ та НКВС. Справа-то видавалася марною. Оппенгеймер сам був комуністом (до 1941 року, поки не очолив роботи з атомної бомби) і жив в оточенні комуністів. Членами партії були його дружина Кетрін, її перший чоловік Джозеф Даллет, який загинув в Іспанії, брат Роберта Френк Оппенгеймер, теж фізик з "Манхеттена", дружина Френка... Але, на подив сталінських шпигунів, "комуніст" Оппенгеймер виявився патріотом Америки, і шляхів, щоб його обламати, не знайшли. Хоча, коли усе радянське атомне шпигунство виплило на чисту воду, комісія з розслідування антиамериканської діяльності попила йому чимало крові.
Зараз у це важко повірити, але у ті роки до самого останнього моменту американські учені (та що учені - держдеп!) не бачив в Радянському Союзі ворога. У жовтні 1945 року, замучені совістю, американські фізики-ядерники через колишнього віце-президента Воллеса спробували вийти на СРСР з пропозицією: віддати власну атомну зброю під контроль спеціально створеної для цього міжнародної організації! Можете собі уявити? А вже у січні 1946-го в АН СРСР прийшла телеграма від Альберта Ейнштейна, Роберта Оппенгеймера і їх колег з пропозицією: давайте, мовляв, співпрацювати, а спершу напишемо загальну книгу про атомну зброю.
Сталін довго вивчав цю телеграму, результатом була відмова "з технічних причин". Що рухало Сталіним? Підозрілість? Страх, що радянські учені після контактів з колегами перекинутися за кордон? Чи просто нічого було запропонувати американцям: адже усе було вкрадене у них?...Очевидно одне - генералісимус і далі покладався на своїх шпигунів-комуністів.
Але мережа вже почала на той час тріщати. І слабкою ланкою виявилася жінка.
СПРАВЖНЯ АМЕРИКАНКА І ДОБРИЙ БЕРІЯ
Елізабет Бентлі була близьким помічником, а потім і коханкою старого радянського агента в США, який займався ядерним шпигунством, Якова Голоса. А коли він несподівано помер від інфаркту, керівництво мережею перейшло до неї. Москва їй вірила, вважаючи переконаною комуністкою. Але там не врахували одного. Уся ця "американська" комуністична шайка-лійка атомних шпигунів складалася з емігрантів - євреїв, які втекли з Німеччини, угорців, хорватів, норвежців, наших співвітчизників. Усі вони, як говорять, справою віддячили країні, що прихистила їх.
І тільки Елізабет була стовідсотковою американкою. Потомственою. Її давні предки були з числа перших американських поселенців. У шифруваннях в Центр співтовариші Ліз по шпигунській діяльності нарікали на її зарозумілість: "Вона схильна розрізняти нас і земляків". Мало того, американських комуністів вона прямо називала "бандою іноземців".
Було ще одно: вона самовіддано любила Якова Голоса і саме заради нього готова була вірити і в Сталіна, і у біса, і в комунізм. А коли він помер, усе це втратило для неї значення. Звиклі мати справу із зомбі нквдісти занервували: вони спробували умастити її грошима - нещасними 200 доларами на місяць, в той час як вона була успішною бізнес-вумен. Потім спробували злякати тим, що віднімуть бізнес. Знову промах - тільки розсердили. Не розуміючи, що відбувається, у розвідколах СРСР навіть серйозно обговорювали ідею підібрати і прислати з СРСР для Ліз заміну Голосу - "хорошого мужика", який зуміє утішити нещасну вдову.
Нарешті, резидент радянської розвідки Горський написав у Центр: "Враховуючи те, що Мирна (Елізабет) може дуже серйозно нам зашкодити, залишається тільки один найрадикальніший засіб, аби позбавитися від неї". Це був запит на ліквідацію.
І ось тут сталося те, що змінило хід історії. Міністр держбезпеки Меркулов, той самий, жорстокий і цинічний негідник, посилаючись на не менш цинічного негідника Берію, - заборонив ліквідацію агентеси. Це, як говорив Штірліц, був провал. Через деякий час, Елізабет здала ФБР усю мережу, після чого, по суті, і почалася повна зачистка у США як радянських шпигунів, так і комуністів в цілому.
Доброта (чи що там воно було) вийшла Берії та Меркулову боком. Провал агентурної мережі став приводом звинуватити обох у шпигунстві на користь США. За що їх швиденько і розстріляли.
Ім'я Елізабет Бентлі російські історики вже багато років намагаються зганьбити, виставляють її шлюхою, п'яницею (так, пила - але чи не совість її примушувала топити біль у провині?), зрадницею. Якби її тоді "прибрали", як було б добре - "ми б виграли холодну війну".
Одне не спало на думку російським історикам: можливо, Елізабет порвала з НКВД, тому що згадала, що вона справжня американка і у неї є батьківщина?
ГУБИТЬ ШПИГУНІВ ПИВО
Втім, це тільки одна зі сторінок Великого провалу. Перейшов на сторону ворога шифрувальник радянського посольства в Канаді Ігор Гузенко, який "розклався під впливом західного способу життя". Перебіг з кіпою донесень радянської агентури. Здався мучений сумнівами супершпигун Фукс. Англійський детектив Вільям Скардон, не маючи анінайменших доказів його винності, елементарно узяв доктора шпигунських наук " на пушку": запросив у паб і в задушевній розмові запропонував йому очистити душу. Атомний шпигун, ридаючи від розкаяння, з полегшенням покаявся "доброму слідчому"...
Ідеологічний цемент марксизму-ленінізму виявився не таким вже і міцним. Сталін, СРСР і комунізм після Другої світової війни різко стали втрачати привабливість.
Тим часом масштаби радянського атомного шпигунства з кожним викритим агентом Кремля дедалі більше вражали уяву американської громадськості. Вибух назрівав.
Олії у вогонь додала берлінська криза 1948 року, коли Штати і Ради трохи не схльоснулися в клінчі. Вибух в 1949-му побудованої за американськими калькахми атомної бомби посіяв глибоку депресію. А війна, що почалася в 1950-му на Корейському півострові, практично поховала надії на мир - червона мавпа підняла руку з атомною бомбою над кожною американською сім'єю. Радянський Союз і комуністи вже не здавалися такими душками.
СКАЖЕНИЙ МАК
І одного разу те, що розуміли усі, але боялися собі зізнатися, привселюдно сказав сенатор Маккарті. Розпочатий ним хрестовий похід проти комунізму в Радянському Союзі і нині в РФ називають не інакше як темною епохою маккартизму, шпигуноманії і полювання на відьом. Яка вже тут "манія", якщо самі російські історики стверджують: цифра, яку назвав Маккарті 9 лютого 1950 року, виступаючи у Віллингу, "близька до реальної". А сказав він слова, тепер відомі усім: "У мене на руках список з 205 співробітників Держдепартаменту, які, як виявилося, мають членський квиток, або є безумовно вірними комуністичній партії, але які, незважаючи ні на що, все ще допомагають формувати нашу зовнішню політику".
Ось це зрада так зрада! Куди там нашим проти американців!!
Хороброго (хай і недалекого) сенатора, добровольця Другої світової як тільки у відомому нам трактуванні історії не називають - і п'яницею, і хамом, і політичним невдахою. Але хіба не вірні його слова, сказані в 1948 році: "Сьогодні ми перебуваємо у стані війни - війни, яка почалася десятиліття тому, війни, яку почали не ми, війни, з якої ми можемо або вийти переможцями, або полягти на полі бою. Нинішня війна в Кореї - лише одна з фаз цієї війни міжнародного безбожного комунізму з нашою вільною цивілізацією?" У кожної країни є свій Парасюк, який говорить з трибуни те, що у усіх на думці...
Сьогодні усе бачиться по-іншому.
І ще один урок. Пошуки радянських шпигунів в урядових установах Америки закінчилися все-таки дуже демократичними судами. Більшість з радянських атомних шпигунів отримали цілком стерпні терміни, після відсидки багато хто з них займався бізнесом і громадською діяльністю. Супершпигун Фукс, який здав своїх колег, після десятирічного ув’язнення, спокійно переїхав у НДР, де зайнявся викладацькою діяльністю. Провину багатьох, незважаючи на усі зусилля ФБР, довести в суді так і не змогли, і шпигуни примудрилися дожити в достатку і почестях у США років до 90-а, і тільки після їх смерті, за часів Перебудови, коли були розкриті архіви КДБ, стало зрозуміло, хто є хто.
МІЛЬЙОНИ ЩЕ ЗАПЛАТЯТЬ...
Не повезло тільки подружжю Розенбергів. Вони не розкаялися, як від них чекали, і до кінця заперечували свою провину. Обидва залишалися сталіністами до кінця, і їхня твердість не може не викликати поваги.
Кремль спробував пом'якшити ситуацію, задіявши усі свої пропагандистські можливості. Організовані комуністами демонстрації прокотилися по усій Європі. Прохання про помилування підписали Альберт Ейнштейн, Жан-Поль Сартр, Пабло Пікассо, Папа Римський Пій XII. Але суд був невблаганний: пару Розенберг засудили до страти. І це, як пишуть експерти, був чи не єдиний в Америці випадок смертного вироку за зраду батьківщини! Для порівняння: в Радянському Союзі розстріляних за цією статтею було сотні тисяч, а згаданого нами Лаврентія Берію поквапилися стратити ще до оголошення вироку.
Не можна без сліз читати листи Етель Розенберг, написані перед стратою двом своїм дітям. Вона б могла не залишати їх сиротами, якби розкаялася, але вірність ідеалам комунізму виявилася для неї важливішоюе.
Що ти наробила, Етель! Що ти наробив, Юліусе!
Взаємини окремої людської долі зі світовою історією завжди трагічні. Коли б не Розенберги, Сталін, можливо, не отримав би в подарунок страшну зброю. А отже, не було б Корейської війни, розправи над повсталим Будапештом у 57-му, Праги 68-го, Афганістану. Не гинули б тисячі українців сьогодні від російських снарядів. Світ би швидко поставив на місце кремлівського диктатора, який з'їхав з глузду, і не жив би в страху перед можливою ядерною війною.
Можливо, саме таке майбутнє подумки побачив, роздумуючи довгі дні над вироком Розенбергам, американський суддя Ірвінг Кауфман, коли звертався до підсудних:
"Ваш злочин гірше вбивства. Сплановане вбивство здається дріб'язковим порівняно з вашим злочином. Здійснюючи вбивство, злочинець позбавляє життя тільки свою жертву... Давши росіянам атомну бомбу за роки до того, як вони удосконалили б її самі, ви розв'язали їм руки для агресії в Кореї, що вже забрала 50 000 життів. Мільйони людей ще заплатять своїми життями за вашу зраду. Ваша зрада змінила курс історії…"
До цього нічого додати.
Євген Якунов, Віктор Мішковський, Київ, Укрінформ
Теґі:
