Революція Гідності – Євромайдан: стисла хроніка
Почуття гідності та честі, право на самовизначення є головними цінностями українців. Лише у ХХ столітті вони відчайдушно боролися за право на свободу з підступним більшовицьким режимом у складі Армії УНР у 1918-1921 роках, повстанських загонах 1920-1930-х, Української повстанської армії, учасників дисидентського руху. Революція на граніті стала яскравим символом пробудження нації у період розпаду СРСР. Спроби реваншу консервативних сил спричинили Помаранчеву революцію. А коли Віктор Януковича таки прийшов до влади й намагався переломити людей через коліно, вони повстали. Українці не відступили, це горе-президенту довелося ганебно втікати з непокірної країни.
Терпець людей увірвався, коли Янукович відмовився укладати угоду про асоціацію з Європейським Союзом. 21 листопада 2013 року на київський Майдан Незалежності відразу вийшли прихильники європейського шляху розвитку. А їх брутальне побиттями сумнозвісним «Беркутом» вночі 30 листопада (постраждали 112 активістів та 45 журналістів) сколихнуло все суспільство. І влада отримала геть протилежний результат, аніж очікувала: українці не злякалися жорстокості злочинного режиму з колишнім зеком на чолі і вже наступного дня на народне віче зібралася небачена кількість людей – понад мільйон!
На майдані постало наметове містечко, мітингувальники захопили будівлю КМДА та Будинок профспілок, в якому розташувався Штаб національного спротиву. Співтовариство свідомих автолюбителів сформувало Автомайдан. Масові протести проходили і в інших містах країни.
Влада спершу майже ніяк не реагувала, однак протест не вщухав. «Марш мільйона» 8 грудня в Києві завершився поваленням пам’ятника Леніну на бульварі Шевченка, одного з символів комуністичної тиранії.
В ніч на 11 грудня тривожно гуділи дзвони Михайлівського собору, скликаючи містян на захист Майдану під час першої спроби силового штурму. Тисячі людей таки змусили спецназ відступити, а під будівлею КМДА силовикам влаштували «крижану баню».
В новорічну ніч сотні тисяч українців влаштували незабутнє видовище, співаючи гімн України і підсвічуючи ліхтариками та мобільними телефонами.
16 січня 2014 року Верховна Рада ухвалила пакет так званих «диктаторських законів», протизаконно обмежуючи свободи громадян і розв’язуючи руки силовикам для здійснення репресій. Та знову влада отримала протилежний результат – народне віче 19 січня завершилося багатотисячним маршем до будівлі парламенту. Дорогу перегодили потужні кордони «Беркута» на вулиці Грушевського. Почалися сутички, в хід пішли «коктейлі Молотова», шумові гранати й гумові кулі – протистояння з мирної фази перейшло в силову. А палаючі шини стали головним символом народного протесту.
Напруга не спадала. 22 січня Сергій Нігоян та Михайло Жизневський стали першими жертвами дій «Беркута». Силовики викрадали й піддавали тортурам активістів, розпочали справжнє полювання на автомайданівців, судові органи й прокуратура справно виносили обвинувальні вироки. Та ані злочинні дії, ані зимова погода не могли зупинити народ, який виборював свою свободу. Крім тисяч людей, що постійно перебували на Майдані, організовані у сотні, вся Україна чим могла допомагала мітингувальникам, забезпечуючи їжею, теплим одягом, медикаментами й необхідним обладнанням. Протест поширювався країною: активісти захоплювали обласні адміністрації, губернатори писали заяви про відставку. А скоморошні мітинги та «майдани», зібрані владою на противагу протестуючим, запам’яталися хіба що повальною пиятикою, горами сміття та жорстокими діями «титушок».
28 січня подав у відставку прем’єр-міністр Микола Азаров, Верховна Рада анулювала більшість «диктаторських законів». Але такі міри не могли й не зупинили протест.
18 лютого влада пішла «ва-банк»: черговий марш сотень тисяч демонстрантів до парламенту завершився справжнім розстрілом – силовики вбили з вогнепальної зброї 20 чоловік і пішли в рішучий наступ на Майдан. Всю ніч тривало криваве протистояння. Однак ні водомети, ні БТРи, ні кулі, ні жахливе спалення Будинку профспілок не похитнули волю українців. З усієї України на Майдан для його захисту з’їжджалися все нові й нові колони патріотів.
Вирішальним днем стало 20 лютого. Шквальний вогонь снайперів і спецпризначенців забрав життя ще кількох десятків людей. Однак вкотре українці не відступили перед силою, перейшли в контрнаступ, зайняли Український Дім, Жовтневий палац, дісталися урядового кварталу.
Наступного дня узурпаторський режим посипався. Янукович покинув країну, революція перемогла. Важкою ціною вдалося захистити свободу – Героями Небесної Сотні стали 107 загиблих.
Як не намагаються пропагандистські рупори російського агресора та його агентура всередині України очорнити події 2013-2014 років, применшити їх роль та значення, їм цього не вдасться. Події на київському Євромайдані стали символом нашої свободи, взірцем жертовності, патріотизму та героїзму. Українці продемонстрували, що не лише обрали шлях до Європи й демократичних цінностей, але й готові за них боротися.
Сергій ГОРОБЕЦЬ,
Сергій БУТКО,
Український інститут національної пам’яті
Терпець людей увірвався, коли Янукович відмовився укладати угоду про асоціацію з Європейським Союзом. 21 листопада 2013 року на київський Майдан Незалежності відразу вийшли прихильники європейського шляху розвитку. А їх брутальне побиттями сумнозвісним «Беркутом» вночі 30 листопада (постраждали 112 активістів та 45 журналістів) сколихнуло все суспільство. І влада отримала геть протилежний результат, аніж очікувала: українці не злякалися жорстокості злочинного режиму з колишнім зеком на чолі і вже наступного дня на народне віче зібралася небачена кількість людей – понад мільйон!
На майдані постало наметове містечко, мітингувальники захопили будівлю КМДА та Будинок профспілок, в якому розташувався Штаб національного спротиву. Співтовариство свідомих автолюбителів сформувало Автомайдан. Масові протести проходили і в інших містах країни.
Влада спершу майже ніяк не реагувала, однак протест не вщухав. «Марш мільйона» 8 грудня в Києві завершився поваленням пам’ятника Леніну на бульварі Шевченка, одного з символів комуністичної тиранії.
В ніч на 11 грудня тривожно гуділи дзвони Михайлівського собору, скликаючи містян на захист Майдану під час першої спроби силового штурму. Тисячі людей таки змусили спецназ відступити, а під будівлею КМДА силовикам влаштували «крижану баню».
В новорічну ніч сотні тисяч українців влаштували незабутнє видовище, співаючи гімн України і підсвічуючи ліхтариками та мобільними телефонами.
16 січня 2014 року Верховна Рада ухвалила пакет так званих «диктаторських законів», протизаконно обмежуючи свободи громадян і розв’язуючи руки силовикам для здійснення репресій. Та знову влада отримала протилежний результат – народне віче 19 січня завершилося багатотисячним маршем до будівлі парламенту. Дорогу перегодили потужні кордони «Беркута» на вулиці Грушевського. Почалися сутички, в хід пішли «коктейлі Молотова», шумові гранати й гумові кулі – протистояння з мирної фази перейшло в силову. А палаючі шини стали головним символом народного протесту.
Напруга не спадала. 22 січня Сергій Нігоян та Михайло Жизневський стали першими жертвами дій «Беркута». Силовики викрадали й піддавали тортурам активістів, розпочали справжнє полювання на автомайданівців, судові органи й прокуратура справно виносили обвинувальні вироки. Та ані злочинні дії, ані зимова погода не могли зупинити народ, який виборював свою свободу. Крім тисяч людей, що постійно перебували на Майдані, організовані у сотні, вся Україна чим могла допомагала мітингувальникам, забезпечуючи їжею, теплим одягом, медикаментами й необхідним обладнанням. Протест поширювався країною: активісти захоплювали обласні адміністрації, губернатори писали заяви про відставку. А скоморошні мітинги та «майдани», зібрані владою на противагу протестуючим, запам’яталися хіба що повальною пиятикою, горами сміття та жорстокими діями «титушок».
28 січня подав у відставку прем’єр-міністр Микола Азаров, Верховна Рада анулювала більшість «диктаторських законів». Але такі міри не могли й не зупинили протест.
18 лютого влада пішла «ва-банк»: черговий марш сотень тисяч демонстрантів до парламенту завершився справжнім розстрілом – силовики вбили з вогнепальної зброї 20 чоловік і пішли в рішучий наступ на Майдан. Всю ніч тривало криваве протистояння. Однак ні водомети, ні БТРи, ні кулі, ні жахливе спалення Будинку профспілок не похитнули волю українців. З усієї України на Майдан для його захисту з’їжджалися все нові й нові колони патріотів.
Вирішальним днем стало 20 лютого. Шквальний вогонь снайперів і спецпризначенців забрав життя ще кількох десятків людей. Однак вкотре українці не відступили перед силою, перейшли в контрнаступ, зайняли Український Дім, Жовтневий палац, дісталися урядового кварталу.
Наступного дня узурпаторський режим посипався. Янукович покинув країну, революція перемогла. Важкою ціною вдалося захистити свободу – Героями Небесної Сотні стали 107 загиблих.
Як не намагаються пропагандистські рупори російського агресора та його агентура всередині України очорнити події 2013-2014 років, применшити їх роль та значення, їм цього не вдасться. Події на київському Євромайдані стали символом нашої свободи, взірцем жертовності, патріотизму та героїзму. Українці продемонстрували, що не лише обрали шлях до Європи й демократичних цінностей, але й готові за них боротися.
Сергій ГОРОБЕЦЬ,
Сергій БУТКО,
Український інститут національної пам’яті
Теґі:
