Старовинні будинки, неначе вишукані антикварні скриньки, зберігають у собі життєві історії всіх своїх мешканців. Ці свідки людських доль можуть розповісти чимало цікавого, треба тільки навчитися їх слухати...
Зовсім неподалік від центру Чернігова, на вулиці Мстиславській, 37, розташувався старовинний дерев’яний будиночок, прикрашений різьбленням. Новенька табличка сповіщає, що ця споруда є пам’яткою історії і знаходиться під охороною держави. Також небайдужий перехожий може дізнатися, що саме в цьому будинку з 1897 по 1908 рік проживав художник Володимир Конашевич.

Дитячий художник
Тим, чиє дитинство припало на радянський час, мабуть, добре знайомі роботи цього майстра. Адже він є ілюстратором багатьох найвідоміших дитячих творів, які були в бібліотеці чи не кожної радянської родини. Це, зокрема, віршовані казки С.Я. Маршака («Сказка о глупом мышонке», «Пожар», «Петрушка-иностранец») та К.І. Чуковського («Путаница», «Муха-Цокотуха», «Барабек и другие стихи для детей», «Тараканище», «Телефон» «Мойдодыр», «Чудо-дерево»). Володимир Конашевич створив чудові ілюстрації до казок О.С. Пушкіна, які здобували відзнаки на всесоюзних конкурсах. Співпрацював з відомими дитячими журналами, зокрема «Мурзилка». Художник звертався і до дорослої літератури, ілюстрував твори М. Зощенка, Г. Гейне, Б. Пастернака. А його літографії до всесвітньовідомої повісті А.Ф. Прево «Манон Леско» навіть здобули Золоту медаль на Всесвітній виставці в Парижі.
Але за покликанням і за складом характеру Конашевич, мабуть, був все-таки дитячим художником. Сучасників вражало те, як тонко він відчував усі ці казкові історії, аби потім втілити їх у малюнках. «В каждом Вашем штрихе, в каждом блике я всегда чувствовал талант доброты — огромное в три обхвата сердце, без которого было бы никак невозможно Ваше доблестное служение детям», – так тепло відгукувався про Володимира Конашевича Корній Чуковський.

Чернігівські спогади
Родина Володимира Конашевича переїхала у Чернігів з Москви 1897 року. Батько художника, який служив бухгалтером у Селянському банку, став жертвою власної чесності. Він посварився із управителем банку, князем Кудашевим, відмовившись здійснити незаконну оборудку, яку той хотів провести заради своєї вигоди. Як згадує сам художник, після короткого, але бурхливого діалогу, батько вийшов від князя, ляснувши дверима. У свою чергу князь надіслав рапорт у Петербург, вимагаючи прибрати від нього «цього божевільного».
Дев’ятирічному Володимиру Конашевичу після Москви Чернігів здався, як він сам пізніше писав, «глухою провінцією». Втім спогади його про цей час надзвичайно теплі та поетичні. Першим яскравим дитячим враженням художника після приїзду у Чернігів стала літня злива. Він її назвав «первый для меня южный ливень». «Весь сад был затоплен и стоял сплошным озером. Только по мосткам можно было добраться до тротуара и выглянуть на улицу. Там быстро текла, пенясь, сплошная река – от тротуара до тротуара...», – пише у своїх спогадах художник. Родина Конашевичів мешкала тоді у готелі «Царьград», очікуючи поки закінчиться ремонт в орендованому батьком будинку на Мстиславській. До речі, саме в цей час у цьому ж готелі поселилася маленька дівчинка, яка разом зі своїм дідусем приїхала до Чернігова, аби вклонитися нещодавно відкритим мощам Феодосія Углицького. Це була майбутня дружина художника – Євгенія Скрябіна.
У Чернігові хлопця та його сестру Соню вразила надзвичайна кількість фруктів та ягід у садах. Такого у Москві він не бачив ніколи. «Ещё больше нас поразило обилие ягод – прекрасных, крупных, чёрных вишен. Их приносили корзинами, лежали они на столах кучами, ели их «жменями» – горстями... Устав есть, мы играли ими... В Москве вишни для нас красовались только в окнах магазинов, дома же они не появлялись – вероятно, были недоступны по цене. И вдруг их здесь такая пропасть. Потом появились в таком же обилии смородина и абрикосы – совсем уже неизвестный нам до сих пор плод...». Як згадує художник, все довкола було напоєне ароматом яблук та груш. Він дуже радів, що у будинку на Мстиславській, який винайняли батьки, був величезний сад. Столичні діти навіть не одразу звикли до такого «дива» як яблука на дереві.
Ось як описує художник будинок свого дитинства: «Дом, куда мы переехали из гостинницы, стоял почти на краю города в тихой, пустынной улице, на котрой, казалось, были одни заборы бесконечных садов. Редкие прохожие, ещё реже извозчики, тащившиеся шагом, утопая по ступицу в тжёлом крупном песке, никогда не поднимавшемся пылью... Здесь, на Мстиславской, была тишина, настоящий деревенский уют...». Звичайно, у цій тихій місцині всі сусіди знали один одного, всім було відомо, хто, коли і до кого приходив. «Когда случится выйти на звонок и открыть дверь гостю, видишь как растворяются все соседние калитки и отовсюду глядят любопытные глаза: кого Бог послал соседу?..».
Художник у своїх спогадах залишив цілу колекцію колоритних образів мешканців Чернігова. Настоятель Миколаївської церкви – отець Бурима, він служив «проникновенно и с большим чувством», так що деякі жінки приходили до церкви тільки аби вдосталь поплакати, товстий лікар Сікорський, який їздив до хворих старою бричкою і байдужо ставився до недугів і страждань, опальний ксьондз Козлевський, висланий з Варшави у провінцію. Він, до речі, жив неподалік від Конашевичів і був частим гостем у їхньому домі.
З гумором описує художник і «хазяйку», у якої вони винаймали будинок – пані Миронович. Вона одразу прийшла знайомитися з матір’ю художника і виявила себе справжнім знавцем педагогіки. Розповідала про організацію дитячих садків у Швейцарії, виховання дітей в Америці, погляди Песталоцці... У цієї ще не старої жінки було вже аж дев’ятеро дітей, тож мати художника вирішила, що знайшла гарну порадницю у питаннях «материнства и младенчества». Втім, виявилося, що всі знання пані Миронович були суто теоретичними, бо своїм дітлахам вона ніяк не могла дати раду, і вони були, за словами Конашевича, справжньою розбійною шайкою. «Оборванные, немытые её дети постоянно дрались друг с другом, ругали друг друга и мать площадными словами, чуть она делала им замечание. Они весь день были в действии, осуществляя какие-нибудь мерзейшие шалости или грабительские набеги на соседние сады и кладовые...». Не дивно, що батьки художника намагалися не допустити, аби Володимир та його сестра Соня спілкувалися з цими дітьми.
Володимир Конашевич навчався у чернігівській гімназії, а згодом у відкритому 1902 року реальному училищі. Як пише художник, у нововідкрите училище кращих гімназистів, у тому числі і його, переманив директор закладу, колишній гімназичний інспектор. Педагогів училища Володимир Конашевич згадує із значно більшою теплотою, ніж викладачів гімназії, говорячи, що всі вони були на своєму місці, здебільшого чудово володіли предметом, який викладали.
Ще хлопчиком, у Чернігові, Володимир Конашевич почав брати уроки живопису. Першим його вчителем був художник Іван Іванович Михайлов, людина цікава і талановита. Йому у спогадах художника навіть присвячено окремий розділ. Він привчав хлопця помічати живу красу природи, схоплювати моменти, відтінки, кольори. Їхні заняття аж ніяк не підпадали під розуміння класичного уроку, часто вони просто гуляли разом. Однак ці бесіди дали художнику дуже багато, згадує Конашевич.
Напередодні вступу до Московського училища живопису, майбутній художник брав уроки у Чернігівського живописця П.Д. Циганка. Цей чоловік, на відміну від Михайлова, був швидше ремісником, ніж митцем, до того ж не дуже обтяженим моральними принципами. Однак, малюючи у нього в майстерні гіпсові голови античних богів, юний Володимир Конашевич зміг, так би мовити, набити руку, що дуже допомогло йому при вступі в училище, як пізніше визнавав сам художник.
1908 року Конашевич виїздить на навчання до Москви, однак час від часу продовжує навідуватися в Чернігів. Тепер місто дитинства здається йому сумним і порожнім. Колишні товариші теж всі пороз’їжджалися на навчання, хто у Москву, хто у Петербург. Однак 1915 року, вже завершивши навчання, Володимир Конашевич знову повернувся до Чернігова. Восени він представив кілька своїх жанрових робіт на виставці чернігівських художників. У цей же час він захопився копіюванням старого живопису і скопіював розписи у палаці графа Завадовського (у Ляличах, неподалік від Чернігова). Ці акварелі він надіслав до Петрограда, де ними зацікавався молодий архітектор Білобородов, що займався перебудовою Юсуповського палацу. Він запросив молодого художника взяти участь у декоративному оздобленні палацу. Того ж таки 1915 Володимир Конашевич переїздить до Петрограда, щоб назавжди поєднати своє життя з цим містом.
Подальший життєвий шлях Володимира Конашевича не був пов’язаний ані з Україною, ані з Черніговом. Але свідок його дитячих років, мрій і перших творчих спроб – старовинний будинок на Мстиславській – стоїть тут і досі. Нині ця вулиця вже не така тиха, як була сто років тому. Але якщо відволіктися від міської колотнечі і заплющити очі, то можна уявити затишний двір, тінистий сад і маленького хлопчика, що разом із сестрою грається під яблунями...

Олена Терещенко, Громадська ініціатива «Збережи старий Чернігів».