Більшість історій про комунізм в Індії часто ігнорують ключову й основоположну роль Джавахарлала Неру в покровительстві поширенню тоталітарної ідеології в Індії.

Хто відвідує велику країну, проводить чотири чудові дні, відвідуючи частування з ріками вина, а потім повертається до Індії і пише цілу книгу, в якій викладає безліч аксіоматичних думок про цю країну, заснованих виключно на досвіді цих чотирьох днів? Відповідь: Джавахарлал Неру.

Свідоме й цілеспрямоване служіння Джавахарлала Неру поширенню та зрощенню комунізму в Індії, можливо, перевершують об’єднані зусилля основних комуністичних організацій, включаючи Комуністичну партію Індії. За всіма даними, він є самобутнім покровителем комунізму в Індії. Але є маленький нюанс. Невиліковна залежність Наваба Неру від комунізму ґрунтується на його початковій залежності від Радянського Союзу. Доказом є його власні слова.

На відміну від Неру та будь-якого транснаціонального імперіалістичного культу, Радянський Союз досконало розумів свої кінцеві цілі і методи. Історія того, як комуністи, захопивши Росію, розпустили свої щупальця по всьому світу, має характерну рису: у кожній некомуністичній країні вони культивували соціальну та бізнес-еліту, догоджаючи їхнім амбіціям, насолоджуючись їхньою невпевненістю та малюючи переконливі текстові та словесні картини майбутнього раю, яким буде правити ця еліта. Інша тактика полягала в тому, щоб спокусити багатих спадкоємиць, дружин і дочок багатіїв, щоб отримати доступ до впливових політичних кіл.

Радянська Росія зробила гарний вибір

Обираючи Наваба Неру, Радянська Росія дійсно зробила правильний вибір. Її лідери швидко зрозуміли, що він є помпезним і перезрілим підлітком, з якого можна було виліпити будь-що. Вони також знали, що він був відрізаним від своїх культурних коренів, а також благочестивим учнем-прихильником британського комуністичного фанатика, професора Гарольда Ласкі, який сіяв зерна комуністичної ідеології в голови своїх учнів. Тоді також спостерігалися особливості тих часів. Британський колоніалізм був на піку як в Індії, так і в інших країнах, а Великобританія та СРСР ставилися один до одного з неприхованою ворожістю. Великобританія з особливо глибокою та обґрунтованою підозрою ставилася до комуністичної Росії і уважно спостерігала за діяльністю комуністів на її території.

На міжнародній арені СРСР проголосив себе лідером усіх антиімперіалістичних і антиколоніальних сил світу й активно опікався лідерами різних рухів за незалежність у колонізованих країнах. Масштабне покровительство почалося в листопаді 1927 року, коли в Радянському Союзі святкували десятиріччя «Великої Жовтневої революції» 1917 року. Відповідно, Радянське товариство культурних зв’язків надіслало запрошення родині Неру на власні очі побачити магію, яку створила комуністична революція в Росії.

Так, у листопаді 1927 року Мотілал Неру, Джавахарлал Неру і Віджаялакшмі Пандіт відвідали Москву. Чотири дні, які він провів там, призвели його до довічної залежності від комунізму, який він почав вважати найкращою долею для Індії.  Йому так ретельно промили мізки складним маскарадом, який створив для нього СРСР, що він став чемпіоном серед апологетів Росії, він на весь світ голосно говорив про ті розкоші, якими Росія забезпечила своїх громадян.

Навабу Неру вистачило всього чотирьох днів, щоб після повернення до Індії написати нісенітницю про славу радянського раю під виглядом остаточного авторитету в різних газетах. Згодом ці статті були зібрані та опубліковані як книга під назвою «Радянська Росія: деякі випадкові замальовки та враження» у 1949 році. Вона була перекладена різними мовами та широко розповсюджена комуністичними організаціями в Індії. Її також зробили обов’язковою для прочитання комуністичними кадрами та вважали остаточною книгою для розуміння того дива, яким був Радянський Союз. Саме через це я назвав Наваба Неру «святим-покровителем» комунізму в Індії.

Як Неру став віруючим?

І про що сказано в книзі про Радянський союз, який показали Навабу Неру? Потрібно пам’ятати, що Навабу Неру було тридцять років, коли він здійснив своє перше знайомство з Росією. І коли ми читаємо ці рядки, здається, що їх написав старшокласник, який прагне вразити директорку школи. Більше вісімдесяти років потому, колишній президент США Барак Обама описував його видатного онука схожими словами: «Рахул Ганді… мав нервовий характер, з несформованими рисами, наче він був студентом, який писав курсову роботу й прагнув вразити викладача, проте в глибині душі йому не вистачало ні здібностей, ні пристрасті для оволодіння предметом». Дійсно, ця риса династії залишилася незмінною. 

Проте, що ж саме послужило вихідним матеріалом для некритичних й улесливих описів Неру Радянської Росії? Брошури та роздаткові матеріали, які дав йому російський уряд, які він ковтав із нетерпінням побожного паломника, який здійснює хадж. Усе, що оспівує Радянську Росію, він хвалить. Усе, що критикує Радянську Росію, є буржуазною пропагандою імперіалістів. Як хтось може помилитися з такою безпомилковою формулою?

Дійсно, його перший твір про Радянську Росію: «Деякі випадкові замальовки й враження» названо «Захоплення Росією», не залишаючи місця для сумнівів. У цьому творі він порівнює Радянську Росію з Індією, використовуючи іншу версію тієї самої дієвої формули: якщо це виглядає як качка, ходить як качка й крякає як качка, це дійсно качка. Таким чином, Росія – велика країна й Індія –

велика країна. Саме тому Росія = Індія. Далі, Росія – велика сільськогосподарська країна й Індія – велика сільськогосподарська країна. Тому Росія = Індія. Наступне: Росія має велику кількість бідного сільського населення. Індія також має багато селян, які до сьогодні є бідними. Тому, щоб вирішити проблему бідності, Індія повинна черпати натхнення в комуністичній ідеології. Як я уже зазначив, ви ніколи не помилитеся з таким типом «мислення». 

Наступним вихідним матеріалом висловлювання Неру є його фактичний візит. Він був ретельно організованим до останньої брудної деталі з моменту, коли він зайшов у потяг. Коли весь світ різко критикував масовий дефіцит і безробіття в Росії, Наваб Неру, здавалося, не здивувався, що йому надали спальне купе класу люкс у потязі та пригощали величезною кількістю їжі. Навпаки, він повністю спокусився російською гостинністю і просто смакував її.

«Ми вже пообідали, але працівники станції приготували велику кількість їжі, і, за індійською манерою, ми не відмовлялися. Ми повинні були виконати їхні побажання.... Нам забронювали місця, і наша подорож була дуже комфортною. У Росії є тільки один клас, але у них є спеціальні спальні вагони, які нам надали».

І тому, шановний читачу, наступного разу, коли ви критикуєте п’ятизіркову безкоштовну культуру медіа Лаченса, пам’ятайте, що їхній улюблений Наваб уже створив прецедент десятиліття тому. Таке добре продумане шоу спостерігалося протягом всієї подорожі Наваба Неру потягом.

«Ми їхали всю ніч і більшу частину наступного дня, а прибули до Москви наступного дня. На честь ювілею всі станції на шляху були прикрашені прапорами та малюнками. Чоловіки, жінки та діти, яких ми бачили на вокзалах, були добре одягнені, і більшість із них мали чудові пальто до щиколоток, і великі російські чоботи до колін».

Лише геній Наваба Неру міг повірити, що все це було реальністю і правдою в жорсткій комуністичній диктатурі. Не дивно, ця диктатура вибрала саме Неру, бо знали, що він повірить. Але коли Неру пройшовся вулицями Москви і побачив реальні умови ринку, у нього почалися побоювання і він писав про них: «…ніде не видно ні «великих кожухів», ні великих «російських чобіт». Одяг був неякісним і погано зшитим, не вистачало товарів першої необхідності». Однак до цього часу Наваб Неру твердо вірив і набув тонкого мистецтва винаходити виправдання. Таким чином, ці дефіцити та відсутність платіжної спроможності були доказом прихильності російського народу до егалітарної комуністичної ідеології. Ось як він це говорить:

«Багато з них, звичайно, не могли дозволити собі купити щось дороге. Але окрім питання витрат вважалося, що буржуа марно витрачає час і гроші на одяг».

Розумова пастка Наваба Неру від комуністичної Росії була майже повною. Залишався лише останній крок. 8 листопада 1927 року в якості особливих гостей Радянської держави родина Неру взяла участь в урочистому святкуванні десятої річниці Революції 1917 року. Мотілалу Неру та Навабу Неру аплодували стоячи, коли їх представили глядачам.

Спокуса була досконалою.

Виховання масового вбивці

Наваба Неру особисто прийняв у Кремлі голова ЦВК СРСР Михайло Калінін, посада якого була рівноцінна президенту. Потім у супроводі високого і могутнього російського урядовця він відвідав новітні дива, створені Великою революцією: фабрики, суди, Музей Жовтневої революції та знаменитий Большой театр.

Крім цього, два місця його особливо вразили. Перше – це мумія Леніна в Москві. Коли Наваб Неру побачив це, він був глибоко зворушений, він відчував майже сексуальне збудження. Спогад переслідує його, і він не в змозі стримати свої емоції щодо цього маніяка-організатора геноцидів, який убив сім мільйонів своїх співвітчизників. Наваб з великою пристрастю пише про Леніна:

«Він наче спить і важко повірити, що він мертвий. У житті, кажуть, він не був красивим. У ньому було забагато звичайної глини, і навколо нього був «запах російської землі». Але в смерті є дивна краса, і його чоло мирне й незатьмарене. На його вустах посмішка і натяк на дратівливість, виконану роботу та досягнутий успіх. На ньому уніформа, одна з його рук злегка стиснута. Навіть у смерті він є диктатором. В Індії його б, безумовно, канонізували». [Виділення додане]

Спокушений в'язницею

Як я вже сказав, це класичний приклад шкільної прози, написаної, щоб справити враження. Або п’янке здивування підлітка, який несподівано відкриває для себе радість насолоди.

Наступне місце, яке відвідує Неру, — це тюремна система Радянської Росії. Він був приголомшений тим, наскільки тут все милосердно і людяно. І водночас він злиться через брехню, яку друкують ЗМІ про її жорстокість. Наваб Неру жорстко висловлюється:

«Нам розповідають про червоний терор і надають жахливі подробиці для нашого споживання… Наш особистий візит до головної в’язниці в Москві залишив найприємніше враження… Той, хто знає про в’язниці в Індії та про варварські методи використання наручників, кайданів та інших покарань, оцінить різницю. Управитель московської в’язниці, який супроводжував нас, весь час наголошував на людській стороні тюремного життя, і як вони намагалися тримати це на першочерговому контролі, щоб не викликати у в’язня відчуття дегуманізації… Можна без тіні сумніву сказати, що перебувати в російській в’язниці набагато краще, ніж бути робітником на індійському заводі.» [Виділення додані]

Таким чином формула знову працює. Офіцер в’язниці, очевидно, приховував правду, і Наваб Неру, тепер відданий віруючий, повірив у це. Також зверніть увагу на те, як тут та в інших його творах Індія завжди здається відсталою і жалюгідною країною для заворожених очей Неру.

Любитель насильницьких революцій

По суті, це матеріал, який Наваб Неру використав, щоб розповідати про диво, яким є Радянська Росія. Як ми зазначали раніше, коли він повернувся до Індії, він став тим, кого Сіта Рам Гоель називає «невиліковним радянським наркоманом». Комуністична Росія не могла зробити нічого поганого, тому що:

«Жовтнева революція, безсумнівно, була однією з видатних подій світової історії, найбільшою з часів першої французької революції, і її історія більш захоплююча з людської та драматичної точки зору... важко відчувати байдужість до Росії, і ще важче неупереджено оцінювати її досягнення та невдачі. [Виділення додані]»

Ще один аспект політичної кар’єри Наваба Неру та його незрілого світогляду: збочена прихильність до насильницьких революцій. Це лише свідчить про те, наскільки фатально його знешкодили. Якби він справді осмислив цивілізаційний поштовх і культурний дух індійської цивілізації, він би інтуїтивно зрозумів, що великі зміни в Бхаратаварші (одна з назв Індії, - Пер.) відбувалися шляхом внутрішньої реформи, а не насильницької революції. Той самий дух, який зберіг пам’ять покоління про божественну річку Сарасваті в наших шлоках, віршах, піснях і тіртхаятрах навіть після того, як Її фізично немає з нами. Згідно з поглядами Санатани, пролиття річок крові власних співвітчизників є наслідком всіх подібних революцій.

І все-таки, незважаючи на всю його нескінченну службу Радянській Росії, як Сталін ставився до нього та Ганді? Перед Другою світовою війною Сталін заявив, що Ганді та Неру були «контрреволюційними агентами та силами примирення, які вступили в «змову»» з імперіалізмом за спиною власних народів. Крім того, вони були найвпливовішими колами індійської буржуазії, які «сподівалися створити криваву баню в цих країнах, покладалися на багнети поліції і зверталися до допомоги таких людей, як Ганді». Коли Індія здобула незалежність, Сталін публічно заявив про свою ворожість, засудивши цю подію як «політичний фарс». Саме цей рядок переймали й наші комуністи. У наших комуністичних літописах незалежність Індії є «зрадою революції».

Ніщо з цього не приховати від громадськості в якомусь секретному документі. Насправді, комуністичний підхід ставлення до Індії як до нелегітимної держави є надбанням громадськості. Важко повірити, що Наваб Неру не знав про все це. Але потім, оскільки всі залежності є фатальними, він наполегливо наполягав на своєму покровительстві комуністам в Індії. Сіта Рам Гоел найкраще описує це явище у висловлюванні:

«Пандіт Неру завжди доглядав за Комуністичною партією Індії з любов'ю старої жінки, яка народила свою першу і єдину дитину в похилому віці».

Сандіп Балакрішна

Джерело:The Dharma Dispath

Переклад з англійської: Олена Кнуришин