В п'ятницю росіяни бігли будь-яким способом - на вкрадених велосипедах, переодягнені у місцевих жителів, кинуті своїми підрозділами, - Washington Post
Через кілька годин після того, як українські солдати увійшли до району, сотні російських солдатів, які розташувалися табором у цьому селі, пішли, залишивши приголомшених мешканців дивитись на руїни 28 тижнів окупації.
"Вони просто кинули гвинтівки на землю", - сказала Олена Матвієнко в неділю, коли вона, все ще дезорієнтована, стояла в селі, заваленому ящиками з боєприпасами та спаленими автомобілями, включаючи російський танк, занурений на платформу.
Перші слідчі з Харкова щойно прибули сюди, щоб забрати тіла цивільних осіб, застрелених росіянами, деякі з яких лежали оголеними протягом кількох місяців.
"Я не можу повірити, що у 21 столітті ми пережили щось подібне", - сказала Матвієнко, у якої на очах виступили сльози.
Поспішна втеча росіян із села стала частиною нової приголомшливої ​​реальності, яка застала світ зненацька у вихідні дні:
Лютневі загарбники перебувають у бігах у деяких частинах України, які вони захопили на початку конфлікту.
У суботу Міністерство оборони Росії підтвердило, що російські війська відступили з району Балаклії та Ізюму в Харківській області, заявивши, що було ухвалено рішення "перегрупуватися".
У неділю головнокомандувач українськими військами Валерій Залужний заявив, що українські війська відвоювали понад 3000 квадратних кілометрів (1864 милі) території, що не може бути підтверджено незалежною перевіркою, додавши, що вони просуваються на схід, південь та північ.
"Українські війська проникли через російські лінії на глибину до 70 кілометрів у деяких місцях, - повідомив Інститут вивчення війни, який уважно стежить за ходом конфлікту. За останні п'ять днів вони захопили більше території,"чим російські війська захопили за весь час своїх операцій із квітня", - йдеться в опублікованому в неділю звіті про перебіг кампанії.
Очевидний крах російських військ спричинив шок у Москві.
Лідер Чеченської республіки Рамзан Кадиров, який відправив своїх бійців в Україну, заявив, що якщо не відбудеться негайних змін у проведенні Росією вторгнення, "він буде змушений зв'язатися з керівництвом країни, щоб пояснити реальну ситуацію на місцях".
У неділю на щоденному брифінгу Міністерства оборони Росії було опубліковано мапу, на якій видно, що росіяни відступають за річку Оскіл на околиці Харківської області.
У неділю продовжували з'являтися свідчення українських успіхів: знімки українських солдатів, які піднімають прапор у центрі Ізюму після того, як його залишили російські війська, та аналогічні знімки з інших міст і сіл, таких як Кіндрашівка, Чкаловське та Велика Комишуваха.
Президент України Володимир Зеленський відмовився уточнити подальші дії своєї армії, сказавши лише в інтерв'ю CNN: "Ми не стоятимемо на місці. Ми повільно, поступово просуватимемося вперед".
Українці виходять із щойно звільнених сіл на південний схід від Харкова, вітаючи кінець свого випробування та запитуючи, чи справді воно закінчилося.
“Тільки Бог знає, чи вони повернуться", - сказала Тамара Козинська, 75 років, чий чоловік загинув від мінометного обстрілу невдовзі після приходу росіян.
Це аж ніяк не кінець, попереджають військові експерти.
Росія, як і раніше, утримує близько п'ятої частини території України і у вихідні продовжувала інтенсивні обстріли кількох регіонів.
І ніщо не гарантує, що Україна зможе забезпечити безпеку відвойованих територій.
"Контрнаступ звільняє територію, і після цього ви повинні контролювати її та бути готовими її захищати", - попередив міністр оборони України Олексій Резніков в інтерв'ю Financial Times.
Але в міру того, як українські солдати продовжували в неділю проникати все глибше на територію, яку утримує Росія, дедалі більше з них були готові розглядати цю кампанію як можливий переломний момент.
У Залізничному, крихітному сільськогосподарському селищі за 37 миль на схід від Харкова, жителі у неділю поверталися до нормального життя, вперше за кілька місяців спали у спальнях, а не у підвалах, та намагалися налагодити контакт із родичами на вулиці.
Козинська не бачила свою доньку з лютого - хоча вона живе за 12 миль від неї - але щойно отримала повідомлення, що вона приїде за нею, як тільки чиновники відкриють доступ до села, якраз коли настануть холоди.
"Я так боялася зими", - сказала жінка з проблемами легень, стискаючи в руках щойно розданий папірець з номером телефону, яким їй слід дзвонити, якщо вона виявить міну.
“У нас немає електрики, і мені важко збирати дрова".
За її словами, перші російські солдати, які влаштувалися в селі, перетворивши тартак на свою базу і завдаючи ракетних ударів по українським військам у сусідньому місті, спочатку не турбували мешканців.
Коли вони розстрілювали свиней на покинутій фермі, іноді дозволяли жителям забити частину м'яса.
Але в міру того, як окупація тривала, а росіяни змінювали один одного щомісяця, війська ставали дедалі агресивнішими.
Один із них попросив позичити телефон Козинській.
"Я дала йому телефон, щоб він міг зателефонувати матері, але він забрав мою SIM-картку", - сказала вона.
Один із медиків обробляє спину Галини Носкової після того, як у червні вона потрапила під мінометний уламок у своєму дворі.
Її 87-річна мати витягла металевий уламок.
“Він був ще гарячий", - сказала вона.
За словами кількох людей, головним правилом росіян для мешканців було зайти всередину до 6 години вечора і залишатися там, у тиші та темряві.
Порушення цього правила може бути смертельно небезпечним, про що рано дізналися двоє чоловіків на вулиці.
Друзі випивали та ввімкнули світло, сказала Марія Григорова, яка мешкає в сусідньому будинку. Наступного ранку вона знайшла їх на підлозі.
"Костянтин мав два кульові отвори в голові", - сказала вона.
Вона та двоє друзів поховали їх у бічному дворі. Ті самі двоє друзів викопали їх у неділю, а українські слідчі з воєнних злочинів оглядали.
Команда з Харкова під час свого візиту забрала ще два тіла, включаючи охоронця, чиї останки гнили на підлозі гравійного елеватора на асфальтовому заводі протягом кількох місяців, навіть коли росіяни використовували його як снайперську вежу.
Одного слідчого неодноразово рвало через огорожу, доки офіцери збирали останки.
"Ми тут розслідуємо воєнні злочини", - сказав Сергій Болвінов, головний слідчий Харківської обласної міліції, коли його команда чекала, поки сапери очистять одну ділянку від вибухівки, щоб забрати деякі тіла.
За словами кількох мешканців села, вони боялися росіян. Але вони майже шкодували їх у їхніх спробах урятуватися від недавнього українського наступу.
За їхніми словами, половина солдатів бігла на своїх машинах у перші години наступу. Ті, хто залишився на місці, впали у відчай.
Деякі мешканці чули, як вони по радіо зверталися до командирів підрозділів із проханням приїхати за ними.
Вони казали: "Ви самі собою", - згадує Матвієнко. "Вони заходили до наших домівок і забирали одяг, щоб безпілотники не побачили їх у формі.
Вони забрали наші велосипеди. Двоє з них наставили пістолети на мого колишнього чоловіка, поки він не віддав їм ключі від машини".
Українські чиновники, що набрали сили, заявили, що вони більше не будуть вести переговори про мирну угоду, яка дозволить Росії зберегти окупаційну присутність на будь-якій території, навіть у Криму та частині східних Донецької та Луганської областей, контрольованих Росією або підтримуваними Росією сепаратистами протягом багатьох років.
"Точку неповернення пройдено", - сказав міністр оборони Резніков на саміті Ялтинської європейської стратегії в Києві в суботу.
Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров у неділю, схоже, відмовився від своєї попередньої заяви про те, що час для мирних переговорів ще не настав, оскільки Росія готується до проведення фіктивних референдумів, спрямованих на анексію окупованих територій.
"Ми не проти переговорів, ми не відмовляємося від них", - сказав Лавров в ефірі державної телепрограми "Москва. Кремль. Путін".
Швидше, "ті, хто відмовляється, повинні розуміти, що чим довше вони затягуватимуть цей процес, тим важче буде вести переговори".

Агія Загребельська