У січні-лютому 2020 року наша країна відзначає 5-у річницю героїчних боїв та гідної операції виходу із Дебальцевого українських воїнів. Водночас варто згадати й поведінку військ російського агресора щодо цивільного населення під час бойових дій. Вона виявилася на диво традиційною…

Звернемо увагу, що російські війська свідомо відкривали вогонь на ураження засобами ствольної та реактивної артилерії, танків тощо по житловим масивам Вуглегірська, Дебальцевого та інших населених пунктів, місцям скупчення цивільного населення. Такі прицільні обстріли НЕ були виправдані військовою необхідністю.
Ось кілька типових прикладів.

Так, тільки 30 січня 2015 року від російських обстрілів у Дебальцевому загинуло 7 місцевих жителів через попадання снарядів у житлові будинки.

30-31 січня з Дебальцевого шість автобусів займалися евакуацією цивільного населення (насамперед діти з матерями, люди похилого віку) і російські війська починали їх обстрілювати, коли фіксували, що проводиться евакуація.
1 лютого прямим попаданням російського снаряду частково зруйновано будинок міської ради Дебальцевого, коли біля неї збиралися мирні жителі для виїзду з міста. 9 осіб були поранені. Пізніше того ж дня по цій саме будівлі російські війська завдали удару силами реактивної артилерії «Град». У цей час поруч з міською радою біженці заходили в автобуси для евакуації. Серед них були люди похилого віку, жінки та діти.
Таких фактів безліч…

Відсутні жодні заперечення на саркастичні зауваження цивільного населення та захисників України на Донбасі, що це типова поведінка російських військ за весь час від початку війни проти України в 2014 році і до сьогодні. Також немає жодного значення, під якими назвами і прикриттям воюють збройні формування російського агресора.
Проте, важливо наголосити, що ця традиція свідомого вбивства саме цивільного населення під час бойових дій у новітній історії своїми коріннями сягає часів радянської Росії—СРСР.

ФОРМУВАННЯ ТРАДИЦІЇ: перша російсько-українська війна у 20-му сторіччі (грудень 1917 – червень 1918), наступ на Київ.
28 січня 1918 року, тобто ще до бою під Крутами, командувач військ радянської Росії Михайло Муравйов на залізничній станції Бахмач (Чернігівщина) чітко заявив своїм бійцям: «Наше завдання – взяти Київ і тоді ви зможете повернутися додому. Багато вам довелося страждати, але вони кров’ю відповідатимуть за ваші страждання. Ми їм покажемо, дайте тільки дістатися до Києва. Якщо буде потрібно, не постою ні перед чим: каменя на камені не залишу в Києві. Мешканців не жаліти, вони нас не жаліли, терпіли хазяйнування гайдамаків [так у той час російські імперіалісти називали українців]. Ми всіх їх перестріляємо та переріжемо. Ми їм покажемо, нема чого боятися кровопускання. Хто не з нами – той проти нас».

Впродовж 4-8 лютого 1918 року російська артилерія вела безперервний обстріл столиці України. За цей час за свідченням колабораціоніста, маріонеткового «командувача» військ агресора Юрія Коцюбинського, по Києву випущено 5–6 тис. снарядів(!). А справжній командувач російських військ Муравйов так змалював гарматний розстріл цивільного населення: «Місто палає. Наша артилерія нещадно громить місто і вдень і вночі, вороги майже зовсім придушені».
Історик Роман Даниленко, вивчаючи документи того часу, написав: «Трупи звозили до будівлі семінарії на Вознесенському узвозі. Уже 6 лютого 1918 р. кількість трупів, звезених сюди, досягала декількох сотень. Найжахливішою була ніч з 7 на 8 лютого, коли люди навіть у підвалах не відчували себе у безпеці. У ту ніч багато людей божеволіли, у багатьох не витримувало серце. За цю ніч кількість жертв значно зросла».

Від себе із сумом зауважимо, що це була типова поведінка російських військ, яку вони демонстрували в усіх наступних війнах аж до розпаду СРСР.

Сергій Бутко, Український інститут національної пам’яті

На фото: Російські війська з «Градами» біля Дебальцевого