Найдивовижніше в цій історії те, що США є найбільшим експортером дизельного палива у світі. Тобто російський дизель Америці не потрібен: її нафтопереробні заводи виробляють його більше, ніж споживають.
Отже, дизельне паливо, про яке Трамп домовився з Путіним, практично гарантовано піде до Китаю та Індії.
При цьому заявлені обсяги становлять менше одного відсотка добового світового споживання. А отже, на світові ціни на нафту чи ціни на американських заправках ця домовленість ніяк не вплине. Натомість Путін отримає додаткові гроші від продажу нафтопродуктів за поточними цінами, які зросли через війну, розв’язану в Ормузькій протоці. Невеликі гроші порівняно з масштабом російських проблем, але все ж таки гроші.
Наразі це виглядає передусім як спроба переконати американських виборців, що адміністрація Трампа дбає про них і ціни на пальне. До проміжних виборів у США, які відбудуться 3 листопада, на ціни на нафту може вплинути лише відкриття Ормузької протоки. Навіть повна нормалізація відносин із Росією, тобто зняття американських та європейських санкцій, не здатна дати такий ефект за настільки короткий строк.
Відтак, найімовірніше, у передвиборчій риториці дедалі частіше звучатиме теза: республіканський президент про все домовився, але ціни не впали через українські удари по НПЗ. Те, що за такого сценарію Україна стає співавтором перемоги демократів, наразі, схоже, ніхто не бере до уваги. Хорошого в цьому мало. Але під час війни ніхто й не очікував, що все буде добре.
Більше інформації для аналізу матимемо після завершення переговорів української делегації з американцями. Сподіваюся, тоді стане зрозуміліше, що саме відбулося, чим це зумовлено і чого від нас вимагатимуть у зв’язку з цим.

Микола Княжицький