У Чернігові відзначено створення крайової організації Руху. 9 липня 1989 року у приміщенні кооперативного училища в обласному центрі група сміливців згуртувалася для здобуття незалежності України та боротьби з комуністичним тоталітарним режимом і створила Чернігівську крайову (обласну) організацію Народного Руху України.
Саме у цей день у Чернігові відзначено 25-річний ювілей вже легендарної організації.

У приміщенні обласної організації Руху (вул. Щорса, 4), яка там знаходиться з лютого 1990 року ще за часів «ковбасної революції», відбулася прес-конференція для ЗМІ рухівців-ветеранів.

Василь Чепурний, голова Чернігівської обласної організації «Просвіта» з 15 січня 1989 року (тоді ще ТУМ – товариства української мови), один із організаторів Чернігівського Руху, ведучий заходу, під час її відкриття зауважив, що тоді комуністичний режим мав достатньо ефективні інструменти боротьби проти інакодумців та противників режиму. Так, людину могли без усяких пояснень звільнити з роботи, заблокувати її працевлаштування, а потім покарати терміном ув’язнення за «тунеядство».

Валерій Сарана, один із засновників Чернігівського Руху, делегат Установчого з’їзду Руху, член оргкомітету з’їзду, співголова Чернігівського Руху з 1990 року і голова (1990-1992), поділився спогадом, як у 1989 році в умовах пильного стеження оперативниками КДБ він намагався привезти у Чернігів наклад першого номера обласної рухівської газети «Громада», надрукований у Вільнюсі (Литва).
Він наголосив, що разом із побратимами, багато з яких вже пішли у кращі світи, зробили все від них залежне, щоб ми, українці, стали господарями своєї долі у власній незалежній державі. «Ми пишаємося сучасною молоддю, яка прийняла від нас естафету боротьби за державу Україна» – заявив Валерій Сарана.

Валентин Ральченко, член Руху з 1989 року, рухівський скарбник, розповів про атмосферу революційного вірування в країні та на Чернігівщині, активність «неформалів» (так комуністичний режим називав громадських активістів, які були поза контролем влади). Він підкреслив, що саме активісти неформальних утворень були рушійною силою створення 9 липня 1989 року Чернігівської крайової організації Руху. До речі, рухівські фінанси складалися виключно з пожертв рухівців і їх прихильників. Докази цього й досі зберігаються в архіві обласної організації Руху.

Іван Панченко, один із засновників Чернігівського Руху, делегат Установчого з’їзду Руху, заступник голови організації з 1990 року, згадав про оптимізм делегатів всеукраїнського з’їзду у 1989 році в Києві, які були впевнені у перемозі в той час, коли багатьом комуністична імперія здавалася непорушною. Розповів про свою участь разом із іншим рухівцями під час «ковбасної революції» у Чернігові (січень-лютий 1990 р.) в організації цивілізованого протесту розлючених чернігівців проти місцевої комуністичної влади, був ведучим антикомуністичних мітингів. «Ковбасна революція» з легендарним гаслом «Хто з’їв моє м’ясо?» завершилася першою перемогою і відставкою місцевих можновладців, її вплив відчула уся радянська імперія.

Сергій Бутко, делегат Установчого з’їзду Руху, член організації з 1990 року, представник Українського інституту національної пам’яті у Чернігівській області, від імені керівництва Інституту та особисто його директора Володимира В’ятровича, привітав ветеранів Чернігівської крайової організації Руху і всіх чернігівців з 25-річним ювілеєм створення авангарду боротьби за незалежність України та державотворення в області. Він привернув увагу на досягнення чернігівських рухівців, які мали національне значення. Так, саме організація протесту 23 вересня 1990 року у Чернігові за участю понад 10 тисяч громадян проти застосування брутальної сили та побиття учасників хору «Гомін» 22 вересня на автошляху в селі Кіпті Козелецького району області стало важливим уроком для місцевої комуністичної влади. Така традиція, підкріплена системними рішучими громадськими діями, вплинула у січні-лютому 2014 року і на характер протистояння Євромайдану проти режиму Януковича на Чернігівщині, яка була практично безкровною.
С.Бутко також наголосив на необхідності вивчення та практичного впровадження у сучасній політиці держави уроків діяльності Руху на національному та місцевому рівнях. Це насамперед урок життєвої необхідності після перемоги революції проведення дострокових виборів до Верховної Ради України та місцевих рад. Відмова у 1991-1992 роках проведення виборів до парламенту мала далекосяжні негативні наслідки для державотворення, формування нової політичної еліти країни, проведення реформ тощо.

Тамара Демченко, кандидат історичних наук, доцент кафедри історії та археології України Інституту історії, етнології та правознавства імені О. М. Лазаревського Чернігівського національного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка, яка написала наукову статтю до збірника документів і матеріалів про Чернігівський Рух (2009), назвала ветеранів Чернігівського Руху справжніми революціонерами та відмітила їхню виняткову порядність, чесність, моральність, гуманність і доброту.

Володимир Ступак, заступник голови Чернігівського Руху з 1990 року, голова з 1992 року, підкреслив, що Чернігівська крайова організація Руху та Товариство української мови були не тільки рушійною боротьби за незалежність України та становлення й розвитку державотворення на Чернігівщині (як і в усій країні), а також виконували надзвичайно важливу функцію української агітаційно-просвітницької роботи. Найбільш вагомими з них стали на теренах області культурологічні походи «Дзвін-90» (1990), «Козацькими шляхами» (1991) та масові агітаційні рухівські заходи на підтримку незалежності напередодні історичного референдуму 1 грудня 1991 року. Невипадково, що саме у приміщенні Руху знаходився обласний громадський штаб з підготовки цього референдуму.
В. Ступак наголосив, що перемога Євромайдану і сучасна боротьба на Сході країни проти російської агресії є наступними етапами розвитку української нації та її держави.

Сергій Соломаха, один із засновників Чернігівського Руху, депутат Чернігівської міської ради (1990-1994), заступник голови Чернігівського Руху у 1992 році, відмітив закономірність, що перші рухівці взяли активну участь у сучасній революції 2013-2014 років. Він зауважив, що рухівський досвід від Кіптів 1990 року дав можливість дати жорстку відповідь владним експериментаторам у листопаді 2013 року, коли розігнали 25 листопада 2013 року чернігівський Євромайдан, що краще не ризикувати.
Саме завдяки державній незалежності України, отриманій на референдумі 1 грудня 1991 року, на думку С. Соломахи, українському народу вдалося у 2004 і 2014 роках скинути режими Кучми і Януковича, які перестали служити народу.
Словами Тараса Шевченка «Ми чесно йшли – у нас нема зерна неправди за собою» В. Чепурний завершив прес-конференцію.

Ввечері того ж дня у Чернігові біля каменя «Борцям за волю України» (встановлено 14 жовтня 1992 року до 50-річчя УПА), що біля Катерининської церкви відбувся мітинг, якій вів народний депутат України ІV-го скликання Володимир Ступак.

Валерій Сарана зачитав список із двадцяти рухівців, які вже пішли з життя. Хвилиною мовчання учасники вшанували пам’ять померлих рухівців, героїв Небесної сотні та загиблих захисників України на Сході країни, поклали квіти до пам’ятного знаку – каменю «Борцям за волю України».

На мітингу виступили Василь Чепурний, Сергій Жигінас, Вадим Ванжа, Василь Амельченко, Михайло Данилюк, Іван Панченко, Сергій Соломаха.

Надія Галковська, педагог, поетеса, просвітянка, автор слів відомої народної пісні «Я козачка твоя», які вона написала під час походу «Козацькими шляхами» (1991), прочитала свій новий вірш до 25-річчя Чернігівського Руху.
Після мітингу, який завершився співом вживу гімну України, учасники під державними прапорами ходою пройшли до Красної площі, де вшанували пам’ять героям Небесної сотні.

Організатор заходів: Чернігівський обласний громадський оргкомітет по відзначенню 25-ї річниці створення Народного Руху України за перебудову.



P.S.
За Сонце й Слово Боже 

Присвячую 25-й річниці 
Чернігівського Народного Руху 

І знову Рух на рубежі
Важких, глобальних зрушень,
Коли гарячий час біжить
І обпікає душу.

Як чверть століття тому, ми
Постали на сторожі 
Супроти вражої пітьми
За Сонце й Слово Боже

І знову наші прапори
Повсюди розцвітають,
І звуки Гімну догори
Хоралами злітають. 

Хоч кровоточить рідний край,
І чорний дим в руїнах, -
Не плач, Вкраїно, а співай, 
Бо сильна ти, єдина! 

Бо знову Рух на рубежі
Важких, глобальних зрушень.
Коли гарячий час біжить
І обпікає душу.

Як чверть століття тому, ми
Постали на сторожі
Супроти вражої пітьми
За Сонце й Слово Боже.

Надія Галковська
09.07.2014 року, м. Чернігів