Весна диктує свої закони, дедалі більше громадян полишають міста й навідуються до сіл, де можна побачити красу відродження природи. Втім, останнім часом спілкування з нею подекуди набуває формату своєрідного бізнес-проекту, - коли сільський мешканець за певну плату пропонує усім бажаючим насолодитися її дарами у вигляді набору «концентрованих» туристичних послуг. Питаннями реалізації такої пропозиції займається окрема галузь туристичної діяльності - зелений сільський туризм. Про перспективи його розвитку на Чернігівщині й піде мова...
Це специфічна форма відпочинку в селі з використанням природного, матеріального та культурного потенціалу певної місцевості. При цьому проживання, харчування та обслуговування туристів забезпечує найчастіше власник сільської садиби, бази відпочинку чи міні-готелю.
Туристи певний час ведуть життя серед природи, знайомляться зі здобутками народної культури, прикладного мистецтва, національними піснями й танцями, місцевими звичаями, беруть (якщо забажають) участь у традиційній праці сільських мешканців, народних святах і фестивалях. Мешканець великого українського міста сприймає сільський побут, культуру села як захоплюючу екзотику; ще більшою екзотикою це видається іноземному туристу.
За наявності нормативно-законодавчої бази туризму загалом, існує нагальна необхідність створення такої і для сільського зокрема. У 2006 році Спілкою сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні разом з Інститутом сільського розвитку розроблено проект Закону України «Про сільський зелений туризм». Але поки що він так і залишається існувати на папері.

Яка ж ситуація з розвитком цієї галузі на Чернігівщині? На жаль, офіційної інформації вкрай обмаль. Оприлюднені минулого року розрахунки Головного управління статистики в області наводять дані лише загального характеру, наприклад, щодо кількості обслуговуваних за останні роки туристів чи їхніх вікових груп.
Саме тому, з метою заповнення інформаційного вакууму, я й звернувся до Леоніда Брусильцева - голови Чернігівської обласної асоціації сільського зеленого туризму «Сіверянські обереги».

- Леоніде Борисовичу, який загальний стан розвитку цієї галузі в регіоні?
- Лише за останні три роки Чернігівщина почала «втягуватися» у загальноукраїнський процес її розбудови, тому про якісь значні досягнення говорити ще зарано. Нам важко змагатися за потенційного клієнта з, наприклад, Західною Україною, не кажучи вже про європейські країни. Зараз в області не менше двох десятків сільських садиб, котрі пропонують відповідні послуги, але все одно цього мало для задоволення попиту.

- Туристи з яких регіонів України та світу найчастіше відвідують наші села?
- Найбільше, власне, з Чернігівщини, багато приїздить з Київщини, на порядок менше - з інших областей. Іноземні гості трапляються лиш зрідка – і то переважно з Росії та Білорусії – проте щороку їхня кількість зростає.

- Чим конкретно займається ваша організація?
- Створена 29 серпня 2007 року, вона є громадською асоціацією, що об'єднує власників садиб сільського туризму та спеціалістів, що працюють у галузі сільського туризму, діяльність яких спрямована на її розвиток, створення системи інформаційного забезпечення і професійної; підготовки фахівців, захисту законних соціально-трудових, творчих і наукових інтересів членів і асоціації. Ми проводимо спеціальні тренінги, обговорюємо та приймаємо участь у розробці; екологічних маршрутів, проектах залучення туристів і коштів до Чернігівщини, намагаємося налагодити професійні контакти між власниками садиб в межах нашого регіону та із зарубіжними колегами. Опікуємося ми також і проблемою реклами сільського туризму - випускаємо інформаційні буклети, путівники.

- Чи допомагає Вам у такій діяльності держава?
- З кожним роком вона все активніше бере участь у процесі розвитку сільського туризму, але більше у теоретичному плані. На практиці за логікою щорічно має збільшуватися й обсяг відповідних фінансових видатків, чого не відбувається. У загальнодержавному бюджеті і бюджетах на місцях коштів на це немає. Ми виживаємо за рахунок майже виключно грошей туристів і зрідка -інвесторів. Ось зараз, наприклад, існує проект створення на базі однієї з садиб пасіки і корпусів для лікування продуктами бджільництва, для чого потрібно 300 тисяч доларів.

- Ваше ставлення до проекту Закону України «Про сільський зелений туризм»...
- У цілому позитивно, бо прийняття таких документів юридично закріпить можливість розвивати галузь. Особливо корисним є пункт проекту, за яким при певних умовах господар садиби може не реєструватися як приватний підприємець.

- Що вам відомо з практики сільського туризму за кордоном?
- Хотів би тут акцентувати увагу, що ще з 1950-х років проводяться всесвітні з’їзди представників цього напрямку туризму. У 2006 році такий відбувся у Ялті, на ньому були присутні представники з більш ніж 60 країн. Закордонні спеціалісти прагнуть поглиблювати контакти між собою; нам же конче необхідно вивчати їхні помилки й обмінюватися позитивним досвідом. Бо рівень роботи навіть наших колег з Польщі є дуже, дуже (!) серйозним.

Почувши коментар від пана Брусильцева, я вирішив для повноти картини поспілкуватися і з безпосередніми організаторами агротуристичного відпочинку в області - власниками сільських садиб. Розкрити таємниці свого ремесла погодився Олександр Мисюра - один з ініціаторів створення садиби «Дім мисливця», що у Количівці:
- Побудова «Дому мисливця» - моя давня мрія, на втілення якої пішло три роки, хоча я не є власником садиби - скоріше, одним із засновників. Спочатку в Количівці я й мої товариші знайшли занедбаний будинок, за допомогою друзів відремонтували його, почали запрошувати гостей. Обійшлися без спеціальної реклами - лише розповідали про нашу садибу знайомим, ті у свою чергу поширювали інформацію далі. Таким чином, маємо стабільний попит на наші послуги.

- А які саме послуги ви пропонуєте туристам?
- До нас приїздять бажаючі побути наодинці з природою, відсвяткувати якісь події чи просто зустрітися компанією. Для цього маємо стіл на 12 осіб у камінній кімнаті з телевізором і DVD, два номери на двох, лазню і басейн, мангал, спортивний і дитячий майданчики, настільні ігри, тир для стрільби з лука й арбалета. У нас є «сінна» кімната, де можна просто полежати на сіні, насолодитися запахом сушених лікарських трав. Ще ми пропонуємо скуштувати традиційні українські страви, продукти для яких беремо у батьків, родичів, сусідів - все своє, натуральне. Люди до нас приїздять, бо хочуть побігати по траві, подихати свіжим повітрям, повернутися до «першовитоків», випити не просто зелений чай, а з калиною!

- Наскільки розвинутий агротуризм у нашій області та в цілому по країні?
- Розумієте, суспільство загалом ще не готове до сприйняття повноцінного відпочинку в наших селах. Третина українців релаксує за кордоном, третина - у квартирі. Буде бажання - з'являться перспективи для розвитку галузі. Слід лише здійснити декілька кроків, Держава найперше має прописати чіткі правила нашої роботи; хочеться ширших можливостей у спілкуванні зі ЗМІ для пропагування ідеї «екологічного» відпочинку; слід активніше поширювати рекламні ролики, відео-фільми, буклети й путівники. Дуже важливо, щоб місцеві чиновники й саме населення з розумінням ставилися до туристичної діяльності на селі, допомагали нам. Люди самі мають бути патріотами, бо це - своє, українське, робиться на нашій землі і підтримує нашу культуру.

Джерело: Олександр Житников
тижневик "Чернігівщина" №23