Це перша російська військова операція за межами кордонів колишнього Радянського Союзу з часів закінчення холодної війни.
США та їхні партнери по коаліції вже завдали більше семи тисяч авіаударів по джихадистам "Ісламської держави" (ІД) в Сирії та Іраку, але навіть за найоптимістичнішими оцінками результат бомбардувань дуже скромний.
Просування ІД вдалося стримати, але про розгром ісламістів говорити не доводиться. Які у нас є підстава вважати, що Росія впорається із завданням краще?
Росія не приховує, що своїм військовим втручанням також переслідує мету допомогти регулярній армії президента Башара Асада в боротьбі проти повстанців. З цього випливає, що список цілей російських пілотів не обмежиться тільки позиціями ІД.
Так які ж можливості є у росіян в Латакії? Яку зброю вони застосовують? Чим їхня авіація відрізняється від західної? І чого Росія реально може домогтися в Сирії?

Російські СУшки
Направлені до Сирії російські експедиційні війська - це мікросвіт російських військово-повітряних сил.
Американський аналітик Майкл Кофман відзначає, що в Латакії у Росії дислоковані 34 літаки, серед яких 12 Су-25, 12 Су-24M2, чотири Су-30СМ і шість Су-34.
"Це набір, що складається як з ще радянських, досить вразливих бойових машин, так і з нових, ультрасучасних, багатофункціональних літаків", - говорить експерт.
"Су-25, наприклад, використовується для безпосередньої підтримки сухопутних військ над полем бою, а також для знищення цілей із заданими координатами. Росіяни використовують цей літак у всіх своїх війнах, включно з чеченською війною і російсько-грузинським конфліктом 2008 року, - пояснює Кофман. - Він може надавати підтримку з досить близької відстані, але вразливий - особливо для ПЗРК, яких в сирійському конфлікті використовують дуже багато".
"Су-24М2 - класичні тактичні бомбардувальники, вдосконалені з радянських часів. Можуть виконувати ряд бойових завдань, але відверто старі, вони перебували в експлуатації занадто довго", - продовжує мій співрозмовник.
Найбільшої уваги, за словами пана Кофмана, заслуговують Су-30СМ і Су-34: "Су-30СМ - важкий, багатоцільовий винищувач, здатний виконувати бойові задачі, пов'язані з великою дальністю і тривалістю польоту".
Завершує список Су-34. "Це теж важкий багатофункціональний винищувач-бомбардувальник, що прийшов на заміну Су-24M2 і здатний на багатоцільові і високоточні ракетно-бомбові удари. Ці літаки ще ніколи не брали участь у бойових діях, і Росія хоче не просто використовувати їх, а протестувати в бойових умовах", - вважає експерт.
Вади російського озброєння

І що ж всі ці літаки можуть?
"Російській військовій авіації на сьогодні не вистачає різноманітності надточної зброї і систем наведення, які є на озброєнні у їхніх західних колег. Проблема ця не нова, вона стала очевидною під час російсько-грузинського конфлікту в 2008 році", - вважає Дуглас Баррі, провідний аналітик з питань військового використання повітряного простору лондонського Міжнародного інституту стратегічних досліджень.
"З того часу російські ВПС і весь військово-промисловий комплекс відновили зусилля по завершенню розробки та введенню в дію озброєнь і систем наведення подібних тим, які є на озброєнні у тих же США та провідних європейських країн. Ця проблема виникла після розпаду Радянського Союзу внаслідок недостатніх інвестицій у розвиток та удосконалення системи оборони", - говорить Дуглас Баррі.

Є й інші значні технологічні розбіжності.
У росіян є керовані бомби і ракети з напівактивною лазерною та оптикоелектронною системою наведення, а також лазерна система цілевказування на Су-25 "жаб'ячій лапці" [Frogfoot за класифікацією НАТО] і Су-24 "фехтувальнику" [Fencer], але вони не мають прицільну підвісну систему контейнерного типу, яка є у західній авіації, що дозволяє визначити ціль і навести на неї зброю.
Незважаючи на те що в Сирії присутня якась кількість російських дронів, Дуглас Баррі зазначає, що у росіян "недостатньо безпілотних систем для повітряної розвідки, спостереження і виявлення цілей, які широко використовують США та їхні союзники в Афганістані. Як немає і досвіду в системі передачі даних повітря-земля".

Сирійська місія
Російські військово-повітряні сили, можливо, за якимись параметрами і відстають від своїх найбільш просунутих західних аналогів, але вони цілком можуть провести ефективну авіаційну кампанію. Так яка ж їхня мета в Сирії?
Тут, мабуть, і знаходяться найбільш значні відмінності між російською і американською місіями.
Найбільша слабкість США і їхніх союзників полягає у відсутності потужних сил на землі. Авіація може багато чого досягти в контексті захоплення і утримання території в союзі з наземними військами, але за відсутності останніх її ефективність обмежена.
У росіян ситуація інша. Сирійські урядові війська, зазнавши серйозних втрат і розгубивши частину своїх сил через дезертирство, можливо, і не ті, що були колись, але на місцевому рівні вони все ще залишаються силою, яку не можна не брати до уваги.
Отримавши нове російське обладнання, а тепер і підтримку з повітря, вони можуть встояти перед силами опозиції.
У Росії немає такого арсеналу збору розвідданих, якими володіють США, проте значна частина їхнього ціленаведення базуватиметься на тактичних даних, отриманих сирійськими підрозділами на землі.
Це і є ключем російської стратегії, а саме: зміцнити режим Башара Асада, зняти напругу з больових точок і заручитися обіцянками, що союзник Росії буде долучений до будь-яких майбутніх дипломатичних угод.
Щоб цього домогтися - а це видно вже по першим російським авіаударам, - Москва буде бити по будь-яким опонентам сирійського режиму, де б вони не знаходилися.
Російська авіація знаходиться в Сирії не для того, щоб розгромити опозиційні сили і допомогти Асаду повернути під свій контроль значні території, які він втратив.
Вона знаходиться там, щоб виграти час для Асада і змінити ставки в регіональній і дипломатичній грі, а для досягнення цієї мети присутність російської авіації може виявитися вирішальним фактором.

Джерело: ВВС Україна