Що робила дивізія імені Дзержинського під Дебальцевим взимку 2015 року?
Відзначаючи 5-у річницю героїчних боїв та гідної операції виходу із Дебальцевого українських воїнів, для розуміння якості військ російського агресора варто відповісти на здається просте питання:
«Що взимку 2015 року робили підрозділи Окремої орденів Леніна й Жовтневої Революції Червонопрапорної мотострілецької дивізії особливого призначення імені Ф. Дзержинського у районі Дебальцевого?».
У відповіді необхідно враховувати, що: 1) це з’єднання НЕ належало до Збройних сил Російської Федерації, а відносилося до внутрішніх військ МВС РФ (зараз воно входить до складу Російської національної гвардії); 2) його на фронті російсько-української війни НЕ використовували у боях з українськими військами. Додамо, що українська та російська громадськість, і не тільки, називають це з’єднання дивізією карателів. І не безпідставно… До речі, у 1994 році під час її переформування російська влада прибрала з назви ім’я Дзержинського, а вже у вересні 2014 року знову повернула!
Під час кровопролитних боїв у районі Дебальцевського виступу командування Збройних сил Російської Федерації застосовувало його підрозділи в якості загороджувальних загонів для унеможливлення відступу власних військ, і не тільки з числа колабораціоністів, а також відбірних частин офіційної частини армії РФ.
Карателі-наглядачі за власними військами скандально засвітилися у публічному просторі якраз наприкінці січня – на початку лютого 2015 року під час боїв біля селища Логвинове. Тоді зведена група підрозділів російських гвардійців та десантників (еліта!) попали під нищівний вогонь української артилерії.
Вітчизняна і світова громадськість у той час із подивом познайомилася з текстом перехопленого російського радіоповідомлення: «Р-н н. п. Логвиново. Зведена група підрозділів 217-ї гв. пдп 98-й вдд (*Іваново) і 27-а гв. омсбр (*Московська область) при розгортанні на бойових позиціях накриті артилерійсько-ракетним ударом високої щільності. Втрати о\с і техніки уточнюються. Відхід частин з лінії зіткнення зупинений підрозділами ОДОН ВВ МВС РФ (*дивізія їм. Дзержинського). Приймаються оперативні заходи по поверненню зведеної групи до лінії зіткнення. Просимо виділення сил і засобів оперативного резерву».
Пояснюємо, що мова йде про підрозділи 98-ої гвардійської Свірської Червоного прапора ордена Кутузова ІІ ступеня повітряно-десантної дивізії ім. 70-річчя Великого Жовтня, а також 27-ої окремої гвардійської мотострілецької Севастопольської Червонопрапорної бригади Збройних сил Російської Федерації.
Як у цьому, так і в інших випадках російсько-української війни з 2014 р., підрозділи цієї елітної дивізії карателів виконували функцію загороджувального загону – примушування власних солдатів воювати.
Проте, цього разу, коли так публічно зганьбилися саме елітні частини регулярної армії, що їх успішно побили українські мобілізовані, добровольці і жменька військовослужбовців-контрактників, керівництво Російської Федерації сполошилося і на повну потужність запустило димову завісу засобами інформаційно-психологічної війни. Вони змушені були звинуватити командування Збройних сил України у використанні загороджувальних загонів тощо…
Можна звичайно обурюватися підлості та брехливості ворога, але, на нашу думку, варто звернути увагу, що:
1) Використання в Збройних силах Російської Федерації загороджувальних підрозділів для примушування власних військ воювати наочно спростовує міф про непереможність, могутність російської армії, демонструє низький рівень мотивації її особового складу ризикувати своїм життям за реалізацію імперіалістичної політики власної держави.
2) Системне використання загороджувальних загонів у власній армії — ще одна традиція ведення війни часів радянської Росії – СРСР.
Нагадаємо, що Лев Троцький, голова Революційної військової ради РРФСР-СРСР (1918-1924), народний комісар з військових та морських справ РРФСР-СРСР (1919-1924), за допомогою загонів ВЧК з тодішніх воїнів-інтернаціоналістів наводив лад і зміцнював дисципліну у військах Червоної армії за допомогою розстрілів без слідства і суду.
Так, у вересні 1918 року, коли в Богунському полку, який формувався колабораціоністом Миколою Щорсом в місті Унеча сучасної Брянської області Російської Федерації для війни проти Української держави, спалахнув бунт проти жорстоких репресій чекістів на чолі з Фрумою Хайкіною, у його придушенні активну участь взяв її загін воїнів-інтернаціоналістів, що складався з китайців. Їх навербували з числа робітників, що були зайняті на будівництві залізниці.
Цей «цінний» досвід Й. Сталін використав у Другій світовій війні. Загороджувальні загони з'явилися в Червоній Армії з перших днів німецько-радянської війни. Такі формування створювалися військовою контррозвідкою. З осені 1941 року крім чекістських каральних загороджувальних підрозділів, такі формування були в усіх стрілецьких дивізіях з «надійних», тобто здатних розстрілювати своїх» вояків, що воювали на німецько-радянському фронті. Це був другий ешелон карателів.
У сумно відомому наказі народного комісара оборони СРСР Й. Сталіна «Про заходи щодо зміцнення дисципліни і порядку в Червоній Армії і заборону самовільного відходу з бойових позицій» від 28 липня 1942 року № 227 було чітко вказано: «сформувати в межах армії 3 – 5 добре озброєних загороджувальних загонів (до 200 чоловік в кожному), поставити їх в безпосередньому тилу нестійких дивізій і зобов'язати їх у разі паніки і безладного відходу частин дивізії розстрілювати на місці панікерів і боягузів». Це було вдосконалення вже відпрацьованої від початку війни системи.
Досі не вщухають дискусії істориків щодо числа (від кількох сотень тисяч до мільйона?!) розстріляних карателями загороджувальних загонів без суду радянських військовослужбовців, щоб «допомогти чесним бійцям дивізій виконати свій обов'язок перед Батьківщиною» під час Другої світової війни.
Таким чином, ця історія з загороджувальними загонами у сучасній армії російського агресора вкотре доводить, що з Україною воює той самий ворог, як і 100 років тому у новітній історії. Нічого нового він не вигадав, тільки форми, методи минулого використовує з урахуванням можливостей і досягнень сучасності. Проте, від майбутньої поразки імперіалістичну Москву нічого не врятує.
Сергій Бутко, Український інститут національної пам’яті
«Що взимку 2015 року робили підрозділи Окремої орденів Леніна й Жовтневої Революції Червонопрапорної мотострілецької дивізії особливого призначення імені Ф. Дзержинського у районі Дебальцевого?».
У відповіді необхідно враховувати, що: 1) це з’єднання НЕ належало до Збройних сил Російської Федерації, а відносилося до внутрішніх військ МВС РФ (зараз воно входить до складу Російської національної гвардії); 2) його на фронті російсько-української війни НЕ використовували у боях з українськими військами. Додамо, що українська та російська громадськість, і не тільки, називають це з’єднання дивізією карателів. І не безпідставно… До речі, у 1994 році під час її переформування російська влада прибрала з назви ім’я Дзержинського, а вже у вересні 2014 року знову повернула!
Під час кровопролитних боїв у районі Дебальцевського виступу командування Збройних сил Російської Федерації застосовувало його підрозділи в якості загороджувальних загонів для унеможливлення відступу власних військ, і не тільки з числа колабораціоністів, а також відбірних частин офіційної частини армії РФ.
Карателі-наглядачі за власними військами скандально засвітилися у публічному просторі якраз наприкінці січня – на початку лютого 2015 року під час боїв біля селища Логвинове. Тоді зведена група підрозділів російських гвардійців та десантників (еліта!) попали під нищівний вогонь української артилерії.
Вітчизняна і світова громадськість у той час із подивом познайомилася з текстом перехопленого російського радіоповідомлення: «Р-н н. п. Логвиново. Зведена група підрозділів 217-ї гв. пдп 98-й вдд (*Іваново) і 27-а гв. омсбр (*Московська область) при розгортанні на бойових позиціях накриті артилерійсько-ракетним ударом високої щільності. Втрати о\с і техніки уточнюються. Відхід частин з лінії зіткнення зупинений підрозділами ОДОН ВВ МВС РФ (*дивізія їм. Дзержинського). Приймаються оперативні заходи по поверненню зведеної групи до лінії зіткнення. Просимо виділення сил і засобів оперативного резерву».
Пояснюємо, що мова йде про підрозділи 98-ої гвардійської Свірської Червоного прапора ордена Кутузова ІІ ступеня повітряно-десантної дивізії ім. 70-річчя Великого Жовтня, а також 27-ої окремої гвардійської мотострілецької Севастопольської Червонопрапорної бригади Збройних сил Російської Федерації.
Як у цьому, так і в інших випадках російсько-української війни з 2014 р., підрозділи цієї елітної дивізії карателів виконували функцію загороджувального загону – примушування власних солдатів воювати.
Проте, цього разу, коли так публічно зганьбилися саме елітні частини регулярної армії, що їх успішно побили українські мобілізовані, добровольці і жменька військовослужбовців-контрактників, керівництво Російської Федерації сполошилося і на повну потужність запустило димову завісу засобами інформаційно-психологічної війни. Вони змушені були звинуватити командування Збройних сил України у використанні загороджувальних загонів тощо…
Можна звичайно обурюватися підлості та брехливості ворога, але, на нашу думку, варто звернути увагу, що:
1) Використання в Збройних силах Російської Федерації загороджувальних підрозділів для примушування власних військ воювати наочно спростовує міф про непереможність, могутність російської армії, демонструє низький рівень мотивації її особового складу ризикувати своїм життям за реалізацію імперіалістичної політики власної держави.
2) Системне використання загороджувальних загонів у власній армії — ще одна традиція ведення війни часів радянської Росії – СРСР.
Нагадаємо, що Лев Троцький, голова Революційної військової ради РРФСР-СРСР (1918-1924), народний комісар з військових та морських справ РРФСР-СРСР (1919-1924), за допомогою загонів ВЧК з тодішніх воїнів-інтернаціоналістів наводив лад і зміцнював дисципліну у військах Червоної армії за допомогою розстрілів без слідства і суду.
Так, у вересні 1918 року, коли в Богунському полку, який формувався колабораціоністом Миколою Щорсом в місті Унеча сучасної Брянської області Російської Федерації для війни проти Української держави, спалахнув бунт проти жорстоких репресій чекістів на чолі з Фрумою Хайкіною, у його придушенні активну участь взяв її загін воїнів-інтернаціоналістів, що складався з китайців. Їх навербували з числа робітників, що були зайняті на будівництві залізниці.
Цей «цінний» досвід Й. Сталін використав у Другій світовій війні. Загороджувальні загони з'явилися в Червоній Армії з перших днів німецько-радянської війни. Такі формування створювалися військовою контррозвідкою. З осені 1941 року крім чекістських каральних загороджувальних підрозділів, такі формування були в усіх стрілецьких дивізіях з «надійних», тобто здатних розстрілювати своїх» вояків, що воювали на німецько-радянському фронті. Це був другий ешелон карателів.
У сумно відомому наказі народного комісара оборони СРСР Й. Сталіна «Про заходи щодо зміцнення дисципліни і порядку в Червоній Армії і заборону самовільного відходу з бойових позицій» від 28 липня 1942 року № 227 було чітко вказано: «сформувати в межах армії 3 – 5 добре озброєних загороджувальних загонів (до 200 чоловік в кожному), поставити їх в безпосередньому тилу нестійких дивізій і зобов'язати їх у разі паніки і безладного відходу частин дивізії розстрілювати на місці панікерів і боягузів». Це було вдосконалення вже відпрацьованої від початку війни системи.
Досі не вщухають дискусії істориків щодо числа (від кількох сотень тисяч до мільйона?!) розстріляних карателями загороджувальних загонів без суду радянських військовослужбовців, щоб «допомогти чесним бійцям дивізій виконати свій обов'язок перед Батьківщиною» під час Другої світової війни.
Таким чином, ця історія з загороджувальними загонами у сучасній армії російського агресора вкотре доводить, що з Україною воює той самий ворог, як і 100 років тому у новітній історії. Нічого нового він не вигадав, тільки форми, методи минулого використовує з урахуванням можливостей і досягнень сучасності. Проте, від майбутньої поразки імперіалістичну Москву нічого не врятує.
Сергій Бутко, Український інститут національної пам’яті
Теґі:
