Що вирішив Собор Української Православної Церкви 27 травня
Собор Української Православної Церкви (далі – Собор), який відбувся 27 травня 2022 року в місті Києві, розглянув питання церковного життя, що виникли внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України. За результатами роботи, Собор ухвалив таке:
Собор засуджує війну як порушення Божої заповіді «Не вбивай!» (Вих.20:13) і висловлює співчуття усім, хто постраждав у війні.
Собор звертається до влади України та влади Російської Федерації з проханням продовжувати переговорний процес та пошук сильного і розумного слова, яке б змогло зупинити кровопролиття.
Виражаємо незгоду з позицією Патріарха Московського і всієї Русі Кирила щодо війни в Україні.
Собор ухвалив відповідні доповнення і зміни до Статуту про управління Української Православної Церкви, що свідчать про повну самостійність і незалежність Української Православної Церкви.
Собор затверджує постанови Соборів єпископів Української Православної Церкви та рішення Священних Синодів Української Православної Церкви, засідання яких відбулись у період після останнього Собору Української Православної Церкви (8 липня 2011 року). Собор схвалює діяльність Управління справами та Синодальних установ Української Православної Церкви.
Собор мав міркування про відновлення мироваріння в Українській Православній Церкві.
На період воєнного стану, коли зв’язки між єпархіями та церковним керівним центром ускладнені або відсутні, Собор вважає доцільним надати єпархіальним архієреям право самостійно ухвалювати рішення щодо тих чи інших питань єпархіального життя, що належать до компетенції Священного Синоду або Предстоятеля Української Православної Церкви, з подальшим, при відновленні можливості, інформуванням священноначалля.
Останнім часом перед нашою Церквою особливо гостро постав новий пастирський виклик. За три місяці війни за кордон були вимушені виїхати більше ніж 6 мільйонів громадян України. Головним чином, це українці з південних, східних і центральних областей України. Значна частина з них є вірними Української Православної Церкви. Тому до Київської Митрополії Української Православної Церкви надходять звернення з різних країн з проханнями відкрити українські православні парафії. Очевидно, що багато наших співвітчизників повернеться на Батьківщину, але немало й залишиться на постійне проживання за кордоном. У зв’язку з цим, Собор висловлює глибоке переконання, що Українська Православна Церква не може залишати своїх вірних без духовної опіки, має перебувати поряд з ними в їхніх випробуваннях і організовувати церковні громади в діаспорі. Необхідним є і надалі розвивати місію за кордоном серед православних українців задля збереження ними своєї віри, культури, мови та православної ідентичності.
Усвідомлюючи особливу відповідальність перед Богом, Собор висловлює глибокий жаль у зв’язку з відсутністю єдності в українському Православ’ї. Існування розколу Собор сприймає як глибоку болючу рану на церковному тілі. Особливо прикро від того, що останні дії Константинопольського Патріарха в Україні, наслідком яких стало утворення «Православної Церкви України», лише поглибили непорозуміння та привели до фізичного протистояння. Але навіть у таких кризових обставинах Собор не втрачає сподівання на відновлення діалогу. Для того, щоб діалог відбувся, представникам ПЦУ необхідно:
припинити силові захоплення храмів та примусові переводи парафій Української Православної Церкви.
усвідомити, що їхній канонічний статус, як він зафіксований у «Статуті Православної Церкви України», є фактично неавтокефальним і значно поступається свободам і можливостям у реалізації церковної діяльності, які передбачені Статутом про управління Української Православної Церкви.
вирішити питання канонічності ієрархії ПЦУ, адже для Української Православної Церкви, як і для більшості Помісних Православних Церков, є цілком очевидним, що для визнання канонічності ієрархії ПЦУ необхідне відновлення апостольської спадкоємності її єпископів.
Собор виражає глибоке переконання, що запорукою успіху діалогу має стати не тільки бажання до відновлення церковної єдності, але й щире прагнення вибудовувати своє життя на засадах християнської совісті та моральної чистоти.
10. Підбиваючи підсумки проведеної роботи, Собор підносить подячну молитву Господу Милосердному за можливість братнього спілкування і висловлює надію на припинення війни та примирення ворогуючих. За словами святого апостола і євангеліста Іоанна Богослова, нехай зі всіма нами, особливо братами і сестрами у Христі Воскреслому, будуть «благодать, милість і мир від Бога Отця і від Господа Іісуса Христа, Сина Отчого, в істині і любові» (2 Ін. 1:3).
Джерело: сайт УПЦ
Собор засуджує війну як порушення Божої заповіді «Не вбивай!» (Вих.20:13) і висловлює співчуття усім, хто постраждав у війні.
Собор звертається до влади України та влади Російської Федерації з проханням продовжувати переговорний процес та пошук сильного і розумного слова, яке б змогло зупинити кровопролиття.
Виражаємо незгоду з позицією Патріарха Московського і всієї Русі Кирила щодо війни в Україні.
Собор ухвалив відповідні доповнення і зміни до Статуту про управління Української Православної Церкви, що свідчать про повну самостійність і незалежність Української Православної Церкви.
Собор затверджує постанови Соборів єпископів Української Православної Церкви та рішення Священних Синодів Української Православної Церкви, засідання яких відбулись у період після останнього Собору Української Православної Церкви (8 липня 2011 року). Собор схвалює діяльність Управління справами та Синодальних установ Української Православної Церкви.
Собор мав міркування про відновлення мироваріння в Українській Православній Церкві.
На період воєнного стану, коли зв’язки між єпархіями та церковним керівним центром ускладнені або відсутні, Собор вважає доцільним надати єпархіальним архієреям право самостійно ухвалювати рішення щодо тих чи інших питань єпархіального життя, що належать до компетенції Священного Синоду або Предстоятеля Української Православної Церкви, з подальшим, при відновленні можливості, інформуванням священноначалля.
Останнім часом перед нашою Церквою особливо гостро постав новий пастирський виклик. За три місяці війни за кордон були вимушені виїхати більше ніж 6 мільйонів громадян України. Головним чином, це українці з південних, східних і центральних областей України. Значна частина з них є вірними Української Православної Церкви. Тому до Київської Митрополії Української Православної Церкви надходять звернення з різних країн з проханнями відкрити українські православні парафії. Очевидно, що багато наших співвітчизників повернеться на Батьківщину, але немало й залишиться на постійне проживання за кордоном. У зв’язку з цим, Собор висловлює глибоке переконання, що Українська Православна Церква не може залишати своїх вірних без духовної опіки, має перебувати поряд з ними в їхніх випробуваннях і організовувати церковні громади в діаспорі. Необхідним є і надалі розвивати місію за кордоном серед православних українців задля збереження ними своєї віри, культури, мови та православної ідентичності.
Усвідомлюючи особливу відповідальність перед Богом, Собор висловлює глибокий жаль у зв’язку з відсутністю єдності в українському Православ’ї. Існування розколу Собор сприймає як глибоку болючу рану на церковному тілі. Особливо прикро від того, що останні дії Константинопольського Патріарха в Україні, наслідком яких стало утворення «Православної Церкви України», лише поглибили непорозуміння та привели до фізичного протистояння. Але навіть у таких кризових обставинах Собор не втрачає сподівання на відновлення діалогу. Для того, щоб діалог відбувся, представникам ПЦУ необхідно:
припинити силові захоплення храмів та примусові переводи парафій Української Православної Церкви.
усвідомити, що їхній канонічний статус, як він зафіксований у «Статуті Православної Церкви України», є фактично неавтокефальним і значно поступається свободам і можливостям у реалізації церковної діяльності, які передбачені Статутом про управління Української Православної Церкви.
вирішити питання канонічності ієрархії ПЦУ, адже для Української Православної Церкви, як і для більшості Помісних Православних Церков, є цілком очевидним, що для визнання канонічності ієрархії ПЦУ необхідне відновлення апостольської спадкоємності її єпископів.
Собор виражає глибоке переконання, що запорукою успіху діалогу має стати не тільки бажання до відновлення церковної єдності, але й щире прагнення вибудовувати своє життя на засадах християнської совісті та моральної чистоти.
10. Підбиваючи підсумки проведеної роботи, Собор підносить подячну молитву Господу Милосердному за можливість братнього спілкування і висловлює надію на припинення війни та примирення ворогуючих. За словами святого апостола і євангеліста Іоанна Богослова, нехай зі всіма нами, особливо братами і сестрами у Христі Воскреслому, будуть «благодать, милість і мир від Бога Отця і від Господа Іісуса Христа, Сина Отчого, в істині і любові» (2 Ін. 1:3).
Джерело: сайт УПЦ
Теґі:
