СЛОВНИК МИКОЛИ ТКАЧА – УНІКАЛЬНЕ ЯВИЩЕ
Не думалося і не гадалося, що доведеться про цей Словник не Миколі Михайловичу вести мову, над яким він працював не один рік дуже вдумливо і натхненно, а мені, його братові. Не хотілося б з цього починати, але людське життя не передбачуване.
Цієї весняної пори українська культура зазнала тяжкої втрати. На 78 році життя перестало битися серце Миколи Ткача – нашого земляка, члена Чернігівського земляцтва, письменника, талановитого поета, видатного науковця, українознавця, кандидата історичних наук, професора Національного університету культури і мистецтв.
Микола Ткач на теренах культури знакова постать, унікальна творча особистість. Він писав поезію, оповідання, збирав по селах народні пісні, етнографічні матеріали( видав разом з дружиною Надією Данилевською кілька збірок українського фольклору). У 1975 році побачила світ його перша поетична книжка „ Риштування”, з якої партійні рецензенти вилучили найбільш вартісні вірші, в яких були ознаки радянської дійсності. Згодом почали з’являтися інші збірки. Зокрема „ Відвідини матері”, „ Древо”, „ Дзвони скляної гори”, „Золоті орелі” – ліричний дует з Надією Данилевською, „Не осквернись, душа моя, у слові” „У світлині неба”, „Непочата вода”, „Вино з тюльпанів”, „Осел у шкурі лева”, „Сонячний зайчик”, „У володіннях Волоса”, „ Земля і люди”, „Михайлик і Марко” – книга для дітей, „Цвіт полинь” – книга авторських пісень. І остання його лебедина пісня, поетична книга – „Вербове коріння”, яку він встиг ще потримати в руках. У ній виявився філософський і символічний підтекст, адже латинське vergum – то слово. Книги „Вино з тюльпанів” та „Земля і люди” висувалися на премію Тараса Шевченка.
Його вабила старовина, народні ремесла: став сам собі шити одяг, різьбив по дереву – ложки, миски та інший побутовий одяг, досліджував українські народні традиції, звичаї, календарні свята, старослов’янську писемність. Все це вплинуло на його світогляд і він звільнився з роботи, щоб більш плідніше зайнятися творчістю.
Завдяки його подвижницькій діяльності в царині духовної культури українського народу, на полицях книгарень з’явилось десятки народознавчих, наукових та науково – популярних книг, навчальних посібників. Він був талановитим педагогом, до кінця своїх днів залишався на посаді професора Національного університету культури і мистецтв, де викладав народознавство.
.Вже на початку вісімдесятих, він проявив себе як талановитий і глибокий дослідник українських народних традицій, старослов’янської писемності. Микола здійснив наукову реконструкцію українською абеткою твору „ Слово о полку Ігоревім”, де відтворив текст за збереженими словами і виразами у чернігівських та інших діалектів, записав сучасною українською мовою пам’ятки княжої доби „Слово у законі і благодаті” митрополита Іларіона, „ Остромирова Євангелія”. Йому належить перший в Україні і світі Словник-довідник „Слово о полку Ігоревім” та багато інших ґрунтовних наукових напрацювань з етнології,, міфології, давніх народних традицій, фольклору. Він все життя працював над Словом, кохався в ньому. Навіть дипломну роботу в будівельному інституті захищав українською мовою, чим викликав неоднозначну оцінку в тодішнього керівництва. Слово стало для нього найглибшим і найпотаємнішим захопленням. Він розглядав його, як космічне явище, започатковане Господніми символами. Тож не випадково апогеєм, лебединою піснею його творчості став „Словник говіркових, розмовних, рідковживаних та застарілих слів української мови”.
Над цим Словником Микола працював дуже потужно кілька останніх років, будучи уже дуже хворим. Про те, що він упорядковує такий Словник, я дізнався від нього років сім тому. Він був настільки захоплений цією працею, що при зустрічах у розмові зі мною повсякчас уточнював значення того чи іншого слова, багато з яких збереглися в нашій пам’яті з дитинства, але практично не вживалися. І не зважаючи на стан здоров’я, просиджував за комп’ютером по кілька годин щодня. У листопаді 2018 року, він приїхав до мене в Чернігів уже зовсім безнадійним – не міг підвестися з ліжка. Але Микола мав неймовірну силу волі до життя, до праці і віру, що започатковану працю Господь дасть йому можливість завершити. І ця віра підняла його на ноги. Перші кроки по кімнаті почалися з десяти кроків, а коли зробив п’ятдесят, то знову на початку нового 2019 року сів за комп’ютер. У перших числах квітня з радістю похвалився: ”Словник закінчив, вичитую.” Але видати йому, на жаль, не судилося... Він зверстав і скинув на флешку його за три дні до того, як покинув цей світ. Коли її я відкрив, то від подиву просто розгубився: він був підготовлений до друку на папері форматом А4 і мав 1700 сторінок, шрифтом 14. Мені не вірилося, що такий величезний обсяг роботи, який під силу тільки колективу, могла здійснити одна людина.
За багато років Микола ґрунтовно опрацював величезну кількість лексичного матеріалу, використовуючи діалектні словники регіональних говірок, фольклорні збірники, літературні твори та власні записи, які збирав повсякчас. Це перший в Україні такий Словник українських діалектів, який вміщує в собі говірки всіх етнічних груп українців та засвідчує еволюційні та історичні зміни живої української мови в її говірковому розмаїтті.
Після ознайомлення з ним, я вважав за свій обов’язок перед пам’яттю брата все зробити, щоб ця унікальна праця не зникла безслідно, а побачила світ... Необхідні були кошти. І я звернувся до голови „Чернігівського земляцтва в Києві» Ткаченка Віктора Вікторовича, де Микола майже 20 років очолював Менське відділення, і він вирішив це питання позитивно. Цей унікальний Словник нині друкується в Чернігові у видавництві «Десна Поліграф» на кошти Чернігівського земляцтва і має побачити світ у вересні цього року. Це буде знакова подія на теренах нашої культури. Він стане своєрідним подарунком до Дня знань, для всіх, хто вивчає українську мову, досліджує її, хто кохається у рідному Слові.
Величину та значимість літературної і культурологічної спадщини Миколи Ткача належить ще осмислити і оцінити як нашим сучасникам, так і майбутньому поколінню. Адже він, Охоронець українських традицій, як і багато інших подвижників духу, завжди щиро і послідовно захищав нашу мову і культуру, боровся за Україну і українство, вболівав за те, аби збереглася генетична пам’ять нашого народу, духовність, український рід і його багатовікові традиції.
І початок уже є. Щиро дякую моїм друзям, землякам, членам Чернігівського земляцтва за небайдужість до Миколиного Слова, зокрема – голові Товариства „Чернігівське земляцтво в Києві”, відомому меценату Віктору Вікторовичу Ткаченку за підтримку та надання необхідних коштів для друку цього унікального Словника.
Михась Ткач,
письменник, головний редактор журналу «Літературний Чернігів»
Цієї весняної пори українська культура зазнала тяжкої втрати. На 78 році життя перестало битися серце Миколи Ткача – нашого земляка, члена Чернігівського земляцтва, письменника, талановитого поета, видатного науковця, українознавця, кандидата історичних наук, професора Національного університету культури і мистецтв.
Микола Ткач на теренах культури знакова постать, унікальна творча особистість. Він писав поезію, оповідання, збирав по селах народні пісні, етнографічні матеріали( видав разом з дружиною Надією Данилевською кілька збірок українського фольклору). У 1975 році побачила світ його перша поетична книжка „ Риштування”, з якої партійні рецензенти вилучили найбільш вартісні вірші, в яких були ознаки радянської дійсності. Згодом почали з’являтися інші збірки. Зокрема „ Відвідини матері”, „ Древо”, „ Дзвони скляної гори”, „Золоті орелі” – ліричний дует з Надією Данилевською, „Не осквернись, душа моя, у слові” „У світлині неба”, „Непочата вода”, „Вино з тюльпанів”, „Осел у шкурі лева”, „Сонячний зайчик”, „У володіннях Волоса”, „ Земля і люди”, „Михайлик і Марко” – книга для дітей, „Цвіт полинь” – книга авторських пісень. І остання його лебедина пісня, поетична книга – „Вербове коріння”, яку він встиг ще потримати в руках. У ній виявився філософський і символічний підтекст, адже латинське vergum – то слово. Книги „Вино з тюльпанів” та „Земля і люди” висувалися на премію Тараса Шевченка.
Його вабила старовина, народні ремесла: став сам собі шити одяг, різьбив по дереву – ложки, миски та інший побутовий одяг, досліджував українські народні традиції, звичаї, календарні свята, старослов’янську писемність. Все це вплинуло на його світогляд і він звільнився з роботи, щоб більш плідніше зайнятися творчістю.
Завдяки його подвижницькій діяльності в царині духовної культури українського народу, на полицях книгарень з’явилось десятки народознавчих, наукових та науково – популярних книг, навчальних посібників. Він був талановитим педагогом, до кінця своїх днів залишався на посаді професора Національного університету культури і мистецтв, де викладав народознавство.
.Вже на початку вісімдесятих, він проявив себе як талановитий і глибокий дослідник українських народних традицій, старослов’янської писемності. Микола здійснив наукову реконструкцію українською абеткою твору „ Слово о полку Ігоревім”, де відтворив текст за збереженими словами і виразами у чернігівських та інших діалектів, записав сучасною українською мовою пам’ятки княжої доби „Слово у законі і благодаті” митрополита Іларіона, „ Остромирова Євангелія”. Йому належить перший в Україні і світі Словник-довідник „Слово о полку Ігоревім” та багато інших ґрунтовних наукових напрацювань з етнології,, міфології, давніх народних традицій, фольклору. Він все життя працював над Словом, кохався в ньому. Навіть дипломну роботу в будівельному інституті захищав українською мовою, чим викликав неоднозначну оцінку в тодішнього керівництва. Слово стало для нього найглибшим і найпотаємнішим захопленням. Він розглядав його, як космічне явище, започатковане Господніми символами. Тож не випадково апогеєм, лебединою піснею його творчості став „Словник говіркових, розмовних, рідковживаних та застарілих слів української мови”.
Над цим Словником Микола працював дуже потужно кілька останніх років, будучи уже дуже хворим. Про те, що він упорядковує такий Словник, я дізнався від нього років сім тому. Він був настільки захоплений цією працею, що при зустрічах у розмові зі мною повсякчас уточнював значення того чи іншого слова, багато з яких збереглися в нашій пам’яті з дитинства, але практично не вживалися. І не зважаючи на стан здоров’я, просиджував за комп’ютером по кілька годин щодня. У листопаді 2018 року, він приїхав до мене в Чернігів уже зовсім безнадійним – не міг підвестися з ліжка. Але Микола мав неймовірну силу волі до життя, до праці і віру, що започатковану працю Господь дасть йому можливість завершити. І ця віра підняла його на ноги. Перші кроки по кімнаті почалися з десяти кроків, а коли зробив п’ятдесят, то знову на початку нового 2019 року сів за комп’ютер. У перших числах квітня з радістю похвалився: ”Словник закінчив, вичитую.” Але видати йому, на жаль, не судилося... Він зверстав і скинув на флешку його за три дні до того, як покинув цей світ. Коли її я відкрив, то від подиву просто розгубився: він був підготовлений до друку на папері форматом А4 і мав 1700 сторінок, шрифтом 14. Мені не вірилося, що такий величезний обсяг роботи, який під силу тільки колективу, могла здійснити одна людина.
За багато років Микола ґрунтовно опрацював величезну кількість лексичного матеріалу, використовуючи діалектні словники регіональних говірок, фольклорні збірники, літературні твори та власні записи, які збирав повсякчас. Це перший в Україні такий Словник українських діалектів, який вміщує в собі говірки всіх етнічних груп українців та засвідчує еволюційні та історичні зміни живої української мови в її говірковому розмаїтті.
Після ознайомлення з ним, я вважав за свій обов’язок перед пам’яттю брата все зробити, щоб ця унікальна праця не зникла безслідно, а побачила світ... Необхідні були кошти. І я звернувся до голови „Чернігівського земляцтва в Києві» Ткаченка Віктора Вікторовича, де Микола майже 20 років очолював Менське відділення, і він вирішив це питання позитивно. Цей унікальний Словник нині друкується в Чернігові у видавництві «Десна Поліграф» на кошти Чернігівського земляцтва і має побачити світ у вересні цього року. Це буде знакова подія на теренах нашої культури. Він стане своєрідним подарунком до Дня знань, для всіх, хто вивчає українську мову, досліджує її, хто кохається у рідному Слові.
Величину та значимість літературної і культурологічної спадщини Миколи Ткача належить ще осмислити і оцінити як нашим сучасникам, так і майбутньому поколінню. Адже він, Охоронець українських традицій, як і багато інших подвижників духу, завжди щиро і послідовно захищав нашу мову і культуру, боровся за Україну і українство, вболівав за те, аби збереглася генетична пам’ять нашого народу, духовність, український рід і його багатовікові традиції.
І початок уже є. Щиро дякую моїм друзям, землякам, членам Чернігівського земляцтва за небайдужість до Миколиного Слова, зокрема – голові Товариства „Чернігівське земляцтво в Києві”, відомому меценату Віктору Вікторовичу Ткаченку за підтримку та надання необхідних коштів для друку цього унікального Словника.
Михась Ткач,
письменник, головний редактор журналу «Літературний Чернігів»
Теґі:
