Почнімо з того, що Світ ніколи не вмирав. Від сміху. І ніколи не старів. Також від сміху. Кажуть, нема старих анекдотів, а є старі люди, котрі люблять їх розповідати... Отже, сміх вічно молодий... А ще — Безсмертний!.. Як і наша славна Україна! ... Як розповідають легенди, молодий Джузеппе Гарібальді, будучи ще моряком, дістався якось берегів... Одеси. У цьому південному місті він зустрів чимало вічно веселих і усміхнених людей. Різних національностей, різних віросповідувань, різних традицій і, природно, різних звичаїв та уподобань. Але найдивовижніше — що, власне, найбільше і вразило майбутнього революціонера, — це те — що геть усі щиро кепкували один над одним, як потім так само щиро та приязно посміхалися один одному, і від того тільки ще дружніше та згуртованіше жили під мирним небом цього чудодійного поліса доброзичливості... Джузеппе Гарібальді відтоді, кажуть, узяв собі «одеську усмішку» — як один із найефективніших засобів мирного спілкування між людьми — за надійну зброю. Тоді, в Одесі, він відкрив для себе одну із непереборних істин: щоб наміцно об'єднати Північ і Південь своєї рідної Італії — як у нас, скажімо, сьогодні в Україні Захід та Схід, — треба усміхатися. Усміхатися щиро! Усміхатись добром один одному і любити одне одного... Тільки перед усмішкою і любов'ю капітулюють гнів і ненависть. Сміх і любов — знезброюють... А ще Сміх перетворює клятого ворога — на ганебне посміховисько... Італія перемогла. Оскільки там перемогла ідея Гарібальді.

Український народ вічно сміявся... Великодушно реготались на Січі козаки... З чорною гіркотою на серці усміхались над своєю недолею покріпачені царською грамотою селяни... Сміявся народ і продовжував жити!.. У лихоліття Революції, громадянської війни, лєнінського благоденствующого НЕПу, сталінських колгоспів... із їх вічно «напів-не-до-пере-за-повненими» коморами... Не втрачали почуття гумору українці і в підвалах-катівнях НКВС, куди їх нещадно кидали правовірні більшовицькі «радетєлі чаяній народа». Бо і там, серед закатованого люду, знаходились ті, хто мужньо та зухвало сміявся навіть власній смерті в лице... Сміялись українці скрізь! І на фронті, коли брали на глум біснуватого і недолугого фашистського недомірка Адольфа-фюрера... Сміялись і потім, коли здобули Перемогу. Щасливим сміхом радості життя... Сміявся народ з усього, що тільки піддавалося Сміхові... Інакше б не вижив... Сміявся усно, із вуст в уста, сміявся різножанрово — підбадьорливим дотепом, доречним жартом, добросердим лукавством, іронією... а часто-густо й убивчим сарказмом.

Аж поки у 1922 році не засміявся на повний голос своїм першим друкованим словосміхом... Ним виявився щойно народжений журнал «Червоний Перець». Заснував його поет Еллан Блакитний, і разом із фейлетоністом Остапом Вишнею та молодим карикатуристом Олександром Довженком дав йому соціальну путівку у велике народне життя. З того часу вся велелюдна українська громада засміялась навкруг настільки гучно та щиро, й таким іскристим, мудровеселим приперченим Сміхом, що наш великий народний сміхотворець Остап Вишня згодом змушений був зізнатись: «ми сміялись, сміємось і будемо сміятися із радянських дурнів»... А заразом самоіронічно засміялись українці ще й, власне, над собою... Аби завчасу убезпечити себе від можливого пошиття до самозакоханих дурнів... І не погрішити проти давньої, як світ, істини: добре сміється тільки той, хто вміє посміятися над своїми вадами та недоліками.
За 90-то років свого вікування чого тільки не пережив та не побачив Перець. Радянські дурні закривали часопис, нищили фізично найталановитіших його творців, призупиняли його вихід у світ урізноманітненими постановами, декретами, інструкціями, циркулярами і просто чиновницько-тупеньким — ніззя... А Перець, як і Сміх народу, наче нічого й не було, продовжував повноцінно жити. Набирав з роками передплатний тираж, подеколи сягаючи його тримільйонних вершин, а то й вище. І непомітно створював у всезагальнонародній державі, де панувала тільки одна кремлівська «Правда» як основний орган «керівної та спрямовуючої», свою власну вільну Веселу Державу Сміху... Серед громадян яких володарювали насамперед живий розум, здорове почуття гумору, критичне ставлення до дійсності, глибинне розуміння соціальної справедливості і людської честі. А ще непохитна віра у те, що будь-яке зло здоланне і неодмінно (невідворотно) має бути покаране, якщо проти нього рицарствує Добро... Та ще й озброєне різнокаліберним Сміхом! Чи не з такою, погодьтеся, святою вірою у Справедливість починався у незалежній українській столиці Майдан Гідності?!

Та за епохи нікчемного президентства Януковича славний Перець умертвили. Чиновникам, — лизоблюдам-нукерам, — тієї недавньої доби явно було не до сміху. Вони, як ніколи, жили зосереджено і напружено! То постійно зосереджуючись... на отриманні хабаря, то надміру напружуючись... цуплячи чуже, тобто наше із вами народне майно... Хапонути з голови перехожого кудлату шапку — це один із видів кримінального злодійства; на чому, ніде правди діти, наш колишній гарант добряче набив руку, але вкрасти у всього народу його веселу щиру душу, де віками оселявся його людинолюбний Сміх — це вже, коли хочете, — своєрідний духовний злочин проти людяності...

Вочевидь саме тому на наших-таки українських теренах появилися й ті, хто заходився, після тривалої реанімації, повернути Перець знову до активного творчого життя. Ними виявилися колишні перчани-ветерани і не тільки: Юрій Цеков, Анатолій Василенко, Олексій Кохан, Петро Перебийніс, Валерій Чмирьов, Юрій Іщенко і скромний автор цих рядків.

Послуговуючись немеркнучими найкращими традиціями Великого Перця і переконливим досвідом того ж таки Джузеппе Гарібальді, запозиченого ним вряди-годи у наших земляків-одеситів, нові батьки-реаніматори відродили не просто Перець, а цілу його Веселу республіку, у межах непорушних українських кордонів, що простяглись вздовж і вшир: від зелених Карпат до безкраїх донецьких степів, від замріяних поліських озер-очей до скелястих вершин миловидного Ай-Петрі та найвищої гори кримської яйли — Роман-Кош. Ми твердо віримо, що миролюбний український Сміх знову заживе-залунає Україною. Адже синонімом Сміху завжди був Мир! А «Кремлівським браткам» радимо таки угомонитись і не каламутити народ ні «ЛД Недоношеними Республіками» на українському Донбасі, ні гнилими гаслами на кшталт «Крымнаш!» в окупованому тимчасово Криму, а таки хоч раз дослухатися до слів свого негласного письменника-Пророка, лауреата Нобелівської премії Олександра Солженіцина, який майбутнім доморощеним любителям «русского міра» та крадіям -зазіхачам на все чуже, завбачливо радив для початку облаштувати хоча б саму Росію, зробивши з неї справді квітучу і найбагатшу країну, а не з’являтись, бува, перед світовим людом у лаптях на босу ногу, зате із атомною ломакою-«дубінушкой» у руках.

Отож Перець відроджено і вже з Нового року він прийде до своїх читачів. Аби разом сміятись і боротись... І нарешті, викриваючи гострою і нещадною сатирою, перемогти: хабарників, здирників, бюрократів, зарозумілих чинуш та всілякого роду інших горе-колекціонерів незліченних «заводів та пароходів», що колись було за копійки відібрано у його справжніх власників. Людям — чесним, добрим і світлим Перець, як і колись, знову подарує свою щиру усмішку в гуморесках, віршах, літературних пародіях, жартах, дотепах, смішних малюнках, карикатурах, веселинках... А ще приберіг чимало несподіваних іронічних, пародійних сюрпризів для своїх пристрасних шанувальників. Наповнюймо наше життя сміхом радісним, життєствердним, оптимістично-обнадійливим!.. Сміх — це щедре Свято, подароване кожному, хто вміє любити і цінувати життя.

І насамкінець. У 20-х роках минулого століття легендарний Остап Вишня кожен свій фейлетон завершував обов’язковою фразою. Вона звучала приблизно так: «... Здавайте хліб та коні до Червоної Армії!» Ми ж, перчани, аби не порушувати усталених традиції, перефразуємо по-своєму великого сміхотворця: «Набувайте громадянство Веселої республіки Перець на поштових відділеннях та інших пунктах прийому передплати УДППЗ «Укрпошти»! Будьмо з Перцем! Він — прийшов, щоб залишитись. Уже назавжди!».

Від щирого серця Вашого Перця —
Олег ЧОРНОГУЗ,
письменник-сатирик, Голова-Заводій Верховної ради народних Сиднів Веселої республіки Перець