Соратники з Чернігівщини про В’ячеслава Чорновола
«Над Україною нависає зловісна двоголова тінь російського імперіалізму, який тільки й чекає остаточного колапсу нашого суспільства, щоб запустити хижі пазурі в живе тіло нашого народу» (1997).
«Дай Боже нам любити Україну понад усе сьогодні – маючи, щоб не довелося гірко любити її, втративши. Настав час великого вибору: або єдність і перемога та шлях до світла, або поразка, ганьба і знову довга дорога до волі»
«Якби мене запитали, чи жалкую я за тим, як склалося моє життя, про відсиджені 15 років, я б відповів: анітрохи. І якби довелося починати все спочатку та вибирати, я б обрав життя, яке прожив». В’ячеслав ЧОРНОВІЛ
87 років тому, тобто 24 грудня 1937 року, народився у селі Єрки на Черкащині В’ячеслав Чорновіл, державний, громадський, політичний діяч, журналіст, народний депутат України I—III скликань, один із лідерів українського правозахисного руху, політв’язень (17 років неволі), багаторічний лідер Народного Руху України, Герой України, борець за незалежність України у XX столітті.
Для кращого пізнання цієї легендарної постаті часів боротьби за відновлення незалежності України 1988—1991 років та українського державотворення в 1990-ті роки корисними будуть спогади (запис в 2007 році) двох його соратників, рухівців із Чернігівщини, борців за незалежність України у XX столітті, які на жаль, вже відійшли у засвіти: Валерія САРАНИ (1947—2018) і Олександра КОТЕНКА (1949—2008).
Валерій Сарана, громадський діяч, один із засновників і голова Чернігівської крайової організації Руху за перебудову (1990—1992), член оргкомітету Установчого з’їзду Народного Руху України (1989), довірена особа кандидата в Президенти України В. Чорновола по Чернігівській області (1991), заступник голови Чернігівської обласної адміністрації з гуманітарних питань (1992—1994), керівник апарату фракції НРУ у Верховній Раді (1996—1997), знав В'ячеслава Максимовича дуже добре: «Він був надзвичайно потужною енергетично людиною – якби я був змерз, то коло нього б зігрівся... Але мене захоплювала в ньому надзвичайна порядність».
ВІН ТАК РОЗПОВІВ ПРО ЧОРНОВОЛА: «Вперше побачив його на I з’їзді Народного руху України [8—10 вересня 1989 р. – С.Б.] за перебудову, коли у вестибюлі будинку культури Київського політехнічного інституту, де проходив форум, пронеслось: «Чорновіл, Чорновіл!». Делегати щільним колом оточили худенького, невисокого на зріст чоловіка з досить довгим волоссям і вусами, який активно жестикулюючи відповідав на питання присутніх.
Наше особисте знайомство відбулося дещо пізніше у Львові, куди я приїхав у справах Чернігівської крайової організації РУХу. Нас познайомив з В’ячеславом Чорноволом, щойно обраним головою Львівської обласної ради, Михайло Бойчишин (мій друг, нині, на жаль, покійний, який на той час був одним із лідерів Львівського РУХу, і після перших демократичних виборів був обраний головою Шевченківської районної ради міста Львова). Я зараз не пам’ятаю деталі тієї нашої розмови, бо пройшло багато часу, але в основному розмова точилася навколо політичної ситуації на Чернігівщині, та розбудови організаційних структур РУХу.
У подальшому у мене було ще декілька зустрічей з В. Чорноволом. Добре запам’яталось спілкування з В. Чорноволом, коли він їздив Чернігівщиною з агітаційної програмою під час виборів Першого Президента України. У ході виборчої компанії В. Чорновіл об’їздив всі області України. Я був довіреною особою кандидата в Президенти України В. Чорновола по Чернігівській області.
Крайова організація НРУ організувала Чорноволу ряд зустрічей в містах і селах області. Моїм обов’язком було представлення кандидата, ознайомлення з його біографією та головування під час спілкування з виборцями. Виступи В. Чорновола були динамічні, сповнені енергії та логічно вибудовані і нікого не залишали байдужими. Та найчастіше, практично з ранку до вечора, спілкувався з Чорноволом, коли у період з лютого 1997 по травень 1997 р. очолював апарат фракції НРУ у Верховній Раді України. У цей час ми готували документи для плідної роботи фракції: забезпечували депутатів нормативними документами та інформаційно-аналітичними матеріалами, займались підготовкою законопроектів тощо.
Він був людиною надзвичайно динамічною та енергійною. Мабуть, саме завдяки його енергії та організаційним здібностям фракція, не дивлячись на свою порівняно невелику чисельність, була дуже впливовою. Я і нині не перестаю дивуватись, як цей чоловік все встигав: і редагувати газету «Час», і керувати фракцією та партією, і бути в курсі всіх політичних, літературних та мистецьких подій. Глибоко переконаний, що загибель В.Чорновола – величезна втрата для України».
У НЕВЕЛИЧКОМУ СПОГАДІ, який залишив Олександр Котенко, голова чернігівського осередку Української Гельсінської Спілки (1989—1991), один із засновників Чернігівської організації РУХу, делегат Установчого з’їзду Народного Руху України, секретар координаційної ради, співголова Чернігівської крайової організації РУХу за перебудову (з 2 лютого по 6 жовтня 1990 р.), член Української республіканської партії, ДІЗНАЄМОСЯ: «На жаль, мені не довелось часто зустрічатись з В’ячеславом Максимовичем особисто. Найбільш часто я спілкувався з ним упродовж 1989 року в Києві. В той час я був представником від Чернігівщини у Комітеті з організації I Всеукраїнського з’їзду НРУ. Ми збиралися здебільшого на приватних квартирах. Завжди на цих зустрічах був присутній В’ячеслав Чорновіл. Моє перше враження: людина дуже енергійна, рухлива. Розмовляв він дуже швидко, але це був не той випадок, коли слова йдуть попереду думок, навпаки – слова часто не встигали «наздоганяти» думки та ідеї В. Чорновола.
То був надзвичайно складний період в історії РУХу, який тільки-но народився, ще не став організаційно на ноги. Тому було дуже важливо якнайшвидше провести I з’їзд НРУ, але комуністична антиукраїнська влада на чолі з В. Щербицьким заборонила надавати приміщення для проведення зібрання. Тоді В’ячеслав Максимович терміново з’їздив до Вільнюсу, де через «Саюдіс» домовився, що I з’їзд Руху пройде у столиці Литви. В той же час велись перемовини з секретарем ЦК КПУ з ідеології Л.М. Кравчуком про надання приміщення у Києві. Влада коливалась і ніяк не могла прийняти остаточне рішення. Тому Чорновіл був готовий ще раз їхати у Вільнюс, щоб узгодити це питання. Він буквально заряджав нас своєю енергією. «З’їзд будь-що треба провести у Києві!» – повторював він.
В’ячеслав Максимович, та й всі ми розуміли важливість проведення такого з’їзду саме в Україні. У в тому, що I з’їзд Народного Руху України успішно пройшов у Києві – у великій мірі заслуга В. Чорновола. Тому що без його енергії та організаторських здібностей підготовити та провести у такий короткий термін цей дуже важливий для долі України з’їзд було б неможливо. Багато він допомагав цінними порадами нам, представникам областей.
З плином часу ті чи інші постаті в історії падають, забуваються або стають великими. Певен, що справжнє значення постаті В.М. Чорновола для історії України, здобуття нею Незалежності в повній мірі буде оцінено нашими нащадками. А зараз ми можемо тільки схилити голови перед всеперемагаючим Духом цієї Людини».
Країна пам’ятає і шанує свого Героя. Так, за попередніми підрахунками відомого чернігівського дослідника, борця за незалежність України у XX столітті Сергія Соломахи, станом на початок грудня 2024 року в Чернігівській області на честь В’ячеслава Чорновола названі вулиці 19 населених пунктів, серед яких і найбільші міста — Чернігів, Ніжин, Прилуки.
Автор висловлює вдячність Музею боротьби за відновлення незалежності України на Чернігівщині за допомогу в підготовці цього допису.
Сергій Бутко, співробітник Українського інституту національної пам’яті
СВІТЛИНИ:
1 – В’ячеслав Чорновіл.
2 – Різдвяна вітальна листівка В’ячеслава Чорновола Левку Лук’яненку, 15 грудня 1978 р.
3, 4 – Виступ В. Чорновола на Установчому з’їзді Народного Руху України в 1989 р.: світлина з дарчим підписом довіреній особі кандидата в Президенти України В’ячеслава Чорновола у Чернігівській області Валерію Сарані.
5 – Передвиборча зустріч кандидата на посаду Президента України В.Чорновола з виборцями Чернігова. Присутні довірена особа кандидата в Президенти України М. Бойчишин і довірена особа кандидата в Президенти України у Чернігівській області В.Сарана. Чернігів, Палац культури хіміків (тепер Міський палац культури), 1991 р.
6 – В. Чорновіл у Чернігові на обласній конференції Народного руху України. На фото: (зліва направо) Олексій Пій, член Руху (прізвище не з’ясоване), Віктор Лабазов, Челенко, В’ячеслав Чорновіл, Володимир Максимонько, Володимир Опришко. Біля будинку обласного товариства «Знання» (тепер Апеляційний суд Чернігівської області), 23 лютого 1999 р.
«Дай Боже нам любити Україну понад усе сьогодні – маючи, щоб не довелося гірко любити її, втративши. Настав час великого вибору: або єдність і перемога та шлях до світла, або поразка, ганьба і знову довга дорога до волі»
«Якби мене запитали, чи жалкую я за тим, як склалося моє життя, про відсиджені 15 років, я б відповів: анітрохи. І якби довелося починати все спочатку та вибирати, я б обрав життя, яке прожив». В’ячеслав ЧОРНОВІЛ
87 років тому, тобто 24 грудня 1937 року, народився у селі Єрки на Черкащині В’ячеслав Чорновіл, державний, громадський, політичний діяч, журналіст, народний депутат України I—III скликань, один із лідерів українського правозахисного руху, політв’язень (17 років неволі), багаторічний лідер Народного Руху України, Герой України, борець за незалежність України у XX столітті.
Для кращого пізнання цієї легендарної постаті часів боротьби за відновлення незалежності України 1988—1991 років та українського державотворення в 1990-ті роки корисними будуть спогади (запис в 2007 році) двох його соратників, рухівців із Чернігівщини, борців за незалежність України у XX столітті, які на жаль, вже відійшли у засвіти: Валерія САРАНИ (1947—2018) і Олександра КОТЕНКА (1949—2008).
Валерій Сарана, громадський діяч, один із засновників і голова Чернігівської крайової організації Руху за перебудову (1990—1992), член оргкомітету Установчого з’їзду Народного Руху України (1989), довірена особа кандидата в Президенти України В. Чорновола по Чернігівській області (1991), заступник голови Чернігівської обласної адміністрації з гуманітарних питань (1992—1994), керівник апарату фракції НРУ у Верховній Раді (1996—1997), знав В'ячеслава Максимовича дуже добре: «Він був надзвичайно потужною енергетично людиною – якби я був змерз, то коло нього б зігрівся... Але мене захоплювала в ньому надзвичайна порядність».
ВІН ТАК РОЗПОВІВ ПРО ЧОРНОВОЛА: «Вперше побачив його на I з’їзді Народного руху України [8—10 вересня 1989 р. – С.Б.] за перебудову, коли у вестибюлі будинку культури Київського політехнічного інституту, де проходив форум, пронеслось: «Чорновіл, Чорновіл!». Делегати щільним колом оточили худенького, невисокого на зріст чоловіка з досить довгим волоссям і вусами, який активно жестикулюючи відповідав на питання присутніх.
Наше особисте знайомство відбулося дещо пізніше у Львові, куди я приїхав у справах Чернігівської крайової організації РУХу. Нас познайомив з В’ячеславом Чорноволом, щойно обраним головою Львівської обласної ради, Михайло Бойчишин (мій друг, нині, на жаль, покійний, який на той час був одним із лідерів Львівського РУХу, і після перших демократичних виборів був обраний головою Шевченківської районної ради міста Львова). Я зараз не пам’ятаю деталі тієї нашої розмови, бо пройшло багато часу, але в основному розмова точилася навколо політичної ситуації на Чернігівщині, та розбудови організаційних структур РУХу.
У подальшому у мене було ще декілька зустрічей з В. Чорноволом. Добре запам’яталось спілкування з В. Чорноволом, коли він їздив Чернігівщиною з агітаційної програмою під час виборів Першого Президента України. У ході виборчої компанії В. Чорновіл об’їздив всі області України. Я був довіреною особою кандидата в Президенти України В. Чорновола по Чернігівській області.
Крайова організація НРУ організувала Чорноволу ряд зустрічей в містах і селах області. Моїм обов’язком було представлення кандидата, ознайомлення з його біографією та головування під час спілкування з виборцями. Виступи В. Чорновола були динамічні, сповнені енергії та логічно вибудовані і нікого не залишали байдужими. Та найчастіше, практично з ранку до вечора, спілкувався з Чорноволом, коли у період з лютого 1997 по травень 1997 р. очолював апарат фракції НРУ у Верховній Раді України. У цей час ми готували документи для плідної роботи фракції: забезпечували депутатів нормативними документами та інформаційно-аналітичними матеріалами, займались підготовкою законопроектів тощо.
Він був людиною надзвичайно динамічною та енергійною. Мабуть, саме завдяки його енергії та організаційним здібностям фракція, не дивлячись на свою порівняно невелику чисельність, була дуже впливовою. Я і нині не перестаю дивуватись, як цей чоловік все встигав: і редагувати газету «Час», і керувати фракцією та партією, і бути в курсі всіх політичних, літературних та мистецьких подій. Глибоко переконаний, що загибель В.Чорновола – величезна втрата для України».
У НЕВЕЛИЧКОМУ СПОГАДІ, який залишив Олександр Котенко, голова чернігівського осередку Української Гельсінської Спілки (1989—1991), один із засновників Чернігівської організації РУХу, делегат Установчого з’їзду Народного Руху України, секретар координаційної ради, співголова Чернігівської крайової організації РУХу за перебудову (з 2 лютого по 6 жовтня 1990 р.), член Української республіканської партії, ДІЗНАЄМОСЯ: «На жаль, мені не довелось часто зустрічатись з В’ячеславом Максимовичем особисто. Найбільш часто я спілкувався з ним упродовж 1989 року в Києві. В той час я був представником від Чернігівщини у Комітеті з організації I Всеукраїнського з’їзду НРУ. Ми збиралися здебільшого на приватних квартирах. Завжди на цих зустрічах був присутній В’ячеслав Чорновіл. Моє перше враження: людина дуже енергійна, рухлива. Розмовляв він дуже швидко, але це був не той випадок, коли слова йдуть попереду думок, навпаки – слова часто не встигали «наздоганяти» думки та ідеї В. Чорновола.
То був надзвичайно складний період в історії РУХу, який тільки-но народився, ще не став організаційно на ноги. Тому було дуже важливо якнайшвидше провести I з’їзд НРУ, але комуністична антиукраїнська влада на чолі з В. Щербицьким заборонила надавати приміщення для проведення зібрання. Тоді В’ячеслав Максимович терміново з’їздив до Вільнюсу, де через «Саюдіс» домовився, що I з’їзд Руху пройде у столиці Литви. В той же час велись перемовини з секретарем ЦК КПУ з ідеології Л.М. Кравчуком про надання приміщення у Києві. Влада коливалась і ніяк не могла прийняти остаточне рішення. Тому Чорновіл був готовий ще раз їхати у Вільнюс, щоб узгодити це питання. Він буквально заряджав нас своєю енергією. «З’їзд будь-що треба провести у Києві!» – повторював він.
В’ячеслав Максимович, та й всі ми розуміли важливість проведення такого з’їзду саме в Україні. У в тому, що I з’їзд Народного Руху України успішно пройшов у Києві – у великій мірі заслуга В. Чорновола. Тому що без його енергії та організаторських здібностей підготовити та провести у такий короткий термін цей дуже важливий для долі України з’їзд було б неможливо. Багато він допомагав цінними порадами нам, представникам областей.
З плином часу ті чи інші постаті в історії падають, забуваються або стають великими. Певен, що справжнє значення постаті В.М. Чорновола для історії України, здобуття нею Незалежності в повній мірі буде оцінено нашими нащадками. А зараз ми можемо тільки схилити голови перед всеперемагаючим Духом цієї Людини».
Країна пам’ятає і шанує свого Героя. Так, за попередніми підрахунками відомого чернігівського дослідника, борця за незалежність України у XX столітті Сергія Соломахи, станом на початок грудня 2024 року в Чернігівській області на честь В’ячеслава Чорновола названі вулиці 19 населених пунктів, серед яких і найбільші міста — Чернігів, Ніжин, Прилуки.
Автор висловлює вдячність Музею боротьби за відновлення незалежності України на Чернігівщині за допомогу в підготовці цього допису.
Сергій Бутко, співробітник Українського інституту національної пам’яті
СВІТЛИНИ:
1 – В’ячеслав Чорновіл.
2 – Різдвяна вітальна листівка В’ячеслава Чорновола Левку Лук’яненку, 15 грудня 1978 р.
3, 4 – Виступ В. Чорновола на Установчому з’їзді Народного Руху України в 1989 р.: світлина з дарчим підписом довіреній особі кандидата в Президенти України В’ячеслава Чорновола у Чернігівській області Валерію Сарані.
5 – Передвиборча зустріч кандидата на посаду Президента України В.Чорновола з виборцями Чернігова. Присутні довірена особа кандидата в Президенти України М. Бойчишин і довірена особа кандидата в Президенти України у Чернігівській області В.Сарана. Чернігів, Палац культури хіміків (тепер Міський палац культури), 1991 р.
6 – В. Чорновіл у Чернігові на обласній конференції Народного руху України. На фото: (зліва направо) Олексій Пій, член Руху (прізвище не з’ясоване), Віктор Лабазов, Челенко, В’ячеслав Чорновіл, Володимир Максимонько, Володимир Опришко. Біля будинку обласного товариства «Знання» (тепер Апеляційний суд Чернігівської області), 23 лютого 1999 р.
Теґі:
