Спалений Ніжин як символ російсько-української дружби та братерства
21 вересня минуло 350 років з дня спалення московськими військами козацького полкового містечка Ніжин.
«Українсько-московські державні контакти XVII-XVIII століть були далеко не дружніми, а навіть ворожими, – пише науковий співробітник Ніжинського краєзнавчого музею імені Івана Спаського Роман Желєзко. – Усупереч пропагованій Радянським Союзом нерозривній дружбі та спільній історії українського та російського народів, у ІІ половині XVII століття Гетьманщина мала дві кровопролитні війни з Московським царством за свою незалежність, що відбулись у 1658-1659 роках та в 1668 році».
За словами науковця, українська Національно-визвольна революція 1648-1657 років звільнила український народ від кріпацтва й відробітків та дарувала особисту волю. Тож для українських козаків та селян було неприйнятно, аби чужі московські порядки замінили польський гніт, який вони повалили ціною десятків тисяч життів. Тому, захищаючи державні та національні інтереси, продовжуючи процес боротьби за українську державність, українці знову стали до зброї, тепер проти московської агресії. В низці міст Гетьманщини, в тому числі в Ніжині, почалися побиття московських чиновників, воєвод та стрільців, які з 1659 року базувалися в замках полкових центрів.
«22 січня 1668 року ніжинський полковник Артем Мартинович вводить козаків Батуринської, Конотопської, Новомлинської, Кролевецької, Глухівської та Веркіївської сотень на територію Старого міста і Нового міста (правий берег річки Остер) й починає підготовку до штурму ніжинського замку, – відтворює тогочасні події науковець. – Ніжинські козаки розкопали Покровський земляний вал, загатили замковий рів соломою та деревом, розпочали підкопи під вежею Веселухою (район сучасної вулиці Покровської). Укріплення московських стрільців регулярно обстрілювалися з полкових гармат. Досить швидко війська воєводи московського Івана Ржевського почали відчувати проблеми нестачі харчів, ліків та озброєння».
Проте, усупереч всьому, ніжинські козаки Артема Мартиновича не змогли захопити ніжинський замок. За свідченнями конюха Лазаря Барановича – Якова Хапчинського, – у ході боїв під Ніжином загинули 2,5 тисячі ніжинських козаків.
«Починаючи з другої декади лютого 1668 року активність українсько-московських боїв у Ніжині пішла на спад, – пише Роман Желєзко. – Козаки полковника Мартиновича перейшли до здійснення поодиноких нічних приступів замку, на що московські стрільці відповідали власними вилазками на територію дерев’яного Старого міста та передмість з метою підпалу будинків ніжинців. 25-26 квітня 1668 року московські стрільці спалили дерев’яну Покровську церкву. У ході приступу ніжинські козаки зайняли приміщення храму, намагаючись використати його вежу для обстрілу стрільців Ржевського. У відповідь московити, які понесли в тому бою значні втрати, підпалили церкву разом з козаками».
Окремої уваги заслуговує той факт, що за спалення православного храму стрільці Григорій Михайлов та Семен Яковлєв отримали від воєводи пожалування в один московський руб – таке воно, московське розуміння християнської віри.
Військова фортуна відвернулася від Ніжинського козацького полку. Московські стрільці, за допомоги ніжинських міщан та духовенства, змогли витримати більш ніж піврічну облогу.
«У кінці серпня 1668 року до Ніжина підійшла армія командувача московських військ князя Григорія Ромодановського, – пише науковець Роман Желєзко. – Залишені без полковника Артема Мартиновича, який втік на правий берег Дніпра, і розуміючи чисельну військову перевагу московитів, ніжинські козаки вирішили здати місто без бою!».
Так, 30 серпня 1668 року козаки знімають облогу з ніжинського замку та відступають до укріпленої мурами Носівки. 11 (21) вересня 1668 року війська московського князя захопили місто, піддавши його дерев’яні передмістя пожежі. Автор Чернігівського літопису, зважаючи на масштаб пожежі міста, так описав цю подію: «Москва Ніжин ввесь спалила». Стрільці пограбували не лише залишені речі козаків та міщан, а й Ветхівський Красноострівський монастир і церкви Ніжина, забравши різні церковні речі, дзвони, книги та ікони, які пізніше продали, а зароблені гроші «проїли та пропили».
Мешканці, які не врятувалися втечею, були взяті московитами в полон та розкидані по боярських угіддях Брянська, Путивля, Севська та інших міст. Вогонь знищив більшість будинків ніжинців. Так, практично все своє майно втратили ніжинський бургомістр Яків Бутенко та райця Гаврило Підкупний, що не мали навіть коштів викупити своїх жінок і дітей з московського полону.
Показовий факт, який описує Дмитро Дорошенко у своїй книзі «Гетьман Петро Дорошенко: огляд його життя і політичної діяльності», виданій у 1985 році в США: «Мешканці Ніжина разом із козацькою залогою покинули місто, і Ромадановський сплюндрував його і спалив, причому москалі кололи навіть немовлят у колисках».
Тобто після того, як духовенство і міщани допомогли московитам, ті спалили їхнє місто і зарізали їхніх дітей.
Віталій Назаренко
«Українсько-московські державні контакти XVII-XVIII століть були далеко не дружніми, а навіть ворожими, – пише науковий співробітник Ніжинського краєзнавчого музею імені Івана Спаського Роман Желєзко. – Усупереч пропагованій Радянським Союзом нерозривній дружбі та спільній історії українського та російського народів, у ІІ половині XVII століття Гетьманщина мала дві кровопролитні війни з Московським царством за свою незалежність, що відбулись у 1658-1659 роках та в 1668 році».
За словами науковця, українська Національно-визвольна революція 1648-1657 років звільнила український народ від кріпацтва й відробітків та дарувала особисту волю. Тож для українських козаків та селян було неприйнятно, аби чужі московські порядки замінили польський гніт, який вони повалили ціною десятків тисяч життів. Тому, захищаючи державні та національні інтереси, продовжуючи процес боротьби за українську державність, українці знову стали до зброї, тепер проти московської агресії. В низці міст Гетьманщини, в тому числі в Ніжині, почалися побиття московських чиновників, воєвод та стрільців, які з 1659 року базувалися в замках полкових центрів.
«22 січня 1668 року ніжинський полковник Артем Мартинович вводить козаків Батуринської, Конотопської, Новомлинської, Кролевецької, Глухівської та Веркіївської сотень на територію Старого міста і Нового міста (правий берег річки Остер) й починає підготовку до штурму ніжинського замку, – відтворює тогочасні події науковець. – Ніжинські козаки розкопали Покровський земляний вал, загатили замковий рів соломою та деревом, розпочали підкопи під вежею Веселухою (район сучасної вулиці Покровської). Укріплення московських стрільців регулярно обстрілювалися з полкових гармат. Досить швидко війська воєводи московського Івана Ржевського почали відчувати проблеми нестачі харчів, ліків та озброєння».
Проте, усупереч всьому, ніжинські козаки Артема Мартиновича не змогли захопити ніжинський замок. За свідченнями конюха Лазаря Барановича – Якова Хапчинського, – у ході боїв під Ніжином загинули 2,5 тисячі ніжинських козаків.
«Починаючи з другої декади лютого 1668 року активність українсько-московських боїв у Ніжині пішла на спад, – пише Роман Желєзко. – Козаки полковника Мартиновича перейшли до здійснення поодиноких нічних приступів замку, на що московські стрільці відповідали власними вилазками на територію дерев’яного Старого міста та передмість з метою підпалу будинків ніжинців. 25-26 квітня 1668 року московські стрільці спалили дерев’яну Покровську церкву. У ході приступу ніжинські козаки зайняли приміщення храму, намагаючись використати його вежу для обстрілу стрільців Ржевського. У відповідь московити, які понесли в тому бою значні втрати, підпалили церкву разом з козаками».
Окремої уваги заслуговує той факт, що за спалення православного храму стрільці Григорій Михайлов та Семен Яковлєв отримали від воєводи пожалування в один московський руб – таке воно, московське розуміння християнської віри.
Військова фортуна відвернулася від Ніжинського козацького полку. Московські стрільці, за допомоги ніжинських міщан та духовенства, змогли витримати більш ніж піврічну облогу.
«У кінці серпня 1668 року до Ніжина підійшла армія командувача московських військ князя Григорія Ромодановського, – пише науковець Роман Желєзко. – Залишені без полковника Артема Мартиновича, який втік на правий берег Дніпра, і розуміючи чисельну військову перевагу московитів, ніжинські козаки вирішили здати місто без бою!».
Так, 30 серпня 1668 року козаки знімають облогу з ніжинського замку та відступають до укріпленої мурами Носівки. 11 (21) вересня 1668 року війська московського князя захопили місто, піддавши його дерев’яні передмістя пожежі. Автор Чернігівського літопису, зважаючи на масштаб пожежі міста, так описав цю подію: «Москва Ніжин ввесь спалила». Стрільці пограбували не лише залишені речі козаків та міщан, а й Ветхівський Красноострівський монастир і церкви Ніжина, забравши різні церковні речі, дзвони, книги та ікони, які пізніше продали, а зароблені гроші «проїли та пропили».
Мешканці, які не врятувалися втечею, були взяті московитами в полон та розкидані по боярських угіддях Брянська, Путивля, Севська та інших міст. Вогонь знищив більшість будинків ніжинців. Так, практично все своє майно втратили ніжинський бургомістр Яків Бутенко та райця Гаврило Підкупний, що не мали навіть коштів викупити своїх жінок і дітей з московського полону.
Показовий факт, який описує Дмитро Дорошенко у своїй книзі «Гетьман Петро Дорошенко: огляд його життя і політичної діяльності», виданій у 1985 році в США: «Мешканці Ніжина разом із козацькою залогою покинули місто, і Ромадановський сплюндрував його і спалив, причому москалі кололи навіть немовлят у колисках».
Тобто після того, як духовенство і міщани допомогли московитам, ті спалили їхнє місто і зарізали їхніх дітей.
Віталій Назаренко
Теґі:
