7 жовтня 2013 р. Вчена рада Центру пам’яткознавства НАН України і УТОПІК ухвалила створити у структурі вказаної академічної установи Північно-Східне регіональне відділення. Цим рішенням було підтримане клопотання зборів ініціативної групи з майже двадцяти професійних науковців і аматорів – дослідників старожитностей Північно-Дніпровського Лівобережжя. Представники дослідницьких центрів сучасних Чернігівської та Сумської областей, зокрема Батурина, Глухова, Ніжина, Чернігова, кілька науковців із Києва, проаналізувавши сучасний стан досліджень об’єктів національної культурної спадщини України, що знаходяться на території Північно-Східного (Чернігівського) Полісся, Західної Сіверщини, Північної Полтавщини, а також культурно й історично пов’язаних із Україною порубіжних Східної Сіверщини та Стародубщини, дійшли висновку про необхідність саме такої інституалізації подальшого пам’яткознавчого і музеєзнавчого вивчення означеного регіону.
Вибір на користь Центру пам’яткознавства НАН України і УТОПІК не випадковий. Адже в його структурі впродовж тривалого часу вже існують чотири подібні регіональні відділення. Досвід їх діяльності засвідчує, що ці утворення, являючись по суті, автономним відокремленим підрозділом академічної науково-дослідної установи в певному регіоні, з одного боку орієнтуються на вивчення місцевих старожитностей, але водночас здійснюють це в межах планових академічних програм, які – у свою чергу – безпосередньо пов’язані із загальнодержавними програмами вивчення, охорони та збереження національної культурної спадщини. Також варто додати, що робота всіх регіональних відділень Центру пам’яткознавства НАН України і УТОПІК практично стовідсотково здійснюються на громадських засадах.
Координаційним центром новоствореної організації визначено м. Ніжин Чернігівської області. І це також не випадково. Важливим аргументом такого вибору стало, без сумніву, географічне розташування Ніжина: оптимальне комунікаційне сполучення із різними центрами Чернігово-Сіверщини і, водночас, зручний зв’язок зі столицею, де розташований, власне, Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК. Проте цей крок також став визнанням накопиченого як дослідницького, так і організаційного досвіду ніжинських науковців. Адже впродовж останніх кількох років у сфері вивчення й охорони пам’яток кількома професійними дослідниками, посилився інтерес до культурної спадщини міста серед місцевих дослідників-аматорів; результати пам’яткознавчих і музеєзнавчих студій друкуються в спеціалізованих, в т.ч. виданих у Ніжині, наукових виданнях (серед останніх – фахове видання з історичних наук «Ніжинська старовина» та науково-популярна газета «Ніжинські старожитності»); можна говорити про вже традиційні Спаські читання, де апробуються й актуалізуються результати досліджень останніх років історико-культурної спадщини саме Північно-Східної України. І, врешті, результати таких досліджень вже перейшли в практичну пам’яткоохоронну площину – створено й затверджено історико-архітектурний опорний план Ніжина, затверджені охоронні зони пам’яток, розроблено документацію до створення в Ніжині історико-архітектурного заповідника.
У чому вбачається сенс діяльності новоствореного відділення? Насамперед, у подальшому вивченні культурної спадщини Північно-Дніпровського Лівобережжя, оприлюднені результати таких досліджень й використанні їх при здійсненні консультаційної та практичної пам’яткоохоронної роботи. Звісно все це можна робити й без усякого організаційного оформлення. Але в межах такої організації і можливості ширші, і відповідальність вища. Координація власних наукових потуг між співробітниками – це шлях до якісно нового рівня вивчення пам’яток, що позначається, передусім, на використанні досвіду колег і обміну власним досвідом, застосуванні їх для вирішення прикладних завдань. Врешті-решт, навіть народна мудрість говорить, що гуртом і батька легше бити…
Загалом, подальша робота в межах новоствореної дослідної інституції вбачається копіткою й цікавою, і – що вкрай важливо! – суспільно корисною. Участь у роботі відділення – справа добровільна, заснована виключно на спільних наукових інтересах, а це значить – відкрита до співпраці (і ситуативної для реалізації якогось проекту, і постійної у якості співробітника) з іншими дослідниками старожитностей північно-східного регіону України. Але за неодмінних умов: бажання вивчати культурну спадщину, володіння належними професійними навичками й уміннями для такого вивчення та бути готовими застосовувати свої знання для її збереження й охорони.
І наостанок: варто зазначити, що після ліквідації науково-дослідної кафедри історії культури і мови в далекому 1930 р., що діяла впродовж 1920-х років у структурі Народного комісаріату освіти УСРР, в Ніжині до останнього часу окремої суто науково-дослідної установи (чи підрозділу загальнодержавної) не існувало, а з академічним статусом – й поготів. Розуміння цього накладає додаткову відповідальність за подальшу роботу Північно-Східного регіонального відділення Центру пам’яткознавства НАН України і УТОПІК, насамперед для автора даного повідомлення, якому випала честь бути призначеним його керівником.

Сергій Зозуля, старший науковий співробітник Центру пам’яткознавства НАН України і УТОПІК.
«Ніжинські старожитності», № 3-4 (11-12), липень-грудень, 2013 р.
Джерело: "Чернігів стародавній"