11 серпня в прес-центрі харківського ІА “STATUS QUO” відбулася прес-конференція, присвячена сумній даті: точно рік тому зник редактор газети «Новый стиль» Василь Климентьєв.
Гостями були голова громадської організації «Незалежна агенція журналістських розслідувань» Петро Матвієнко і член цієї організації Юрій Хомайко, співробітники «Нового стилю». Нагадаємо, ввчері 11 серпня 2010 року В. Климентьєв виїхав на чергове редакційне завдання і за кілька годин перестав виходити на зв’язок. На березі Печенізького водосховища у човні був знайдений мобільний телефон, в якому була SIM-карта Климентьєва. Пошуки за допомогою водолазів у водосховищі не дали результатів.
Петро Матвієнко сказав, що сьогодні – печальна річниця смерти Климентьєва й не треба використовувати евфемізм: «зникнення» – це було відомо одразу, бо правоохоронці – реалісти й дарма кримінальну справу за статтею «навмисне вбивство» відкривати би не стали (як він пояснив пізніше у відповідь на питання журналіста, дійти висновку, що Климентьєва нема серед живих, допомогла йому звичайна логіка). П. Матвієнко зазначив, що відразу розслідування справи пішло якимось дивним шляхом. Давати зараз особисті оцінки було б некоректно, треба лише згадати істину, що «дерево пізнається по плодах», але будь яка розсудлива людина скаже, що справа з серпня минулого року не просунулася ані на сантиметр, тому що з самого початку слідство пішло шляхом, на який його намагалися увести винуватці. Чого варте прочісування водоймища, в якому були задіяні сотні людей особистого складу, і напевне ж, той двомісячний захід став мабуть кілька міль! йонів гривень. Але вже тоді розважливі люди стверджували, що ц! е – явна «підстава», Климентьєва там не знайти, це повністю безглуздо. Слідство не звернуло увагу на ряд таких суттєвих моментів, як, наприклад: чий то все-таки човен? Знайшли телефон, який не належав Климентєву, але власника телефону можна було б знайти, бо кожен телефон має унікальний номер, так званий IMEI. Результат зараз, на жаль, тільки негативний. «Я є, фактично, постраждалим від цього негативного результату, від цього свавілля міліції. Я в жовтні наголошував, що мені загрожує небезпека. От ця небезпека була реалізована у вигляді трусу. Я був виключений з активного громадського життя на два місяці як мінімум. Всі мої особисті інформаційні дані потрапили до бази даних правоохоронних органів». Петро Матвієнко додав, що нічого ці труси не дали. Він також завважив: те, на чому він із колегами наголошував у серпні минулого року – вбивство Климентьєва пов’язано з його професійною діяльністю, – зараз визнано на найвищому рівні. Навіщо ж тоді було вигадувати цілу низку безглуздих ве! рсій і розпорошувати сили й час на їх розробку? Хотіли правоохоронці чи ні – можна лише гадати, – але дали час злочинцеві піти, затерти сліди.
Складалося враження, – зазначив Юрій Хомайко, що в перші тижні так званого розслідування правоохоронці були найбільше заклопотані тим, який має Агенція журналістських розслідувань і редакція газети «Новый стиль» компромат на тих чи інших діячів у правоохоронних органах. Звідти й переписування усіх телефонних контактів, і вилучення в Петра Матвієнка всієї бази даних у комп’ютері, й питання, які ставили правоохоронці, що на думку Ю. Хомайка, абсолютно не мають стосунку до справи. «Тому, коли кажуть, що спочатку було сорок томів у справі, потім п’ятдесят п’ять томів – в принципі, можна всілякою белетристикою записати і сто томів, і більше… Коли мені ті ж самі слідчі сталять запитання: „А як ви гадаєте, як було діло, а як на вашу думку, хто винний?“, я незмінно відповідаю їм, що я, в принципі, літератор, який працює! в різних жанрах, і якщо вони хочуть, я можу написати їм детек! тив, але це буде белетристика, а отримати відповідь на питання: „Як була справа і хто винний?“ можна лише в них». Міністр внутрішніх справ пан Могильов доповів президентові наприкінці липня, що серед резонансних справ і справу Климентьєва от-от буде розкрито, все в них вже, мовляв, „на гачку“. Ю. Хомайко порівняв розслідуванні справи Климентєва з подіями двадцятирічної давнини, коли розслідували справу про вбивство священика о. Олександра Меня: так само правоохоронні органи рапортували по інстанціях, що от-от, і навіть знаходили тих чи інших кандидатів на роль вбивць, але в решті решт з усього їхнього розслідування вийшов пшик. На жаль, існує велика тривога, що й цього разу ні до чого не призведе діяльність наших славетних «пінкертонів».
П. Матвієнко додав, що питання залишаються. Як, наприклад, після п’яти трусів і оглядів у помешканні Климентьєва, коли все робилося ретельно й фіксувалося на відео, пояснити, що шостого разу вже київські слідчі знайшли пістолета?! Не було проведено службового розслідування з цього приводу: що це –недбалість? Хто відповів за те, що він, Матвієнко, буває в Києві, дає прес-конференції, і з цієї причини в нього був проведений трус? П. Матвієнко порівняв справу Гонгадзе і справу Климентьєва, назвавши першу своєрідним майстер-класом, на якому злочинці вчились і отримані знання зараз, через десять років, застосували до Климентєва. Справа Климентьєва – це для них, фактично, іспит на отримання ліцензії безкарно вбивати, – сказав П. Матвієнко, – і вони цей іспит витримали. Він зазначив, що справа Климентьєва забувається. Після нового року жодної інформації в ЗМІ не з’являється, лише один-два інформаційні приводи, та й ті пов’язані із занепокоєнням наших закордонних колєґ з приводу бездіяльности правоохоронних органів у розслідуванні резонансних справ.
Після зникнення Климентьєва вийшло одне число газети «Новый стиль», але інтернет-версія весь час оновлювалася. Сьогодні, з невідомих причи! н, сайт газети заблокований. Чому так, співробітники «Нового с! тилю» ма ють намір з’ясувати.
На закінчення П. Матвієнко сказав: «Я хочу поставити запитання нам всім, як представникам суспільства, собі в тому числі: „Що, ми вибачили вбивство Климентьєва, забули?“ Я дуже часто згадував рядок Висоцького: Не забыть бы тогда, не простить бы и не потерять!». Він подякував журналістам за те, що вони прийшли на прес-конференцію, бо боявся, що ніхто не прийде, що дійсно, всі забули й пробачили.

P. S. Як повідомив 26 липня начальник Харківського міського управління міліції Микола Фоменко, у вивезенні Климентьєва в невідомому напрямку брав участь колишній міліціонер Андрій Козар, який зараз перебуває в розшуку (раніше він проходив у справі як свідок).

Підготував В. Бацунов
Джерело: Харківська правозахисна група