Священик, композитор, диригент, член Української Національної Ради ЗУНР Остап Нижанківський
1919, 22 травня – загинув Остап Йосипович Нижанківський, священик, композитор, диригент, член Української Національної Ради ЗУНР.
Народився 24 січня 1863-го у селі Малі Дідушичі на Львівщині в сім’ї священика. Закінчив Львівську духовну семінарію, склав іспит на вчителя музики в Празькій консерваторії.
У 1897-му, як священик у селі Довжанка на Тернопільщині, на виборах до австрійського парламенту підтримав Івана Франка, з яким приятелював, через що втратив парафію і був переведений до бідного села біля російського кордону.
Деякий час був священиком у селі Завадів біля Стрия, але більше прославився своїм музичним талантом.
Заснував перше в Галичині нотне музичне видавництво «Бібліотека музикальна» (1885), яку друкувало твори українських композиторів. Записував і опрацьовував народні пісні. Активно пропагував українське хорове мистецтво, засновник і диригент товариства «Боян» у Бережанах, Львові та Стрию. Автор популярних хорових творів на вірші Тараса Шевченка: «Наша дума, наша пісня», «Вітер в гаю нагинає», «Минулі літа», обробок народних пісень і колядок. Брав активну участь в організації Шевченківських концертів.
У селах, де очолював парафію, сприяв відкриттю філій «Просвіти». А в Завадові заснував першу в Галичині українську кооперативну молочарню, ініціював встановлення пам’ятника Тарасу Шевченку.
У 1918-1919 роках входив до складу Української Національної Ради ЗУНР, очолював повітовий комісаріат на Стрийщині. Заарештований поляками і розстріляний без суду у місті Стрий. Донос на нього із абсурдним звинуваченням у зберіганні зброї (за іншими даними – у підготовці повстання) написав один із провідників польського підпілля і політичний в’язень Ян Веркштайн, якому саме нова українська влада подарувала волю. Хоча селяни Завадова звинувачували у наклепі трьох односельчан, ополячених німців, яким Остап Нижанківський позичив гроші.
Як повідомляв очевидець: «Солдати вивели його за місто й при дорозі, яка веде на нове стрийське кладовище, … затримали його і повідомили, що він засуджений на смерть через розстріл… На мить у нечисленних очевидців з’явилась надія, коли за зникаючими силуетами священика і жовнірів мигнув силует галопуючого на коні офіцера, який гнав у напрямі провадженої жертви… Телеграма із Львова з наказом звільнити о. Остапа Нижанківського з-під варти прийшла до Стрия із запізненням. Остап Нижанківський прийняв смерть мужньо. Коли йому повідомили, що засуджений на розстріл, Остапові появилися в очах сльози, але зараз їх обтер і перехрестився. А коли кати запитали, чи зав’язувати йому очі, тупнув енергійно ногою і крикнув: «Стріляй!». Розлігся гук із чотирьох крісів [гвинтівка – С.Г.] – Остап Нижанківський повалився на землю».
Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам’яті
Народився 24 січня 1863-го у селі Малі Дідушичі на Львівщині в сім’ї священика. Закінчив Львівську духовну семінарію, склав іспит на вчителя музики в Празькій консерваторії.
У 1897-му, як священик у селі Довжанка на Тернопільщині, на виборах до австрійського парламенту підтримав Івана Франка, з яким приятелював, через що втратив парафію і був переведений до бідного села біля російського кордону.
Деякий час був священиком у селі Завадів біля Стрия, але більше прославився своїм музичним талантом.
Заснував перше в Галичині нотне музичне видавництво «Бібліотека музикальна» (1885), яку друкувало твори українських композиторів. Записував і опрацьовував народні пісні. Активно пропагував українське хорове мистецтво, засновник і диригент товариства «Боян» у Бережанах, Львові та Стрию. Автор популярних хорових творів на вірші Тараса Шевченка: «Наша дума, наша пісня», «Вітер в гаю нагинає», «Минулі літа», обробок народних пісень і колядок. Брав активну участь в організації Шевченківських концертів.
У селах, де очолював парафію, сприяв відкриттю філій «Просвіти». А в Завадові заснував першу в Галичині українську кооперативну молочарню, ініціював встановлення пам’ятника Тарасу Шевченку.
У 1918-1919 роках входив до складу Української Національної Ради ЗУНР, очолював повітовий комісаріат на Стрийщині. Заарештований поляками і розстріляний без суду у місті Стрий. Донос на нього із абсурдним звинуваченням у зберіганні зброї (за іншими даними – у підготовці повстання) написав один із провідників польського підпілля і політичний в’язень Ян Веркштайн, якому саме нова українська влада подарувала волю. Хоча селяни Завадова звинувачували у наклепі трьох односельчан, ополячених німців, яким Остап Нижанківський позичив гроші.
Як повідомляв очевидець: «Солдати вивели його за місто й при дорозі, яка веде на нове стрийське кладовище, … затримали його і повідомили, що він засуджений на смерть через розстріл… На мить у нечисленних очевидців з’явилась надія, коли за зникаючими силуетами священика і жовнірів мигнув силует галопуючого на коні офіцера, який гнав у напрямі провадженої жертви… Телеграма із Львова з наказом звільнити о. Остапа Нижанківського з-під варти прийшла до Стрия із запізненням. Остап Нижанківський прийняв смерть мужньо. Коли йому повідомили, що засуджений на розстріл, Остапові появилися в очах сльози, але зараз їх обтер і перехрестився. А коли кати запитали, чи зав’язувати йому очі, тупнув енергійно ногою і крикнув: «Стріляй!». Розлігся гук із чотирьох крісів [гвинтівка – С.Г.] – Остап Нижанківський повалився на землю».
Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам’яті
Теґі:
