У Києві шиють справу соціологів-шкідників - на допит у СБУ викликали цілу наукову рада академічного інституту, - пише Ольга Мусафірова в російській Новой Газете.
У Службу безпеки України викликали для дачі пояснень цілу вчену раду академічного інституту. У відповідь соціологи влаштували... презентацію двотомника "Українське суспільство. 20 років незалежності": раптом більше нічого такого їм досліджувати не накажуть? Євгену Івановичу Головасі, доктору філософських наук, заступнику директора Інституту соціології Академії наук України, журналісти зателефонували на мобільний, що називається, в урочний час. Євген Іванович якраз міряв кроками простір в будівлі Служби безпеки, поруч з "конторкою" чергового.
- На порядку написано: "Явка обов'язкова. У разі неявки без поважних причин можливий примусовий привід". Вже годину обіцяють: "За вами вийдуть!" І ніхто не виходить, - поскаржився Головаха. Здається, він готовий був просити пресу про сприяння. Ні, не в тому сенсі, щоб приїхали з телекамерами і "відбили" його, сивого, інтелігентного, улюбленого експерта на політичних ток-шоу, від слідчих. Навпаки - зробити так, щоб муки невідання швидше закінчилися. Щоб вже забрали, нарешті, "нагору" і допитали. Оскільки він, керівник і чоловік, з'явився першим. А слідом повинні піти по черзі колеги, серед них немало жінок, і вони дуже хвилюються...
Через пару днів скандальний випадок щосили обговорювався в ЗМІ, і особисто президент Янукович висловлював обурення з приводу непрофесійних дій Служби. Чого, мовляв, шановних науковців лякаєте, дуболоми?
Тут "органи" привідкрили завісу таємниці: розслідуємо розтрату, скоєну якимсь Центром адаптації державної служби до стандартів Європейського союзу і дочірнім підприємством Інституту соціології, Центром соціальних експертиз. Головаха з товаришами залучені як свідки. Додаткову підозру, думаю, викликав той факт, що навіть найбільш високооплачувана категорія працівників інституту, доктора наук, отримують не більше 3,5 тис. гривень платні (близько 430 доларів по курсу), і зараз їм в черговий раз урізали фінансування. Але соціологи продовжують ходити на роботу з бутербродами і термосами і регулярно чіплятися до людей з питаннями: "Куди спрямовані українці - на Захід чи на Схід? Як ви ставитеся до інститутів державної влади? А до "сильної руки"?" Потім за різними хитрими методиками аналізують, що відбувається з країною.
- Та що ж ви ще й очікували в "передбаннику", а не послали їх подалі, Євген Іванович? - Не витримав хтось із співрозмовників Головахи в черговому телевізійному ефірі. Розмова вже переключився на реальні версії виклику в СБУ: чи то в інституті "погано" підрахували рейтинги основних політичних гравців, чи то комусь з багатих респондентів сподобався особняк у тихому центрі, на вулиці Шовковичній, який через недогляд досі займають нищеброди-соціологи.
- Я змушував себе, але ... Генна пам'ять завадила.
На мить після слів Євгена Івановича, зазвичай такого уїдливо-дотепного, студія завмерла, як від удару чоботом в лице.

Радість від життя - не для українців
Інститут соціології - ровесник незалежності України. Починаючи з 1992 року, тут збирали різноманітну інформацію за допомогою репрезентативних вибірок, що представляють доросле населення країни. В 2001-м, в пору президентства Леоніда Кучми, інститут будував гігантські плани у зв'язку з указом Про розвиток соціологічної науки. Але промахнувся. Як і раніше в ціні залишалися лише опитування напередодні виборчих кампаній.
Проте в 2005 році інститут, першим у СНД, був підключений до Європейського соціального дослідження. І з тієї пори науковці, буквально на ентузіазмі, ділилися з колегами з Європи даними надзвичайної, десь навіть секретної важливості. Наприклад, про економічні реформи, що проводяться в Україні. Прошу знати: суспільство не підтримує ці реформи. І правляча еліта не в змозі переконати народ рухатися курсом, нею, елітою, розпропагованим.
Науковці стверджують: зараз, у порівнянні з 2005 роком, суспільна свідомість деградувала. За словами Євгена Головахи, за цей відрізок часу країни, які вийшли з соціалістичного табору і були схожі на Україну, за багатьма показниками наблизилися до найбільш розвинених держав. А Україна, навпаки, віддалилася. В чому справа? В установках на різні загальнолюдські цінності.
- Ми продовжимо відставати при будь зміні влади, - приголомшив Євген Іванович. - Дуже мало представлені цінності самореалізації, взаємопідтримки і гедонізму, тобто радості від життя. Їх не виховують. Українцям, як і раніше властивий консерватизм радянського зразка.

Час шахраїв і злодіїв
У лідерів партій немає причин любити соціологів. Якщо вірити вождям, то мільйони громадян в Україні давно і віддано стоять під їх прапорами. Дослідження ж показують: таких всього 1,5 мільйона - менше, ніж декларує своїх членів одна правляча Партія регіонів. Хоча, на думку Олександра Вишняка, доктора соціологічних наук, це далеко не найнижчий показник в Європі. І становленню багатопартійної демократії в Україні нічого не заважає - на відміну від української мови, на долю якої спекулюють перед кожними виборами.
- Тільки 18% молоді говорить виключно по-українськи, - зазначив Вишняк. - В поколінні їхніх бабусь і дідусів такий показник становить 42%. Вийшов результат, зворотний очікуваному: державна політика в цій сфері періодично велася, що називається, "через коліно". Переважна ж більшість громадян використовує і українську, і російську за потребою, в залежності від ситуації.
Тему настроїв і очікувань українців розвинула Олена Злобіна, доктор соціологічних наук. Лише 10,2% опитаних визнали всі зміни, що відбулися в Україні за 20 років, прогресивними, незважаючи на труднощі. 26,3% сказали: ціна змін виявилася невідповідною кінцевому результату. Майже стільки ж (23,4%) жалкували - треба було не ламати існуючий порядок, а удосконалювати його. І 19,3% прямо вказали на те, що їх цілком влаштовувало життя до перебудови.
- Але ми одночасно ставили тим же людям питання, як вони хотіли б жити. Практично половина (47,7%) негайно відповіла: так, як живуть у сучасному цивілізованому світі, - констатувала Злобіна. Однак додала, що кількість оптимістів, які вірять, що в країни хороше майбутнє, істотно скоротилася - з 56,4% в 2010 році до 35,5% в 2011-му. А 47,8% взагалі назвали цей часом шахраїв і злодіїв.

"Втомлені" наступають
Українське суспільство взагалі вражає поєднанням несумісних, здавалося б, рис.
За даними Тетяни Петрушиной, доктора соціологічних наук, у людей зберігається схвальне ставлення до розвитку приватного підприємництва та приватизації. Але приблизно третина хотіла б повернення до державної, планової економіки, а можливу купівлю-продаж землі не готові прийняти 52,2% населення.
- Настрої людей змінюються від ринкової ейфорії до масового розчарування, - зауважила Тетяна Олегівна. - І тому в минулому році тільки 15,3% громадян змогли назвати власне життя "нормальним". Половина населення (49%) сказала про досить складні умови, а 33,2% - про критично важкі. Зверніть увагу: ті, у кого життя "нормальне", чекають і в нинішньому році його подальшого поліпшення. У страждальників відчай наростає. А ті, що перебувають посередині розділилися приблизно порівну на оптимістів і песимістів. Небезпечна ситуація. Занадто багато українців вважає, що вони самостійно не здатні змінити власну долю.
Привид соціальних інтернет-революцій, на думку Наталії Костенко, доктора соціологічних наук, Україну потривожить не скоро.
- Суспільство несприйнятливе до радикальних змін в комунікаціях. Телебачення, радіо, друкована преса для нього - традиція, а використання електронних мереж залишається беcпрецедентно низьким для Європи: менше 20% дорослої аудиторії. Можна сказати, що інституційні ЗМІ майже безальтернативно "контролюють" всі групи населення.
Найбільший сегмент аудиторії, якій поставили запитання про сенс життя, склали "втомлені" - 38%. Втім, наголошується і розширення сегмента "за справедливість", де максимум претензій до держави і соціуму, а також надій, пов'язаних з демократичним розвитком країни.
- Від двох третин до трьох чвертей респондентів стабільно, з року в рік відповідають: їм не вистачає стабільності і порядку, виконання законів і впевненості в майбутньому. Майже для половини українського суспільства залишається як і раніше привабливою радянська система. У 2011 році 47,4% опитаних жалкували про розпад СРСР. А встановлення диктатури чи авторитарного режиму лякало лише 9,9% - такі дані навів Андрій Зоткін, кандидат соціологічних наук. І додав, що за весь час досліджень "страх сильної руки" ніколи не мав у країні значної соціальної основи.

В Україні підготовлено ґрунт для білоруського сценарію?

Джерело: Новая газета