Стан та обсяги вражень такі, що навіть за відносно спокійних умов неможливо швидко відновити життєзабезпечення міста.
Перша тиха ніч у місті над Десною — майже, бо з 31 березня на 1 квітня ординці все ж таки обстріляли один із житлових масивів... Але порівняно з часом, що минув після 24 лютого, було відносно спокійно. Особливо на тлі останніх трьох днів, коли ворог шаленів...

31 березня Збройні сили України звільнили Лукашівку та Слободу — важливі для контролю дороги на Київ та безпеки міста і села. Згодом чернігівці дізналися про ще кілька успіхів і нарешті почули офіційно — справді, рашисти відходять. Не зовсім зрозумілі їхні наступні наміри (можуть повернутися?), але станом на тепер тисячі одиниць бойової техніки орків залишають межі області.

Відомий журналіст Юрій Бутусов назвав події, які ми переживаємо, перемогою під Києвом. Вочевидь, російська орда відступає не сама по собі, а тому, що її плани були зірвані громадянами України: Збройними силами, теробороною, місцевими мешканцями, котрим відомо, що Чернігівщина — край партизанської слави. Тож поважна частка перемоги під Києвом — це оборона Чернігова, бойові дії навколо Ніжина, Прилук, інших населених пунктів. При цьому Чернігів та Оперативне командування «Північ» зіграли видатну роль, відтягнувши на себе чимало підрозділів і порушивши логістику орків. Було, зокрема, зірвано можливість синхронного підходу ворога до Києва одночасно з правого та лівого берегів Дніпра. Зрештою, головна мета рашистів виявилася для них тупиком.

Тихий ранок 1 квітня 2022 року в древній столиці Чернігово-Сіверщини виявився дощовим. Відповідно, людей на вулицях було мало, що разом створювало майже мирну картину — якби не перегороджені вулиці... Але насправді небезпека не минула — місто й надалі може зазнавати нападів як реактивних установок, так і ствольної артилерії.

Внаслідок попередніх обстрілів місто і навколишні села зазнали глибоких ран: рашисти перетворили на руїни цілі квартали садибної забудови, пошкодили чимало багатоповерхівок, постраждало кілька історичних будівель. Проте, мабуть, найголовніше зараз — ворог понищив критичну інфраструктуру.

Стан та обсяги вражень такі, що навіть за відносно спокійних умов неможливо швидко відновити життєзабезпечення міста. Майже немає електрогенерації, а лінії електропередач навколо знищені. Це означає, що нормального живлення не буде протягом невизначено тривалого часу. Зарадять становищу хіба що «веєрні» підключення, і то не скрізь. Тобто все, що пов'язано зі струмом, залишатиметься переважно мертвим.

Орки розгромили виробничі потужності гордості міста — «Чернігівводоканалу». Це сучасне комунальне підприємство, яке забезпечувало Чернігів якісною артезіанською водою. Ординці цілеспрямовано гатили по водозаборах та системі акумуляції води, понищивши їх. Тепер вибірково є лише технічна вода та водовозки. Вочевидь, питання теплопостачання не стоїть на порядку денному — поки що неможливо відновити. Та й нема кому — переважна більшість фахівців залишили місто. Між тим, позаду — чотири тижні в холодних квартирах, а попереду — щонайменше два. Рашисти попалили спеціальну комунальну техніку — її просто не вистачатиме для виконання необхідних функцій з обслуговування мешканців. Хіба що тимчасово в якомусь обсязі — невідомо скільки. А ще — зруйновані мости, що дуже ускладнює доставку вантажів. Це означає, що страждання міста не припинятимуться.

Чернігів, разом з навколишніми селами, фактично свідомо пожертвував собою заради захисту Києва. Тепер, коли інтенсивність бойових дій на Сіверському напрямку, вірогідно, зменшиться, чернігівці звертаються до столиці України і просять про допомогу — щоби ліквідувати гуманітарну катастрофу, відновивши забезпечення мінімальних потреб мешканців. А відбудовуватимемось уже разом.

Володимир БОЙКО, історик, Чернігів
Джерело: газета "День"