Збройні сили США завдали ракетного удару по авіабазі військ Асада у Сирії у відповідь на хімічну атаку асадівських сил у провінції Ідліб, жертвами якої стали мирні мешканці, в тому числі, й діти. Президент США Дональд Трамп підтвердив, що він надав наказ завдати прицільний удар по авіабазі в Сирії.

Після таких кроків стало очевидним, що Трамп намагається продемонструвати іншу поведінку, кардинально відмінну від поведінки його попередника — Барака Обами. Ще на початку цієї кризи він продовжував звинувачувати попередників, які завели ситуацію в Сирії у глухий кут, і, відповідно, він отримав її вже у дуже складній формі, коли нелегко прийняти якесь рішення. Трамп дав вказівку щодо нанесення ракетного удару, щоб, по-перше, підготувати заходи, які б могли радикально його відрізняти від попереднього президента США, а, по-друге, продемонструвати наміри нової американської адміністрації, не створюючи додаткової ескалації ситуації в Сирії.

Я маю сумніви щодо можливості проведення найближчим часом більш масштабних військових операцій, ніж просто таких ударів. Але навіть одні ці удари є демонстрацією вкрай серйозних намірів США. Це була демонстрація рішучості США, готовності йти далі в разі, якщо Башар Асад і його союзники відмовляться від подальших переговорів і займуть неконструктивну позицію в Раді безпеки ООН (я думаю, що Рада безпеки ООН буде і надалі використовуватися як інструмент). І тут важливий наступний момент — чи зможуть американці цими ударами змусити Росію не накладати вето на резолюцію? Перші заяви Путіна у відповідь на удар США по авіабазі в Сирії (про те, що це було порушенням суверенітету, втручанням у внутрішні справи, актом агресії тощо), свідчать про те, що Росія й надалі продовжуватиме стояти на своєму. В такому разі, удари США можуть повторюватися аж до створення free fly zone у Сирії (але це сценарій, який може розгортатися, а може і не розгортатися — це залежатиме від дій інших гравців).

Найважливішим в даній ситуації є повернення Америки на Близький Схід. Адже протягом останнього року Америка просто самоусунулася від проблем і події на Близькому Сході, що й посприяло перетворенню цього регіону на арену, де постійно правлять Росія та Іран. Завдяки бездіяльності Обами, Іран посилився у цьому регіоні багатократно.

Водночас, повернення Америки ставить питання про зіткнення з Іраном рано чи пізно, адже Іран посилився дуже сильно і в Сирії. Власне, режим Асада в Сирії тримається завдяки силовій підтримці Ірану. А також завдяки Росії.

У Путіна ці удари вже назвали «агресією під надуманим приводом». Це — звична російська риторика. Адже росіяни не можуть визнати, що Асад використав хімічну зброю, а вони нічого не зробили, аби його зупинити, бо, виходить, що тоді Росія не виконала угоду, яку уклала з американцями. Цього РФ визнати не може, тому Путін і розповідає про «надумані приводи».

Та чи може Москва задіяти в цій ситуації військові ресурси? – Ні. Політичні? – Також ні. Бо тоді Путін опиняється в ситуації, в якій йому складно зберегти обличчя. Москва надто багато вклала й інвестувала в цей конфлікт у Сирії та подала все як урочисте повернення Росії на Близький Схід… Але один раптовий удар США і «урочисте повернення», як у казці про Попелюшку перетворює «карету» на гарбуза.

Загалом, все виглядає так, що для Росії настають не дуже хороші часи.
Адже рішення про нанесення ракетного удару було прийнято Трампом дуже швидко. Коли рішення приймається повільно, існує можливість протидіяти йому, застосовувати якісь контрзаходи, підготувати компромісні рішення, вести закулісний діалог. А коли рішення ухвалюється швидко, немає часу на «дипломатичні» заходи. Все вирішує те, у кого «джага-джага» сильніша, більша і товща. І тут виходить, що явно не у Путіна…

Ігор Семиволос, директор Центру близькосхідних досліджень, УНІАН