Трамп відступав — і це були тактичні відступи, які не скасували саму стратегію — тільки під тиском обставин, громадської думки, настроїв союзників... Так було після хамських нападів Трампа та його віце-президента Джей Ді Венса на українського президента Володимира Зеленського, який прибув до Вашингтона для підписання горезвісної угоди про мінерали. Її, до речі, придумав все той же сенатор Ліндсі Грем, який намагався протиставити бізнес-інтересам оточення Трампа в Росії «інтерес» в Україні. Так сталося і з самим законом Грема, який міг розглядатися як передвиборчий козир в обставинах, коли багато потенційних виборців у США можуть підтримати Україну і виступати за більший тиск на Росію.
Але стратегічно Трамп все останнє десятиліття залишався людиною, яка тяжіла до взаєморозуміння з Путіним і відновлення економічних відносин з Росією. І у цього тяжіння можуть бути як об'єктивні, так і суб'єктивні причини. Трамп може сподіватися, нехай і безпідставно, що відновлення зв'язків з Москвою допоможе йому відірвати Росію від Китаю. Ну і, звичайно, питання особистої зацікавленості близьких президенту людей ніхто не скасував. Не випадково Стів Віткофф і Джаред Кушнер проводять стільки часу з путінським емісаром Кирилом Дмитрієвим — і в США, і в Росії.
Що буде з позицією Трампа далі, теж зрозуміло. Він знову відступить під впливом обставин, тиску громадської думки та конгресу, численних розслідувань, які почнуться вже наступного року в новому складі конгресу і обіцяють нам чимало сюрпризів. Він може знову збільшити продаж зброї в Україні і навіть запровадити санкції проти Росії. Але до останнього дня своєї політичної кар'єри — я б сказав, до свого останнього подиху — ця людина, яка вірить у перевагу грубої сили і важливість непомірного збагачення, залишатиметься прихильником і шанувальником того, хто уособлює обидва ці підходи.

Віталій Портников