У Чернігові історики обговорили політичні репресії часів радянського режиму
15 травня 2014 р. у Чернігові в обласному історичному музеї імені В.В. Тарновського проведено круглий стіл до Дня пам’яті жертв політичних репресій.
Організатори: Чернігівський обласний історичний музей імені В.В. Тарновського та Український інститут національної пам’яті за сприяння Департаменту культури і туризму, національностей та релігій та Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Чернігівської облдержадміністрації.
Під час відкриття заходу Сергій ЛАЄВСЬКИЙ, директор Чернігівського обласного історичного музею імені В.В. Тарновського і модератор круглого столу, привернув увагу на символічність його проведення в експозиційному залі, присвяченому Голодомору та «Великому терору» на теренах Чернігівщини. Так, саме тут знаходяться матеріали розкопок місця поховань розстріляних і закатованих чернігівців у 1937–1938 рр. у лісі біля с. Халявин Чернігівського району області. Він відзначив сумну актуальність цієї теми також і через діяльність терористів на сході країни та репресії в окупованому Криму.
Олександр ШТОКВИШ, науковий співробітник Українського інституту національної пам’яті, кандидат філософських наук, розповів про політичні репресії як явище суспільно-політичної історії України 1918–1980-х рр. Теоретичні положення про застосування терору і репресій як засобів державного управління суспільством у революційний період були викладені у працях більшовицьких вождів.
Практика застосування засад «диктатури пролетаріату» виявилася кривавою терористичною політикою щодо мільйонів людей, всіх верств населення, репресіями впродовж всього часу існування комуністичного режиму. За абсолютно неповними даними на основі архівних матеріалів СБУ підраховано, що в 1927–1990 рр. в Україні було заарештовано понад мільйон осіб (понад 50% – українці), них засуджені 545 тис. осіб, у тому числі розстріляно щонайменше 140 тис. людей. З кінця 1920-х і до початку 1950-х рр. з України депортовано 2,88 млн. розкуркулених селян.
Здійсненням керівництвом СРСР на чолі з Й.Сталіним нереалізованих планів часів царської Росії стала депортація кримських татар 18 травня 1944 р., наголосив Сергій БУТКО, представник Українського інституту національної пам’яті у Чернігівській області, науковий співробітник.
18 травня ц.р. Україна разом із кримськотатарським народом і цивілізованим світом відзначає 70-ті роковини цього злочину проти людяності. На його думку, Володимир В’ятрович, директор Українського інституту національної пам’яті, та всі співробітники Інституту, які беруть участь у проекті «Крим депортований», обґрунтовано вважають депортацію кримських татар актом геноциду. За підрахунками російських істориків з депортованих 191.044 кримських татар і 38.455 осіб неслов’янського населення (греки, вірмени та інші) й болгар з травня 1944 р. і до 1 жовтня 1948 р. померло 44.887 осіб, тобто майже 20% усіх жертв примусового довічного переселення.
Тамара ДЕМЧЕНКО, доцент Інституту історії, етнології та правознавства імені О. М. Лазаревського Чернігівського національного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка, кандидат історичних наук, зробила огляд наукових праць українських істориків останнього часу про державний терор та репресії в СРСР. Відзначив значний доробок наших дослідників, вона звернула увагу на гостру та вже застарілу проблему донесення знань про злочини комуністичного режиму до всього українського суспільства в доступній і популярній формі. Її підтримав С.Лаєвський та інші учасники заходу.
Олена ЛИСЕНКО, директор Комунального закладу «Пошукове Агентство по створенню науково-документальних серіалів «Книга Пам’яті» та «Реабілітовані історією» Чернігівської обласної ради, відмітила, що на Чернігівщині всі роки існування радянського режиму проводилися репресії, від яких постраждали всі верстви населення, люди всіх національностей. Вона зауважила, що складно точно встановити число репресованих. Так, у 1937–1938 р. під час т.з. «Великого терору» в області позасудовими «двійками» і «трійками» було приречено до розстрілів і ув’язнення разом 9.104 людини. Проте, в цей же час репресії проводилися і через судову систему. Тому число репресованих є набагато більшим.
Дослідниця підкреслила, що для повноцінного вивчення вченими, краєзнавцями всіх злочинів радянського режиму та його жертв необхідна зміна українського законодавства і доступ до російських архівів, які закриті тепер навіть для власних істориків.
Олександр ДОБРИЦЯ, ветеран КДБ, СБУ, відомий чернігівський історик і краєзнавець, привернув увагу до факту майже тотального непрофесіоналізму комуністичних чекістів. Їм легше було засудити людину до старти або ув’язнення, ніж розбиратися, проводити кропітку оперативну та слідчу роботу. На його думку, плановий характер репресій привів до того, що кати порушували навіть безмежні критерії визначення «ворогів» керівництвом СРСР.
Сергій ГОРОБЕЦЬ, науковий співробітник Українського інституту національної пам'яті, кандидат історичних наук, на прикладі дослідження керівних кадрів села Петрушин та всього Чернігівського району Чернігівської області в 1920–1930-х рр., показав цілеспрямовану політику комуністичної селекції – аморальної, жорстокої і готової виконати будь-які злочинні накази партійної номенклатури. Лідери народного протесту, що підтримали більшовицькі ідеї у 1917–1920 рр. і чиї прізвища були відомі не тільки в рідному селі, але й у волості, повіті, навіть цілій губернії, люди ідейні і принципові, всі вони за якихось 10 років опинилися поза справами – одних відтіснили внаслідок постійних партійних чисток, інші самі відійшли в бік, коли побачили у що перетворюються їхні колишні мрії. Відтак, на перші ролі повсюдно виходили пристосуванці і пройдисвіти, для яких не існувало нічого святого. Подібна «кадрова політика» була характерною для всіх владних ешелонів Чернігівщини.
Юрій СОКОЛОВ, онук безневинно репресованого військового, громадський діяч, депутат Новозаводської районної ради у м. Чернігові, вніс пропозицію вносити до чернігівського мартирологу репресованих комуністичним режимом не тільки уродженців області, а також осіб, які жили і загинули на Чернігівщині. Він запропонував використовувати створений за його ініціативи сайт і газету «Чернігівський листок» для оприлюднення інформації та досліджень про репресованих.
Ігор ЖИРНОВ, головний спеціаліст Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Чернігівської облдержадміністрації, поінформував про плани заходів з відзначення Дня пам’яті жертв політичних репресій в області. Головною подією 18 травня ц.р. стане традиційний жалобний захід біля Пам’ятного знаку на території Халявинської сільської ради Чернігівського району (20-й кілометр Гомельського шосе) за участю керівництва області, Чернігова і Чернігівського району.
Під час підбиття підсумків круглого столу Сергій ЛАЄВСЬКИЙ закликав колег активно продовжити дослідження та просвітницьку діяльність щодо трагічних сторінок історії України та Чернігівщини. Це не тільки історія та пам’ять, а також попередження злодіянь проти людяності сьогодні і в майбутньому.
Олександр Майшев, "Європейська Україна"
член Національної спілки журналістів України
Організатори: Чернігівський обласний історичний музей імені В.В. Тарновського та Український інститут національної пам’яті за сприяння Департаменту культури і туризму, національностей та релігій та Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Чернігівської облдержадміністрації.
Під час відкриття заходу Сергій ЛАЄВСЬКИЙ, директор Чернігівського обласного історичного музею імені В.В. Тарновського і модератор круглого столу, привернув увагу на символічність його проведення в експозиційному залі, присвяченому Голодомору та «Великому терору» на теренах Чернігівщини. Так, саме тут знаходяться матеріали розкопок місця поховань розстріляних і закатованих чернігівців у 1937–1938 рр. у лісі біля с. Халявин Чернігівського району області. Він відзначив сумну актуальність цієї теми також і через діяльність терористів на сході країни та репресії в окупованому Криму.
Олександр ШТОКВИШ, науковий співробітник Українського інституту національної пам’яті, кандидат філософських наук, розповів про політичні репресії як явище суспільно-політичної історії України 1918–1980-х рр. Теоретичні положення про застосування терору і репресій як засобів державного управління суспільством у революційний період були викладені у працях більшовицьких вождів.
Практика застосування засад «диктатури пролетаріату» виявилася кривавою терористичною політикою щодо мільйонів людей, всіх верств населення, репресіями впродовж всього часу існування комуністичного режиму. За абсолютно неповними даними на основі архівних матеріалів СБУ підраховано, що в 1927–1990 рр. в Україні було заарештовано понад мільйон осіб (понад 50% – українці), них засуджені 545 тис. осіб, у тому числі розстріляно щонайменше 140 тис. людей. З кінця 1920-х і до початку 1950-х рр. з України депортовано 2,88 млн. розкуркулених селян.
Здійсненням керівництвом СРСР на чолі з Й.Сталіним нереалізованих планів часів царської Росії стала депортація кримських татар 18 травня 1944 р., наголосив Сергій БУТКО, представник Українського інституту національної пам’яті у Чернігівській області, науковий співробітник.
18 травня ц.р. Україна разом із кримськотатарським народом і цивілізованим світом відзначає 70-ті роковини цього злочину проти людяності. На його думку, Володимир В’ятрович, директор Українського інституту національної пам’яті, та всі співробітники Інституту, які беруть участь у проекті «Крим депортований», обґрунтовано вважають депортацію кримських татар актом геноциду. За підрахунками російських істориків з депортованих 191.044 кримських татар і 38.455 осіб неслов’янського населення (греки, вірмени та інші) й болгар з травня 1944 р. і до 1 жовтня 1948 р. померло 44.887 осіб, тобто майже 20% усіх жертв примусового довічного переселення.
Тамара ДЕМЧЕНКО, доцент Інституту історії, етнології та правознавства імені О. М. Лазаревського Чернігівського національного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка, кандидат історичних наук, зробила огляд наукових праць українських істориків останнього часу про державний терор та репресії в СРСР. Відзначив значний доробок наших дослідників, вона звернула увагу на гостру та вже застарілу проблему донесення знань про злочини комуністичного режиму до всього українського суспільства в доступній і популярній формі. Її підтримав С.Лаєвський та інші учасники заходу.
Олена ЛИСЕНКО, директор Комунального закладу «Пошукове Агентство по створенню науково-документальних серіалів «Книга Пам’яті» та «Реабілітовані історією» Чернігівської обласної ради, відмітила, що на Чернігівщині всі роки існування радянського режиму проводилися репресії, від яких постраждали всі верстви населення, люди всіх національностей. Вона зауважила, що складно точно встановити число репресованих. Так, у 1937–1938 р. під час т.з. «Великого терору» в області позасудовими «двійками» і «трійками» було приречено до розстрілів і ув’язнення разом 9.104 людини. Проте, в цей же час репресії проводилися і через судову систему. Тому число репресованих є набагато більшим.
Дослідниця підкреслила, що для повноцінного вивчення вченими, краєзнавцями всіх злочинів радянського режиму та його жертв необхідна зміна українського законодавства і доступ до російських архівів, які закриті тепер навіть для власних істориків.
Олександр ДОБРИЦЯ, ветеран КДБ, СБУ, відомий чернігівський історик і краєзнавець, привернув увагу до факту майже тотального непрофесіоналізму комуністичних чекістів. Їм легше було засудити людину до старти або ув’язнення, ніж розбиратися, проводити кропітку оперативну та слідчу роботу. На його думку, плановий характер репресій привів до того, що кати порушували навіть безмежні критерії визначення «ворогів» керівництвом СРСР.
Сергій ГОРОБЕЦЬ, науковий співробітник Українського інституту національної пам'яті, кандидат історичних наук, на прикладі дослідження керівних кадрів села Петрушин та всього Чернігівського району Чернігівської області в 1920–1930-х рр., показав цілеспрямовану політику комуністичної селекції – аморальної, жорстокої і готової виконати будь-які злочинні накази партійної номенклатури. Лідери народного протесту, що підтримали більшовицькі ідеї у 1917–1920 рр. і чиї прізвища були відомі не тільки в рідному селі, але й у волості, повіті, навіть цілій губернії, люди ідейні і принципові, всі вони за якихось 10 років опинилися поза справами – одних відтіснили внаслідок постійних партійних чисток, інші самі відійшли в бік, коли побачили у що перетворюються їхні колишні мрії. Відтак, на перші ролі повсюдно виходили пристосуванці і пройдисвіти, для яких не існувало нічого святого. Подібна «кадрова політика» була характерною для всіх владних ешелонів Чернігівщини.
Юрій СОКОЛОВ, онук безневинно репресованого військового, громадський діяч, депутат Новозаводської районної ради у м. Чернігові, вніс пропозицію вносити до чернігівського мартирологу репресованих комуністичним режимом не тільки уродженців області, а також осіб, які жили і загинули на Чернігівщині. Він запропонував використовувати створений за його ініціативи сайт і газету «Чернігівський листок» для оприлюднення інформації та досліджень про репресованих.
Ігор ЖИРНОВ, головний спеціаліст Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Чернігівської облдержадміністрації, поінформував про плани заходів з відзначення Дня пам’яті жертв політичних репресій в області. Головною подією 18 травня ц.р. стане традиційний жалобний захід біля Пам’ятного знаку на території Халявинської сільської ради Чернігівського району (20-й кілометр Гомельського шосе) за участю керівництва області, Чернігова і Чернігівського району.
Під час підбиття підсумків круглого столу Сергій ЛАЄВСЬКИЙ закликав колег активно продовжити дослідження та просвітницьку діяльність щодо трагічних сторінок історії України та Чернігівщини. Це не тільки історія та пам’ять, а також попередження злодіянь проти людяності сьогодні і в майбутньому.
Олександр Майшев, "Європейська Україна"
член Національної спілки журналістів України
Теґі:
