У Чернігові помолилися за загиблих у березні Захисників України
5 квітня в Чернігові у Козацькому кафедральному соборі святої великомучениці Катерини Православної церкви України проведено панахиду за воїнами, які в березні цього року віддали своє життя за нашу країну, а також за всіх загиблих у боях за незалежність України.
Тетяна МИРГОРОДСЬКА, волонтерка і громадська діячка, журналістка, розповіла про загиблих Героїв: «У березні 2021-го на фронті загинуло дев’ять Захисників України:
1. Володимир ОНОПРІЄНКО. Народився 25 травня 1977 року в селище Драбів на Черкащині. Закінчив місцеву школу. Відзначався працьовитістю, цікавився технікою, автомобілями. У 2017 році пішов на фронті російсько-української війни. Спершу служив за контрактом у 72-й окремій механізованій бригаді імені Чорних запорожців. У квітні 2020 року старший солдат Онопрієнко підписав новий контракт, на цей раз пішов у 24-й окремий штурмовий батальйон «Айдар» 53-ї окремої механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха. Служив на посаді командира бойової машини.
Пізно ввечері 10 березня під час обстрілу окупантами позицій ЗСУ поблизу Старогнатівки Володимир дістав тяжке кульове поранення. Військові медики встигли надати йому першу допомогу, але, на жаль, врятувати життя воїна їм не вдалося. Поховали бійця в рідному селищі Драбів. Залишилися мати, дружина, дочка і маленький онук.
2. Олександр ПЕКУР. Народився 17 листопада 1990 року на Київщині – в селі Гурівщина Бучанського району. Закінчив школу, поїхав вчитися до Києва, здобув професійну освіту за фахом електромонтажника. Відслужив строкову службу. А у 2015 році пішов воювати за мобілізацією й одразу потрапив на «гарячу» передову, під Зайцеве. Та так і залишився у війську.
Старший солдат, служив на посаді номера обслуги гранатометного відділення взводу вогневої підтримки роти вогневої підтримки 54-го окремого розвідувального батальйону.
12 березня на фронтовому посту під Мар’їнкою загинув від кулі російського снайпера. Поховали Олександра в Гурівщині. Залишилися мати, бабуся і брат.
3. Віктор ПАСЄКА. Народився 8 червня 1965 року в селі Мончинці Красилівського району Хмельницької області. Мешкав у Хмельницькому, де багато років пропрацював водієм тролейбуса в комунальному підприємстві «Хмельницькелектротранс».
Молодший сержант Пасєка служив у 109-му окремому гірсько-штурмовому батальйоні, що входить до складу 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади, на посаді командира бойової машини-командира відділення 2-ї гірсько-штурмової роти.
Близько 12-ї години 18 березня біля населеного пункту Південне він отримав кульове поранення в голову, яке виявилося смертельним. Поховали Віктора Степановича на Алеї Слави міського кладовища в Хмельницькому. Залишилися дочка та двоє онуків.
4. Андрій ГРАБАР («Танчик» / «Мамай»). Народився 14 вересня 1995 року, мешкав у Миколаєві. Служив у 36-й окремій бригаді морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського.
19 березня 2021 року російські найманці обстріляли позиції українського війська поблизу Водяного із заборонених усіма домовленостями мінометів 120-го калібру та гранатометів різних систем. Пробивши і насип, і перекриття спостережника, де чатував Андрій Грабар, ворожа міна не залишила бійцеві жодного шансу вижити.
5. Кирило БИКОВСЬКИЙ. Народився 17 травня 1992 року в Кропивницькому. Ще з дитинства мріяв стати військовослужбовцем. Навідник підрозділу 109-го окремого гірсько-штурмового батальйону 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади.
Кирило загинув 20 березня поблизу Шумів на Донеччині. Під час мінометного обстрілу позицій ЗСУ в нього великокаліберною кулею влучив ворожий снайпер. Товариші та військовий медик встигли надати першу медичну допомогу й навіть евакуювати пораненого з поля бою, однак поранення виявилося смертельним. Поховали Кирила Биковського на Aлеї Слaви Рівнянського клaдовищa в Кропивницькому. Залишилися мати, двоє сестер, син.
26 березня в районі села Шуми на Донеччині ворог підступно снайперським вогнем з об’єкта критичної інфраструктури – водонасосної станції, через яку здійснюється постачання води як на тимчасово окуповану, так і на підконтрольну урядові України територію, вбив чотирьох Захисників України, які займалися розмінуванням і рятуванням постраждалих, і ще двох поранив.
6. Сергій КОВАЛЬ. Народився 30 серпня 1977 року в селі Рихта Кам’янець-Подільського району Хмельницької області. Мешкав у Кам’янці-Подільському. Закінчив місцевий військово-інженерний інститут, спеціалізувався на розмінуваннях. Пройшов шлях від командира взводу розмінування до командира загону пошуку та знешкодження саморобних вибухових пристроїв. Брав участь у миротворчих операціях. В АТО/ООС – із перших днів російсько-української війни. Підполковник Сергій Коваль – командир загону пошуку та знешкодження саморобних вибухових пристроїв 143-го Центру розмінування.
Загинув 26 березня під Шумами від кулі російського снайпера. Поховали офіцера на Алеї Слави Кам’янець-Подільського цвинтаря. Залишилися дружина, 4-річна дочка та 17-річний син.
7. Сергій БАРНИЧ. Народився 11 січня 1974 року в місті Калуш Івано-Франківської області. Закінчив Калуський хіміко-технологічний технікум, здобувши фах електрика. З 1993 року працював на тодішньому виробництві «Хлорвініл» (з перервою на строкову службу в армії).
Старший солдат, сапер 109-го гірсько-штурмового батальйону 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади. У грудні 2020 року був нагороджений медаллю «За гідність та патріотизм».
Загинув 26 березня під Шумами від кулі російського снайпера. Поховали бійця у Калуші. Залишилися батьки.
8. Максим АБРАМОВИЧ. Народився 1994 року в місті Дубровиця Рівненської області. Займався бойовим гопаком і фехтуванням на шаблях. Після школи вступив у Харківський національний університет внутрішніх справ, але у 2017 році перервав навчання – уклав контракт зі Збройними силами і вирушив на фронт. Брав участь у бойових діях. З грудня 2020-го знову став на захист Батьківщини, підписавши новий контракт з «едельвейсами». Старший сержант, військовослужбовець підрозділу 109-го окремого гірсько-штурмового батальйону 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади Максим нагороджений відзнакою Президента України «Учасник АТО» та медаллю «За звитягу та вірність».
Загинув 26 березня під Шумами від кулі російського снайпера. Поховали Максима Абрамовича в рідній Дубровиці. Залишилася мати.
9. Сергій ГАЙЧЕНКО. Народився 9 вересня 1993 року в селі Михайлівка Синельниківського району Дніпропетровської області. Закінчив Дніпропетровський технікум залізничного транспорту, працював електромонтером у локомотивному депо Укрзалізниці, що в Михайлівці.
На військову службу за контрактом пішов у 2015-му. Служив на посаді гранатометника у військовій частині А0222 – окремому президентському полку імені гетьмана Богдана Хмельницького. 24 серпня 2016 року отримав Подяку міністра оборони за активну участь у підготовці та проведенні параду військ з нагоди 25-ї річниці Незалежності в Києві. А з 20 вересня 2019 року був знову призваний за контрактом до ЗСУ в 10-ту окрему гірсько-штурмову бригаду. Пройшов у зоні АТО/ООС три ротації. Служив на посаді командира бойової машини – командира гірсько-штурмового відділення гірсько-штурмового взводу гірсько-штурмової роти. Звання – старший солдат.
Загинув 26 березня під Шумами від кулі російського снайпера. Поховали старшого солдата Гайченка в рідній Михайлівці. Залишилися батьки і молодший брат».
Панахиду відправили отець РОМАН – настоятель Кафедрального собору святої великомучениці Катерини, секретар Чернігівської єпархії ПЦУ, та отець ВОЛОДИМИР. Вони помолилися за кожного з загиблих воїнів, які в березні цього року віддали своє життя за нашу країну, та всіх загиблих Героїв в боях за незалежність України.
«Всі українські воїни – миротворці, захищають мир, нас усіх», — підкреслив отець РОМАН.
Сергій БУТКО, регіональний представник Українського інституту національної пам’яті в Чернігівській області, подякував святим отцям.
«У порівнянні з лютим, у березні ворожих обстрілів було десь на третину більше — 244. Звертає увагу, що найбільше війська російського агресора обстрілювали українські позиції на фронті саме 9 березня — на день народження Тараса Шевченка — 21 раз! Віддали своє життя за нас усіх дев’ять воїнів, а сімнадцять поранено. Така ціна нашого мирного життя у минулому місяці. Низький уклін і щира вдячність всім Захисникам України! Вічна пам’ять загиблим Героям! Успішного видужання пораненим бійцям!», — наголосив він.
«Треба нам всім консолідуватися, згуртуватися!», — закликав Микола ШАНСЬКИЙ, голова ГО «Єдина родина Чернігівщини», яка об’єднує членів родин загиблих Захисників України.
На панахиді були присутні учасники бойових дій в російсько-українській війні Юрій ПОТІЙКО – начальник відділу в Чернігівській області Міністерства у справах ветеранів України, та Ігор КОЦЮБИНСЬКИЙ – директор Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника Михайла Коцюбинського.
ОРГАНІЗАТОРИ: Український інститут національної пам'яті, Чернігівська єпархія ПЦУ, Кафедральний собор святої великомучениці Катерини ПЦУ, Козацька православна громада Храму святої великомучениці Катерини за сприяння Міністерства у справах ветеранів України.
Захід проведено відповідно вимог карантину «червоної» зони та рекомендацій Чернігівської облдержадміністрації.
ВСІ БАЖАЮЧІ САМОСТІЙНО, З ДОТРИМАННЯМ ВИМОГ КАРАНТИНУ, МОЖУТЬ ВШАНУВАТИ ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЇВ, ЯКІ ЗАГИНУЛИ В БОЯХ ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ В РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКІЙ ВІЙНІ, У СОБОРІ ТА ІНШИХ ХРАМАХ ОБЛАСТІ.
Сергій ГОРОБЕЦЬ,
Український інститут національної пам’яті
Тетяна МИРГОРОДСЬКА, волонтерка і громадська діячка, журналістка, розповіла про загиблих Героїв: «У березні 2021-го на фронті загинуло дев’ять Захисників України:
1. Володимир ОНОПРІЄНКО. Народився 25 травня 1977 року в селище Драбів на Черкащині. Закінчив місцеву школу. Відзначався працьовитістю, цікавився технікою, автомобілями. У 2017 році пішов на фронті російсько-української війни. Спершу служив за контрактом у 72-й окремій механізованій бригаді імені Чорних запорожців. У квітні 2020 року старший солдат Онопрієнко підписав новий контракт, на цей раз пішов у 24-й окремий штурмовий батальйон «Айдар» 53-ї окремої механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха. Служив на посаді командира бойової машини.
Пізно ввечері 10 березня під час обстрілу окупантами позицій ЗСУ поблизу Старогнатівки Володимир дістав тяжке кульове поранення. Військові медики встигли надати йому першу допомогу, але, на жаль, врятувати життя воїна їм не вдалося. Поховали бійця в рідному селищі Драбів. Залишилися мати, дружина, дочка і маленький онук.
2. Олександр ПЕКУР. Народився 17 листопада 1990 року на Київщині – в селі Гурівщина Бучанського району. Закінчив школу, поїхав вчитися до Києва, здобув професійну освіту за фахом електромонтажника. Відслужив строкову службу. А у 2015 році пішов воювати за мобілізацією й одразу потрапив на «гарячу» передову, під Зайцеве. Та так і залишився у війську.
Старший солдат, служив на посаді номера обслуги гранатометного відділення взводу вогневої підтримки роти вогневої підтримки 54-го окремого розвідувального батальйону.
12 березня на фронтовому посту під Мар’їнкою загинув від кулі російського снайпера. Поховали Олександра в Гурівщині. Залишилися мати, бабуся і брат.
3. Віктор ПАСЄКА. Народився 8 червня 1965 року в селі Мончинці Красилівського району Хмельницької області. Мешкав у Хмельницькому, де багато років пропрацював водієм тролейбуса в комунальному підприємстві «Хмельницькелектротранс».
Молодший сержант Пасєка служив у 109-му окремому гірсько-штурмовому батальйоні, що входить до складу 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади, на посаді командира бойової машини-командира відділення 2-ї гірсько-штурмової роти.
Близько 12-ї години 18 березня біля населеного пункту Південне він отримав кульове поранення в голову, яке виявилося смертельним. Поховали Віктора Степановича на Алеї Слави міського кладовища в Хмельницькому. Залишилися дочка та двоє онуків.
4. Андрій ГРАБАР («Танчик» / «Мамай»). Народився 14 вересня 1995 року, мешкав у Миколаєві. Служив у 36-й окремій бригаді морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського.
19 березня 2021 року російські найманці обстріляли позиції українського війська поблизу Водяного із заборонених усіма домовленостями мінометів 120-го калібру та гранатометів різних систем. Пробивши і насип, і перекриття спостережника, де чатував Андрій Грабар, ворожа міна не залишила бійцеві жодного шансу вижити.
5. Кирило БИКОВСЬКИЙ. Народився 17 травня 1992 року в Кропивницькому. Ще з дитинства мріяв стати військовослужбовцем. Навідник підрозділу 109-го окремого гірсько-штурмового батальйону 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади.
Кирило загинув 20 березня поблизу Шумів на Донеччині. Під час мінометного обстрілу позицій ЗСУ в нього великокаліберною кулею влучив ворожий снайпер. Товариші та військовий медик встигли надати першу медичну допомогу й навіть евакуювати пораненого з поля бою, однак поранення виявилося смертельним. Поховали Кирила Биковського на Aлеї Слaви Рівнянського клaдовищa в Кропивницькому. Залишилися мати, двоє сестер, син.
26 березня в районі села Шуми на Донеччині ворог підступно снайперським вогнем з об’єкта критичної інфраструктури – водонасосної станції, через яку здійснюється постачання води як на тимчасово окуповану, так і на підконтрольну урядові України територію, вбив чотирьох Захисників України, які займалися розмінуванням і рятуванням постраждалих, і ще двох поранив.
6. Сергій КОВАЛЬ. Народився 30 серпня 1977 року в селі Рихта Кам’янець-Подільського району Хмельницької області. Мешкав у Кам’янці-Подільському. Закінчив місцевий військово-інженерний інститут, спеціалізувався на розмінуваннях. Пройшов шлях від командира взводу розмінування до командира загону пошуку та знешкодження саморобних вибухових пристроїв. Брав участь у миротворчих операціях. В АТО/ООС – із перших днів російсько-української війни. Підполковник Сергій Коваль – командир загону пошуку та знешкодження саморобних вибухових пристроїв 143-го Центру розмінування.
Загинув 26 березня під Шумами від кулі російського снайпера. Поховали офіцера на Алеї Слави Кам’янець-Подільського цвинтаря. Залишилися дружина, 4-річна дочка та 17-річний син.
7. Сергій БАРНИЧ. Народився 11 січня 1974 року в місті Калуш Івано-Франківської області. Закінчив Калуський хіміко-технологічний технікум, здобувши фах електрика. З 1993 року працював на тодішньому виробництві «Хлорвініл» (з перервою на строкову службу в армії).
Старший солдат, сапер 109-го гірсько-штурмового батальйону 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади. У грудні 2020 року був нагороджений медаллю «За гідність та патріотизм».
Загинув 26 березня під Шумами від кулі російського снайпера. Поховали бійця у Калуші. Залишилися батьки.
8. Максим АБРАМОВИЧ. Народився 1994 року в місті Дубровиця Рівненської області. Займався бойовим гопаком і фехтуванням на шаблях. Після школи вступив у Харківський національний університет внутрішніх справ, але у 2017 році перервав навчання – уклав контракт зі Збройними силами і вирушив на фронт. Брав участь у бойових діях. З грудня 2020-го знову став на захист Батьківщини, підписавши новий контракт з «едельвейсами». Старший сержант, військовослужбовець підрозділу 109-го окремого гірсько-штурмового батальйону 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади Максим нагороджений відзнакою Президента України «Учасник АТО» та медаллю «За звитягу та вірність».
Загинув 26 березня під Шумами від кулі російського снайпера. Поховали Максима Абрамовича в рідній Дубровиці. Залишилася мати.
9. Сергій ГАЙЧЕНКО. Народився 9 вересня 1993 року в селі Михайлівка Синельниківського району Дніпропетровської області. Закінчив Дніпропетровський технікум залізничного транспорту, працював електромонтером у локомотивному депо Укрзалізниці, що в Михайлівці.
На військову службу за контрактом пішов у 2015-му. Служив на посаді гранатометника у військовій частині А0222 – окремому президентському полку імені гетьмана Богдана Хмельницького. 24 серпня 2016 року отримав Подяку міністра оборони за активну участь у підготовці та проведенні параду військ з нагоди 25-ї річниці Незалежності в Києві. А з 20 вересня 2019 року був знову призваний за контрактом до ЗСУ в 10-ту окрему гірсько-штурмову бригаду. Пройшов у зоні АТО/ООС три ротації. Служив на посаді командира бойової машини – командира гірсько-штурмового відділення гірсько-штурмового взводу гірсько-штурмової роти. Звання – старший солдат.
Загинув 26 березня під Шумами від кулі російського снайпера. Поховали старшого солдата Гайченка в рідній Михайлівці. Залишилися батьки і молодший брат».
Панахиду відправили отець РОМАН – настоятель Кафедрального собору святої великомучениці Катерини, секретар Чернігівської єпархії ПЦУ, та отець ВОЛОДИМИР. Вони помолилися за кожного з загиблих воїнів, які в березні цього року віддали своє життя за нашу країну, та всіх загиблих Героїв в боях за незалежність України.
«Всі українські воїни – миротворці, захищають мир, нас усіх», — підкреслив отець РОМАН.
Сергій БУТКО, регіональний представник Українського інституту національної пам’яті в Чернігівській області, подякував святим отцям.
«У порівнянні з лютим, у березні ворожих обстрілів було десь на третину більше — 244. Звертає увагу, що найбільше війська російського агресора обстрілювали українські позиції на фронті саме 9 березня — на день народження Тараса Шевченка — 21 раз! Віддали своє життя за нас усіх дев’ять воїнів, а сімнадцять поранено. Така ціна нашого мирного життя у минулому місяці. Низький уклін і щира вдячність всім Захисникам України! Вічна пам’ять загиблим Героям! Успішного видужання пораненим бійцям!», — наголосив він.
«Треба нам всім консолідуватися, згуртуватися!», — закликав Микола ШАНСЬКИЙ, голова ГО «Єдина родина Чернігівщини», яка об’єднує членів родин загиблих Захисників України.
На панахиді були присутні учасники бойових дій в російсько-українській війні Юрій ПОТІЙКО – начальник відділу в Чернігівській області Міністерства у справах ветеранів України, та Ігор КОЦЮБИНСЬКИЙ – директор Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника Михайла Коцюбинського.
ОРГАНІЗАТОРИ: Український інститут національної пам'яті, Чернігівська єпархія ПЦУ, Кафедральний собор святої великомучениці Катерини ПЦУ, Козацька православна громада Храму святої великомучениці Катерини за сприяння Міністерства у справах ветеранів України.
Захід проведено відповідно вимог карантину «червоної» зони та рекомендацій Чернігівської облдержадміністрації.
ВСІ БАЖАЮЧІ САМОСТІЙНО, З ДОТРИМАННЯМ ВИМОГ КАРАНТИНУ, МОЖУТЬ ВШАНУВАТИ ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЇВ, ЯКІ ЗАГИНУЛИ В БОЯХ ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ В РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКІЙ ВІЙНІ, У СОБОРІ ТА ІНШИХ ХРАМАХ ОБЛАСТІ.
Сергій ГОРОБЕЦЬ,
Український інститут національної пам’яті
Теґі:
