На розі вулиць Гнатюка-Наливайка у Львові, де планують збудувати готель з підземним паркінгом, кілька століть тому був цвинтар прокажених.
Про це повідомив краєзнавець Петро Радковець, пише газета «Ратуша». Цвинтар був, власне, там – на розі вулиць, де сьогодні незабудована територія. Поруч був монастир домініканів і шпиталь при ньому, так званий лепрозорій, у якому монахи доглядали хворих на проказу, а мертвих ховали на цвинтарі.
На думку Радковця, це місце дуже погане для будівництва, адже центр і так щільно забудований. «Якщо ж будуватимуть підземний паркінг, то це ще гірше, адже можуть натрапити на пустоти, старі підземелля, лабіринти, в які не можна втручатися, аби не нашкодити наземним будівлям», – зазначив краєзнавець.
Голова Львівського обласного осередку УТОС, історик за фахом Оксана Потимко розповіла: «По ліву сторону від сучасного Оперного театру, починаючи від сучасних вулиць Тиктора і Фурманської, аж до сучасних Наливайка та Гнатюка у середньовіччі розташовувався комплекс монастирських споруд: католицький костел Святого Станіслава, монастир, шпиталь, трупарня, а позаду – цвинтар, як то було заведено у пізньому середньовіччі. Власне, кладовище було приблизно на тому місці, де нині незабудована площа.
Перша згадка про шпиталь датована 1425 роком, розібрали його у 1789 році, за часів Австрії. Лікарня складалася з двох корпусів: для прокажених і звичайних хворих. Проказа у Львові загалом не мала такого масового характеру, як у Європі. Проте випадки цієї страшної хвороби все ж траплялися. Відтак, для цих особливих хворих, власне, і збудували лепрозорій. За різними історичними джерелами, у корпусі одночасно перебували в середньому 40 прокажених».
На запитання, на якій глибині нині поховання тих померлих, історик відказала: враховуючи тодішню глибину поховань (1,2 метра) та нашарування нової землі впродовж століть, на глибині в середньому 2,5 – 3 м. Історик категорично проти будь-якого будівництва в центрі Львова, зважаючи на його архітектурну цінність.

Довідка. Проказа (лепра, хвороба Гансена) – хронічна інфекційна хвороба, викликана мікобактеріями лепри. Приходить, здебільшого, із ураженням шкіри, периферійної нервової системи, іноді – переднього відрізка ока, верхніх дихальних шляхів вище гортані, а також кисті та стопи. Це захворювання відоме з давніх часів. Воно було поширене у Давньому Єгипті, на Близькому Сході, у Китаї, Японії, Індії ще до н.е.
Загальна кількість хворих на земній кулі – кілька мільйонів осіб (за даними 1974 р., приблизно 10 млн). Вважають, що збудник проникає до організму людини через пошкоджену шкіру та слизові оболонки верхніх дихальних шляхів. Інкубаційний період може тривати до 10 років та більше.

Джерело: "Західна інформаційна компанія"