У росії історію тепер пише… Слідчий комітет!
Те, що росія давно живе у паралельній реальності, де кожен політик пише й інтерпретує свою власну історію за пропагандистськими наративами кремля – відомо давно. Не так давно до цього сонму інтерпретаторів історії долучився і Слідчий комітет російської федерації, який презентував новий телепроєкт під промовистою назвою «Zа дело».
У світлі широкомасштабного вторгнення російської армії в Україну і нового етапу російсько-української війни, завдання програми (хто б сумнівався?) – розказати глядачам про те, що відбувається в Україні. Точніше те, як це бачить російська пропаганда. «Як і за яких обставин на світовій карті з’явилася Україна? Хто займається розробкою біологічної зброї в цій країні? Для чого українська держава веде інформаційну війну? Відповіді на ці та інші запитання – в нових випусках програми», – сповіщає анонс на сайті Слєдкому.
Перша програма, що з’явилася на каналі – про Донбас, який історики Слєдкому бачать, звичайно ж, як «исконно русские земли», які під час створення Радянського Союзу рішенням Леніна були віддані Україні, хоча «жителі краю були проти і хотіли до росії». Мовляв, до Петра І тут був безлюдний степ і лише після його Азовських походів та завдяки політиці переселення сербів та інших балканців за часів Єлизавети Петрівни тут з’явилися люди. Звичайно, у ролику Слєдкома жодним словом не було згадано про козаків Кальміуської, Єланецької та Барвінківської паланки Війська Запорозького Низового, які першими взялися за освоєння Дикого Поля.
Бо, якби випуски телепроєкту Слєдкому готували справжні історики, а не пропагандисти, вони знали б, що окупований нині росією Донецьк стоїть на місці українських козацьких поселень Олександрівка та Крутогорівка, колишні зимівники Кам’яний Брід, Красний Яр та хутір Вергунка дали поштовх виникненню міста Луганська, козацький зимівник Лисичий Байрак дав назву сучасному Лисичанську, на місці старовинної козацької фортеці Домаха (інша назва — Кальміуська Слобода) постав Маріуполь, а українське козацьке містечко Тор сприяло виникненню на його основі великого промислового міста Слов’янська. І ще десятки козацьких міст і містечок – ті ж Старобільськ, Сватове, Кремінна, Макіївка, Красногорівка, Бахмут тощо – виникли і розвивалися тут ще тоді, як Петра І й близько не було.
Але, повторимось, місце істориків у Слєдкомі посіли пропагандисти, завдання яких – просувати в маси кремлівські наративи та ідеологічні штампи. Один із них озвучив головний «експерт» програми – знову ж таки, не історик, а політичний оглядач – Владімір Корнілов: «Изначально Донбасс был интернациональным и абсолютно русскоязычным. Русский язык там изначально для всех: и немцев, и греков, и русских, и украинцев стал языком общения и это всегда так было, есть и будет, несмотря на все попытки его украинизировать».
Як тоді пояснити популярні на початку ХХ століття поштівки із зображенням дівчат в українських строях і написом «Привіт із Луганська» чи тотальне поширення на той час української мови в селах Донеччини і Луганщини, кремлівські агітатори не знають. Тому про це просто не згадують.
Як не згадують вони жодним словом Джона Х’юза, Олексія Алчевського та інших промисловців, які вкладали кошти і душу в розвиток краю, за що їхніми іменами були названі міста Юзівка (нинішній Донецьк) і Алчевськ. За логікою авторів ролика, «небачений економічний підйом» починався лише там, де ступала нога російської людини. Хоча історія говорить зовсім про інше.
Єдиний раз, коли автори ролика не збрехали – це коли підкреслили схожість обставин, за яких виникла Донецько-Криворізька народна республіка в 1918 році та ДНР-ЛНР у 2014-му.
Але «історики» Слєдкома не деталізують, що і перше, й наступні квазіформування були інспіровані московськими агентами через роздмухування сепаратистських настроїв для ослаблення і знищення України. І те й інше було спробою замаскувати відкриту агресію з боку росії під «громадянську війну». І в кінцевому рахунку те й інше було використане росією, а після цього – викинуте на смітник історії (ДКНР росія не визнала, а згодом – взагалі ліквідувала, а ДНР-ЛНР путін визнав лише через вісім років і лише для того, щоб використати ці території для повномасштабного вторгнення в Україну).
Взагалі, логіка історичних подій, викладена в ролику – досить однобока і тенденційна. Як то: згадати про місцевий референдум 1994 року, проведений лише у двох областях, Донецькій і Луганській, як частина президентської кампанії, де більше 80% жителів регіону проголосувало за російську мову як другу державну – і не згадати про Всеукраїнський референдум 1991 року, коли так само більше 83% жителів краю висловилися за державну незалежність України. Говорити про «спроби нав’язати українську мову» – і промовчати про політику русифікації в срср, яка десятиліттями так агресивно впроваджувалася в краї, що тут практично не залишилося україномовних шкіл. Можна навести ще з десяток фактів, пояснень і спростувань. Але марно комусь щось доводити, якщо метою програми є не фахова історична дискусія, а примітивна кремлівська пропаганда.
Тут усе просто за Орвелом: «Війна – це мир! Свобода – це рабство! Незнання – це сила!». Саме тому в новому ролику від Слєдкома ви зустрінете стандартні звинувачення українців у націоналізмі, жахалки смолоскиповими маршами, «бомбардування мирного Донбасу» та інші пропагандистські шаблони і фейки, якими в росії не перший рік годують населення. І – жодного слова про терор проти українців, який розв’язала росія та її приспішники з 2014 року, окупувавши, фактично, частину Донбасу. Про вбивства за мову і патріотичну позицію, як це було з Володимиром Рибаком чи Степаном Чубенком. Про існування мережі концтаборів, найвідомішим із яких є сумнозвісна «Ізоляція», описана Станіславом Асєєвим.
Все це спрямоване лише на одне: залякування свого глядача вигаданою загрозою і роздмухування ненависті до всього українського. Як, зрештою, і будь-який продукт кремлівської пропаганди. Наслідки цього світ уже побачив у Бучі, Харкові, Маріуполі та інших окупованих російською армією територіях. Українці побачили вже у 2014-му на Донбасі.
Важливо інше: Слідчий комітет, замість того, щоб розкривати злочини, почав навчати своїх громадян, як їм правильно розуміти історію. Але робить це вкрай недбало, замість історичних документів послуговуючись кремлівськими шпаргалками. Очевидно, за такими ж принципами малюються під копірку справи проти опозиції та інших інакодумців. Як казали їхні попередники із КГБ: «Була б людина, а справа знайдеться».
Український інститут національної пам'яті
У світлі широкомасштабного вторгнення російської армії в Україну і нового етапу російсько-української війни, завдання програми (хто б сумнівався?) – розказати глядачам про те, що відбувається в Україні. Точніше те, як це бачить російська пропаганда. «Як і за яких обставин на світовій карті з’явилася Україна? Хто займається розробкою біологічної зброї в цій країні? Для чого українська держава веде інформаційну війну? Відповіді на ці та інші запитання – в нових випусках програми», – сповіщає анонс на сайті Слєдкому.
Перша програма, що з’явилася на каналі – про Донбас, який історики Слєдкому бачать, звичайно ж, як «исконно русские земли», які під час створення Радянського Союзу рішенням Леніна були віддані Україні, хоча «жителі краю були проти і хотіли до росії». Мовляв, до Петра І тут був безлюдний степ і лише після його Азовських походів та завдяки політиці переселення сербів та інших балканців за часів Єлизавети Петрівни тут з’явилися люди. Звичайно, у ролику Слєдкома жодним словом не було згадано про козаків Кальміуської, Єланецької та Барвінківської паланки Війська Запорозького Низового, які першими взялися за освоєння Дикого Поля.
Бо, якби випуски телепроєкту Слєдкому готували справжні історики, а не пропагандисти, вони знали б, що окупований нині росією Донецьк стоїть на місці українських козацьких поселень Олександрівка та Крутогорівка, колишні зимівники Кам’яний Брід, Красний Яр та хутір Вергунка дали поштовх виникненню міста Луганська, козацький зимівник Лисичий Байрак дав назву сучасному Лисичанську, на місці старовинної козацької фортеці Домаха (інша назва — Кальміуська Слобода) постав Маріуполь, а українське козацьке містечко Тор сприяло виникненню на його основі великого промислового міста Слов’янська. І ще десятки козацьких міст і містечок – ті ж Старобільськ, Сватове, Кремінна, Макіївка, Красногорівка, Бахмут тощо – виникли і розвивалися тут ще тоді, як Петра І й близько не було.
Але, повторимось, місце істориків у Слєдкомі посіли пропагандисти, завдання яких – просувати в маси кремлівські наративи та ідеологічні штампи. Один із них озвучив головний «експерт» програми – знову ж таки, не історик, а політичний оглядач – Владімір Корнілов: «Изначально Донбасс был интернациональным и абсолютно русскоязычным. Русский язык там изначально для всех: и немцев, и греков, и русских, и украинцев стал языком общения и это всегда так было, есть и будет, несмотря на все попытки его украинизировать».
Як тоді пояснити популярні на початку ХХ століття поштівки із зображенням дівчат в українських строях і написом «Привіт із Луганська» чи тотальне поширення на той час української мови в селах Донеччини і Луганщини, кремлівські агітатори не знають. Тому про це просто не згадують.
Як не згадують вони жодним словом Джона Х’юза, Олексія Алчевського та інших промисловців, які вкладали кошти і душу в розвиток краю, за що їхніми іменами були названі міста Юзівка (нинішній Донецьк) і Алчевськ. За логікою авторів ролика, «небачений економічний підйом» починався лише там, де ступала нога російської людини. Хоча історія говорить зовсім про інше.
Єдиний раз, коли автори ролика не збрехали – це коли підкреслили схожість обставин, за яких виникла Донецько-Криворізька народна республіка в 1918 році та ДНР-ЛНР у 2014-му.
Але «історики» Слєдкома не деталізують, що і перше, й наступні квазіформування були інспіровані московськими агентами через роздмухування сепаратистських настроїв для ослаблення і знищення України. І те й інше було спробою замаскувати відкриту агресію з боку росії під «громадянську війну». І в кінцевому рахунку те й інше було використане росією, а після цього – викинуте на смітник історії (ДКНР росія не визнала, а згодом – взагалі ліквідувала, а ДНР-ЛНР путін визнав лише через вісім років і лише для того, щоб використати ці території для повномасштабного вторгнення в Україну).
Взагалі, логіка історичних подій, викладена в ролику – досить однобока і тенденційна. Як то: згадати про місцевий референдум 1994 року, проведений лише у двох областях, Донецькій і Луганській, як частина президентської кампанії, де більше 80% жителів регіону проголосувало за російську мову як другу державну – і не згадати про Всеукраїнський референдум 1991 року, коли так само більше 83% жителів краю висловилися за державну незалежність України. Говорити про «спроби нав’язати українську мову» – і промовчати про політику русифікації в срср, яка десятиліттями так агресивно впроваджувалася в краї, що тут практично не залишилося україномовних шкіл. Можна навести ще з десяток фактів, пояснень і спростувань. Але марно комусь щось доводити, якщо метою програми є не фахова історична дискусія, а примітивна кремлівська пропаганда.
Тут усе просто за Орвелом: «Війна – це мир! Свобода – це рабство! Незнання – це сила!». Саме тому в новому ролику від Слєдкома ви зустрінете стандартні звинувачення українців у націоналізмі, жахалки смолоскиповими маршами, «бомбардування мирного Донбасу» та інші пропагандистські шаблони і фейки, якими в росії не перший рік годують населення. І – жодного слова про терор проти українців, який розв’язала росія та її приспішники з 2014 року, окупувавши, фактично, частину Донбасу. Про вбивства за мову і патріотичну позицію, як це було з Володимиром Рибаком чи Степаном Чубенком. Про існування мережі концтаборів, найвідомішим із яких є сумнозвісна «Ізоляція», описана Станіславом Асєєвим.
Все це спрямоване лише на одне: залякування свого глядача вигаданою загрозою і роздмухування ненависті до всього українського. Як, зрештою, і будь-який продукт кремлівської пропаганди. Наслідки цього світ уже побачив у Бучі, Харкові, Маріуполі та інших окупованих російською армією територіях. Українці побачили вже у 2014-му на Донбасі.
Важливо інше: Слідчий комітет, замість того, щоб розкривати злочини, почав навчати своїх громадян, як їм правильно розуміти історію. Але робить це вкрай недбало, замість історичних документів послуговуючись кремлівськими шпаргалками. Очевидно, за такими ж принципами малюються під копірку справи проти опозиції та інших інакодумців. Як казали їхні попередники із КГБ: «Була б людина, а справа знайдеться».
Український інститут національної пам'яті
Теґі:
